Постанова

від 16.07.2013 по справі 910/6043/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа№ 910/6043/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засіданні - Ковальчуку Р.Ю.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.07.2013 року по справі № 910/6043/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 20.05.2013 року) по справі № 910/6043/13 (суддя - Морозов С.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Маліона»

до публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня»

про стягнення 141 766,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маліона» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» 141 766,27 грн., з яких: 125 600,00 грн. - основний борг, 8 630,27 грн. - 3% річних, 7 536,00 грн. - інфляційні втрати.

Під час розгляду справи у першій інстанції позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 125 600,00 грн. та 4 325,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Маліона» 125 600,00 грн. суми основного боргу та 2 511,99 грн. судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, публічне акціонерне товариство «Завод «Ленінська кузня», звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги те, що позов подано після спливу позовної давності.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/6043/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді: Авдеєв П.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2013 року по справі № 910/6043/13 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 16.07.2013 року.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Маліона» на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року у справі № 910/6043/13 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Авдеєвим П.В., Куксовим В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року по справі № 910/6043/13 апеляційну скаргу було прийнято до провадження зазначеною колегією.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» - без задоволення

Представники відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року по справі № 910/6043/13 - необхідно залишити без змін, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вірамакс" (первісний кредитор, орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір №05/09/08 оренди обладнання (договір) (а.с. 14-17).

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець надає орендарю в тимчасове платне користування (оренду) елементи будівельного риштування, кількість, характеристики та вартість яких вказується у додатках до цього Договору оренди.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У п. 4.1.1. договору зазначено, що орендна плата нараховується за повний календарний місяць, а у випадку використання обладнання неповний календарний місяць - за фактичний період часу використання обладнання.

Згідно п. 4.1.5. договору орендар сплачує орендну плату щомісяця.

Пунктами 4.1.6. та 4.1.7. договору сторони погодили, що за перші 30 і останні 30 календарних днів оренди, орендатор здійснює 100% попередню оплату, в строк не менше 5 (п'ять) робочих днів, до передбачуваної дати передання обладнання виходячи із встановленого розміру орендної плати що є завдатком (п. 4.1.6. Договору оренди). Орендна плата за наступні місяці, сплачується орендарем шляхом 100% попередньої оплати згідно ставки, в строк з 20-го по 30-й календарний день поточного, сплаченого (в якому були надані послуги) місяця (п. 4.1.7. договору).

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України також передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється в договорі найму.

Згідно п. 4.2.1. договору ставка орендної плати за 30 (тридцять) календарних днів складає 4 600,00 грн. Початком оплачуваного періоду за оренду є дата отримання обладнання (дата підписання акту прийому-передачі). Закінченням оплачуваного періоду за оренду є дата повернення обладнання (дата підписання акту повернення) (п. 4.3. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що він вступає у силу з моменту підписання та діє до 10.11.2008 року.

На підставі п. 2.1. договору згідно Акту від 05.10.2008 року прийому-передачі майна за Договором № 05/09/08 від 05.09.2008 року та Акту № 302 від 11.12.2008 року прийому-передачі обладнання за договором №05/09/08 від 05.09.2008 року орендодавець передав, а орендар прийняв майно відповідно до умов Договору оренди без взаємних претензій (а.с. 22).

Під час дії договору сторонами було підписано додаткові угоди, а саме:

Додаткова угода №1 від 04.11.2008 року, в якій було продовжено строк дії договору до 10.02.2009 року (п. 1 Додаткової угоди №1), встановлено ставку орендної плати за 30 (тридцять) календарних днів для комплекту обладнання переданого у відповідності з Додатком №2 до Договору оренди в розмірі 9 200,00 грн. (а.с. 20).

Додаткова угода №2 від 10.02.2009 року, в якій було продовжено строк дії договору до 30.04.2009 року. (а.с. 21).

