Постанова

від 15.05.2013 по справі 801/3684/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2013 р. (о 11:28) Справа №801/3684/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної А.В., представників сторін:

від позивача - Матяш Р.В.,

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Дочірнє підприємство "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (далі - позивач) до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000262203 від 25.03.2013 та № 0000252203 від 25.03.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Податкового Кодексу України. Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що контрагент позивача - ТОВ «Дізель плюс» не знаходиться за юридичною адресою, що свідчить про вчинення правочину без мети реального настання правових наслідків, про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, укладені угоди є нікчемними, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Дізель плюс» мають реальний характер, рух товарів від продавця до покупця, доставка та оприбуткування товару, та подальше його використання у господарської діяльності підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач також вказує, що у податкового органу відсутні повноваження на визнання угод нікчемними.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.04.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини не явки суду не повідомив. Заперечень на адміністративний позов не надав.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 03450608) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Феодосійської міської ради АР Крим 12.09.1997 р.

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Дочірнє підприємство "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена позапланова невиїзна перевірка Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" з питань взаємовідносин з ТОВ «Дізель плюс» за вересень 2011р.

За результатами перевірки був складений акт від 15.03.2013р. №648/22.3/03450608 (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000262203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28504,00 грн.,

- № 0000252203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30982,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 24786,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6196,52 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 28504,00 грн., в тому числі за основним платежем - 28504,00 грн., визначена податковим органом внаслідок порушення позивачем пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на прибуток у 3 кв. 2011 р. на загальну суму 28504,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 30982,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 24786,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6196,52 грн., визначена податковим органом внаслідок порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.п. 187.1.а п.187 ст. 187 п. 198.1. п. 198.6., п. 4 ст.198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ, в результаті чого донараховано грошове зобов'язання з ПДВ за вересень 2011р. у сумі 24786,00 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0000262203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28504,00 грн., в тому числі за основним платежем - 28504,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціям з ТОВ «Дізель плюс» були сформовані позивачем у 3 кварталі 2011 роки, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми розділу ІІІ Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств», який набрав чинності з 01.04.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України передбачено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу

Підпунктом 138.1.1. пункту 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як вбачається з акту перевірки, у 3 кварталі 2011р. позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 45122867 грн. Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" за 3 квартал 2011р., встановлено їх завищення у сумі 123932,00 грн., у зв'язку з включенням цих сум до валових витрат по операціях з ТОВ «Дізель плюс».

За даними податкового органу завищення валових витрат пов'язане з тим, що ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання товарів у контрагента ТОВ «Дізель плюс» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.

Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що постачальник позивача є «транзитером» згідно схем формування «сумнівного» податкового кредиту на рівні ДПА України. Згідно отриманого від Фастівської оДПІ Київської області ДПС акту від 06.06.2012р. № 75/2202-34507123 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дізель плюс», встановлено: на момент проведення перевірки стан підприємства ТОВ «Дізель плюс» «8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

У зв'язку з чим, податковим органом зроблений висновок про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Дізель плюс» господарських операцій через відсутність у ТОВ «Дізель плюс» майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу робіт (послуг); відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних механізмів; порушення ч. 1 ст.203, ч. 1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Дізель плюс» з постачальниками та покупцями.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" по взаємовідносинах з ТОВ «Дізель плюс» судом встановлено наступне.

З акту перевірки вбачається, що вказані витрати у сумі 123932,00 грн. були задекларовані позивачем за підсумками 3 кварталу 2011 р. та сформовані платником податків по взаємовідносинам з ТОВ «Дізель плюс» у вказаний період.

Судом встановлено, що між ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (Покупець) та ТОВ «Дізель плюс» (Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу від 26.08.2011р. № 77 (далі - договір № 77), предметом якого є постачання мазуту та пічного палива.

Відповідно до п. 3.4 Договору № 77, товар вважається переданим по факту виписки накладної. Відповідальність за оформлення документів, які підтверджують факт передачі товару несе Продавець..