На виконання умов дії договору оренди між сторонами було підписано ряд актів про надання/отримання послуг, а саме: акт надання послуг № 569 від 25.10.2008 року на суму 3 833,33 грн., акт надання послуг № 624 від 25.11.2008 року на суму 4 600,00 грн., акт надання послуг № 663 від 25.12.2008 року на суму 1 200,00 грн., акт надання послуг № 682 від 25.12.2008 року на суму 766,67 грн., акт №ВМ-0000680 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.12.2008 року на суму 4 600,00 грн., акт № ВМ-0000681 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.12.2008 року на суму 4 600,00 грн., акт надання послуг № 13 від 25.01.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 40 від 25.02.2009 року на суму 9 200,00 грн., акт надання послуг № 41 від 25.02.2009 року на суму 4 600,00 грн., акт надання послуг № 89 від 25.03.2009 року на суму 9 200,00 грн., акт надання послуг № 90 від 25.03.2009 року на суму 4 600,00 грн., акт надання послуг № 128 від 25.04.2009 року на суму 9 200,00 грн., акт надання послуг № 129 від 25.04.2009 року на суму 4 600,00 грн., акт № ВМ-0000178 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.05.2009 року на суму 9 200,00 грн., акт № ВМ-0000179 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 25.05.2009 року на суму 4 600,00 грн., акт надання послуг № 241 від 25.06.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 286 від 25.07.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 334 від 25.08.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 403 від 25.09.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 473 від 25.10.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 543 від 25.11.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 596 від 25.12.2009 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 11 від 25.01.2010 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 40 від 25.02.2010 року на суму 13 800,00 грн., акт надання послуг № 94 від 25.03.2010 року на суму 4 800,00 грн. на загальну суму 217 600,00 грн. (а.с. 37-64).

Однак, орендар взяті на себе зобов'язання за договором виконав частково та здійснив оплату послуг на загальну суму 92 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками за 19.09.2008 року, 10.12.2008 року, 01.07.2010 року, 30.07.2010 року, 27.08.2010 року, 10.09.2010 року (а.с. 31-36).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 125 600,00 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном.

29.02.2012 року між ТОВ "Вірамакс" (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено договір № 0802 про уступку права вимоги (договір уступки), відповідно до умов якого ТОВ "Вірамакс" передав (уступив), а позивач прийняв право вимоги від відповідача (боржника) належного виконання зобов'язань по сплаті заборгованості в розмірі 125 600,00 грн., що виникла на підставі договору №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008 року (п. 1.2. договору уступки) (а.с. 27-29).

У зв'язку з чим, новий кредитор і звернувся з позовом до суду про стягнення основного боргу у сумі 125 600,00 грн.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 516 ЦК України Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Новий кредитор листом вих. №14 від 29.02.2012 року повідомив відповідача про уступку права вимоги за договором оренди на суму 125 600,00 грн. та повідомив нові реквізити для оплати боргу.

Однак, зазначене залишено поза увагою зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 630 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо того, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 125 600,00 грн. є обґрунтованими та відповідачем не спростованими, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суму інфляційного знецінення у розмірі 4 325,46 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно зазначено судом першої інстанції зі змісту заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач в описовій частині нараховує 3% річних за період з 29.02.2012 року по 22.04.2013 року, що згідно розрахунку позивача складає 4 325,46 грн. та відмовляється від позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, а в п. 2 прохальною частини заяви просить стягнути з відповідача саме суму інфляційних витрат у розмірі 4 325,46 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає заявлені позивачем розміри нарахувань недоведеними, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 4 325,46 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо посилань відповідач на позовну давність, то колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції та визнає його обґрунтованим, виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявний договір про реструктуризацію заборгованості за договором № 05/09/08 від 05.09.2008 року від 03.06.2010 року, відповідно до змісту якого сторони встановили, що у відповідача існує заборгованість перед первісним кредитором у розмірі 220 000,00 грн. за Договором №05/09/08 оренди обладнання від 05.09.2008 року (а.с. 25-26).

У п. 1.3. Договору про реструктуризацію заборгованості сторони погодили графік погашення заборгованості: 73 000,00 грн. до 30.07.2010 року, 73 000,00 грн. до 30.08.2010 року, 74 000,00 грн. до 30.09.2010 року. А в п. 2.2. зазначеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо своєчасного забезпечення погашення боргу згідно з умовами, визначеними цим договором. Такі дії відповідача свідчать про визнання боргу відповідачем.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції відповідачем здійснювались оплати вартості послуг, а саме, оплати були здійснені 01.07.2010 року, 30.07.2010 року, 27.08.2010 року, 10.09.2010 року, що є підтвердженням визнання заборгованості відповідачем.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення заяви про застосування строків позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року у справі № 910/6043/13 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Завод «Ленінська кузня» на рішення господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 20.05.2013 року) по справі № 910/6043/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 року у справі № 910/6043/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6043/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Авдеєв П.В.

Куксов В.В.