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Дізель плюс» передало позивачу товарно-матеріальні цінності (пічне паливо), що підтверджується видатковими накладними № 2090505 від 05.09.2011р. на загальну суму 50630,00 грн., в т.ч. ПДВ 8438,33 грн. (вартість без ПДВ 42191,67 грн.), № 2090702 від 07.09.2011р. на загальну суму 49410,00 грн., в т.ч. ПДВ 8235,00 грн. (вартість без ПДВ 41175,00 грн.), № 2090702 від 14.09.2011р. на загальну суму 48678,00 грн., в т.ч. ПДВ 8113,00 грн. (вартість без ПДВ 40565,00 грн.). Загалом було отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн. (вартість без ПДВ 123931,67 грн.)

Судом встановлено, що позивачем здійснено перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Дізель плюс» грошових коштів з призначенням платежу «за пічне паливо» на загальну суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн. , що підтверджується платіжними дорученнями позивача з відмітками банку: № 1248 від 04.10.2011р., № 1209 від 22092011р., № 1212 від 23.09.2011р., № 1243 від 29.09.2011р.

У бухгалтерському обліку ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" господарські операції з придбання товарів в повному обсязі в сумі 148718,00 грн. відображені в регістрах бухгалтерського обліку за період з 01.09.2011р. по 31.12.2011р. за кредитом субрахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» в кореспонденції з дебетом субрахунків: №203 «Паливо(нафтопродукти, тверде паливо, мастильні матеріали)» в сумі 123931,67 грн.; №64 «Розрахунки за податками й платежами» в сумі 24786,33 грн.

Таким чином, факт отримання товару від ТОВ «Дізель плюс» у вересні 2011 р. підтверджується видатковими накладними та регістрами бухгалтерського обліку позивача. Оплата вартості товару була здійснена позивачем у повному обсязі.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ТОВ «Дізель плюс» у 3 кварталі 2011р., з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Суд зазначає, що відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, отримані товари, а саме пічне паливо було в подальшому реалізовано іншим суб'єктам господарської діяльності.

Так, судом встановлено, що отримане пічне паливо було реалізовано Товариству з обмеженою відповідністю «Сана Юг» на загальну суму 186929,88 грн., у тому числі ПДВ 31154,98 грн. (вартість без ПДВ 155774,90 грн.), що підтверджується видатковою накладною та матеріальними звітами, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, товари (пічне паливо), які були придбані у ТОВ «Дізель плюс» були використані ним у господарській діяльності у тому періоді, у якому пічне паливо було отримано, у зв'язку з чим, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України позивач мав право включити витрати понесені ним при придбані товарів у ТОВ «Дізель плюс» до складу валових витрат у перевіряємому періоді на суму 123931,67 грн.

А відтак, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, приймаючи до уваги, що валові витрати у сумі 123931,67 грн. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього (понесені витрати спрямовані на отримання прибутку від подальшої реалізації побутової техніки), використані позивачем в оподаткованих операціях, вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд зазначає, що ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" виконані усі умови, передбачені Податковим кодексом України, для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням робіт у ТОВ «Дізель плюс» на суму 123931,67 грн., оскільки товари використані в оподаткованих операціях та за результатами вказаних витрат отриманий дохід.

А відтак, позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму у розмірі 123931,67 грн., у зв'язку з чим, збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28504,00 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0000252203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30982,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 24786,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6196,52 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями, та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ТОВ «Дізель плюс» був сформований позивачем у вересні 2011 р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

За висновками акту податкового органу позивачем задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2011 року у сумі 806564,00 грн. (р. 17 податкової декларації з ПДВ за вересень 2011р.). Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Дізель плюс» за вересень 2011 року встановлено його завищення у сумі 24786 грн.

Як було зазначено вище, сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що постачальник позивача є «транзитером» згідно схем формування «сумнівного» податкового кредиту на рівні ДПА України. Згідно отриманого від Фастівської оДПІ Київської області ДПС акту від 06.06.2012р. № 75/2202-34507123 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Дізель плюс», встановлено: на момент проведення перевірки стан підприємства ТОВ «Дізель плюс» «8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

У зв'язку з чим, податковим органом зроблений висновок про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Дізель плюс» господарських операцій через відсутність у ТОВ «Дізель плюс» майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу робіт (послуг); відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних механізмів; порушення ч. 1 ст.203, ч. 1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Дізель плюс» з постачальниками та покупцями.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 24786 грн. ПДВ, в тому числі за вересень 2011 року у сумі ПДВ - 24786 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагента, суд зважає на наступне.

Як було зазначено вище, між ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (Покупець) та ТОВ «Дізель плюс» (Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу від 26.08.2011р. № 77 (далі - договір № 77), предметом якого є постачання мазуту та пічного палива.

Відповідно до п. 3.4 Договору № 77, товар вважається переданим по факту виписки накладної. Відповідальність за оформлення документів, які підтверджують факт передачі товару несе Продавець..

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Дізель плюс» передало позивачу товарно-матеріальні цінності (пічне паливо), що підтверджується видатковими накладними № 2090505 від 05.09.2011р. на загальну суму 50630,00 грн., в т.ч. ПДВ 8438,33 грн. (вартість без ПДВ 42191,67 грн.), № 2090702 від 07.09.2011р. на загальну суму 49410,00 грн., в т.ч. ПДВ 8235,00 грн. (вартість без ПДВ 41175,00 грн.), № 2090702 від 14.09.2011р. на загальну суму 48678,00 грн., в т.ч. ПДВ 8113,00 грн. (вартість без ПДВ 40565,00 грн.). Загалом було отримано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн. (вартість без ПДВ 123931,67 грн.)

Судом встановлено, що позивачем здійснено перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «Дізель плюс» грошових коштів з призначенням платежу «за пічне паливо» на загальну суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями позивача з відмітками банку: № 1248 від 04.10.2011р., № 1209 від 22092011р., № 1212 від 23.09.2011р., № 1243 від 29.09.2011р.

У бухгалтерському обліку ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" господарські операції з придбання товарів в повному обсязі в сумі 148718,00 грн. відображені в регістрах бухгалтерського обліку за період з 01.09.2011р. по 31.12.2011р. за кредитом субрахунку №631 «Розрахунки з постачальниками» в кореспонденції з дебетом субрахунків: №203 «Паливо(нафтопродукти, тверде паливо, мастильні матеріали)» в сумі 123931,67 грн.; №64 «Розрахунки за податками й платежами» в сумі 24786,33 грн.

Таким чином, факт отримання товару від ТОВ «Дізель плюс» у вересні 2011 р. підтверджується видатковими накладними та регістрами бухгалтерського обліку позивача. Оплата вартості товару була здійснена позивачем у повному обсязі.

Відтак, у вересні 2011 р. за датою передачі товарно-матеріальних цінностей на суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн. , у продавця (ТОВ «Дізель плюс») відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України виникли податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 24786,33 грн.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ТОВ «Дізель плюс» виписало позивачу податкові накладні № 65 від 05.09.2011р. на загальну суму 50630,00 грн., в т.ч. ПДВ 8438,33 грн. (вартість без ПДВ 42191,67 грн.), № 102 від 07.09.2011р. на загальну суму 49410,00 грн., в т.ч. ПДВ 8235,00 грн. (вартість без ПДВ 41175,00 грн.), № 226 від 14.09.2011р. на загальну суму 48678,00 грн., в т.ч. ПДВ 8113,00 грн. (вартість без ПДВ 40565,00 грн.). Загалом було виписано податкових накладних на загальну суму 148718,00 грн., у тому числі ПДВ 24786,33 грн. (вартість без ПДВ 123931,67 грн.), які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстру податкових накладних за вересень 2011р.

У зв'язку з чим, по даті отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковими накладними/по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту у вересні 2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Дізель плюс» в сумі 24786,33 грн., що підтверджено податковими накладними та реєстром отриманих податкових накладних за відповідний звітний період вересня 2011р.

Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, у зв'язку з чим, по факту передачі (отримання) товарів постачальником виписані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Судом встановлено, що постачальник - ТОВ «Дізель плюс» відповідно п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України мав право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як був зареєстрований платником ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальник позивача є зареєстрованим суб'єктом господарювання - юридичною особою згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стала підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді вересня 2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ «Дізель плюс» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

ПДВ в сумі 24786,33 грн., включений позивачем до складу податкового кредиту вересня 2011 року , відповідає вимогам п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України та, сплачений у складі витрат на придбання товарів, які були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ДП "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд", виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Як було зазначено вище, вказані господарські операції з придбання товарів, їх оплата та наступна реалізація іншим суб'єктам підприємницької діяльності відображена в регістрах бухгалтерського обліку позивача та підтверджується первинними бухгалтерськими документами платника податків. За результатом господарських операцій позивач отримав економічну вигоду, що призвело до зміни в структурі активів та зобов'язань товариства.

А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ТОВ «Дізель плюс» та їх наступна реалізація з метою отримання прибутку.

Суд вважає безпідставними доводи податкового органу, покладені в основу спірних податкових повідомлень - рішень, про необґрунтованість формування позивачем валових витрат у 3 кварталі 2011 р. у сумі 123932 грн. та податкового кредиту у вересні 2011р. у сумі 24786 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Дізель плюс» з тих підстав, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, та зважає на наступне.

Суд зазначає, що згідно зі ст. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджений наказом Мінтранса України від 14.07.1997 р. №363 товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Слід зазначити, що в розумінні наведеної норми «єдиний» - означає «єдиний, тобто загальний для всіх», а не в розумінні «єдиний, тобто один».

Суд зауважує, що, виходячи з наведених правових норм, товарно-транспортна накладна є первинно-бухгалтерським документом і одночасно документом, який підтверджує факт доставки товару.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, в призмі розглядуваних правовідносин товарно-транспортна накладна не є первинним документом, оскільки не є підставою для формування валових витрат, пов'язаних з господарськими операціями з доставки товару (транспортне експедирування), оскільки підставою для формування валових витрат у даному випадку є понесені витрати, які пов'язані з отриманням товару та складають їх вартість без ПДВ, ані витрати, пов'язані з транспортним експедируванням (послуги по перевезенню).

Таким чином, товарно-транспортна накладна у спірних правовідносинах є документом, який засвідчує факт доставки товару.

Більш того, суд зауважує, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту та валових витрат є необґрунтованими, оскільки відсутність самої товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, та відсутності у даному випадку підстав для оформлення товарно-транспортних накладних, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Суд погоджується з позицією представника позивача, що доводи податкового органу про відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування товару не спростовують отримання товару та подальше його використання в господарської діяльності позивача, оскільки за умовами договору поставки, за яким здійснювалися спірні операції, перевезення товару здійснюють контрагенти позивача, а тому усі товарно-транспортні документи можуть бути складені лише щодо цих контрагентів, а не щодо покупця товару (позивача у справі). Отже, відсутність у підприємства згаданих накладних не може бути доказом фіктивності спірних господарських операцій з отримання продуктів харчування.

Зазначена позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 18.04.2012 р. у справі К/9991/74763/11, від 02.02.2012 р. у справі К-20170/09.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Дізель плюс» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України та Законом України «про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України та Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ТОВ «Дізель плюс» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальниками були спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Дізель плюс» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ТОВ «Дізель плюс», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму 24786 грн. та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Суд також зазначає, що за відсутністю безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ТОВ «Дізель плюс» (зокрема доказів отримання вказаних товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ТОВ «Дізель плюс» та його використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що відсутність постачальника ТОВ «Дізель плюс» за місцезнаходженням, а також відсутність у нього достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів: адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, складських приміщень та інших необоротних активів ТОВ «Дізель плюс», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у ТОВ «Дізель плюс» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним: внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Дізель плюс» правочинів.

Суд наголошує, що відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, що без відповідних доказів про відсутність реальності поставок робіт, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203. частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Зазначена позиція викладена в Ухвалі ВАСУ від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту у розмірі 24786 грн. та виключення валових витрат у сумі 123932,00 грн. по операціям з ТОВ «Дізель плюс» знаходяться поза межами вимог Податкового кодексу України.

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000262203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 28504,00 грн. та № 0000252203 від 25.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 30982,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 24786,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 6196,52 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 15.05.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 20.05.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000262203 від 25.03.2013 року та № 0000252203 від 25.03.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління-45" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (ЄДРПОУ 03450608) 594,87 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна