Ухвала

від 15.05.2013 по справі 2а-16546/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2013 року м. Київ К/9991/11564/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Борисенко І.В., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011

у справі № 2а-16546/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кленовий лист» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 000492320/0, від 15.07.2010 № 000492320/1 та від 23.09.2010 № 000492320/2.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та відмовити у позові.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань декларування податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.03.2008 по 31.05.2008. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 01.06.2010 № 622/1/23-20/25391817 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.06.2010 № 0000492320/0, згідно з яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 247 250 грн. (у тому числі 164 833 грн. за основним платежем та 82417 грн. за штрафними санкціями).

У висновку про незаконність зазначеного донарахування попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з такого.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, право платника на податковий кредит обумовлено придбанням ним товарів (робіт, послуг) для здійснення діяльності, що визнається об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявністю податкових накладних та відповідних первинних документів, які достовірно підтверджують факт здійснення господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен ґрунтуватись на об'єктивній інформації, яка безспірно підтверджує те, що дії платника не мали ділової мети, а були спрямовані виключно створення сприятливих податкових наслідків.

У зв'язку з цим предмет доказування у даній справі охоплює встановлення обставин щодо реального здійснення господарських операцій, за наслідками яких у позивача виникло право на податковий кредит. При цьому обов'язок доказування обставин, пов'язаних з отриманням платником необгрунтованої податкової вигоди, покладається на ДПІ (згідно з частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як було встановлено судами, підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми ПДВ слугував висновок податкового органу про незаконне включення Товариством у березні-квітні 2008 року до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати товариством з обмеженою відповідальністю «Алант Тех» у ціні поставлених підрядних робіт в рамках виконання договору підряду від 02.07.2007 № 107.

Оцінюючи доводи ДПІ, суди обґрунтовано зазначили, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує факт реального виконання Товариством операцій з придбання будівельних та ремонтних робіт у названого контрагента.

Так, Товариством подано кошторис виконаних робіт за типовою формою № КБ-3, акт прийняття виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в, податкові накладні.

Доказом прояву Товариством обачливості при укладенні цивільно-правового договору з контрагентом слугують представлені позивачем копії свідоцтва про державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Алант Тех» та свідоцтва про його реєстрацію платником ПДВ, довідка про взяття його на облік платників податків, ліцензія на право здійснення будівельної діяльності.

Наведені документи підтверджують, що на час здійснення спірних господарських операцій названий контрагент був зареєстрований в установленому порядку, відповідав ознакам та поняттю юридичної особи, мав необхідний обсяг правоздатності та виступав учасником господарського обороту.

А відтак суди обґрунтовано відхилили посилання податкової інспекції на скасування державної реєстрації названого контрагента та втрату ним статусу платника ПДВ, зазначивши, що оскільки зазначені події відбулися після здійснення спірних операцій, то такі обставини не можуть впливати на порядок формування податкового обліку позивача за цими операціями.

Суди обґрунтовано не прийняли до уваги і посилання ДПІ на виявлену розбіжність між сумою сформованого позивачем податкового кредиту та сумою податкових зобов'язань, задекларованою названим постачальником.

Адже наявність у податкового органу відомостей, отриманих у результаті заходів зустрічного податкового контролю, що характеризують товариство з обмеженою відповідальністю «Алант Тех» як недобросовісного платника, за відсутності доказів узгодженості дій платника та його контрагента та спрямованості таких дій на отримання необґрунтованої податкової вигоди, не може бути розцінена як достатній та беззаперечний доказ отримання такої вигоди.

Платник податків не наділений повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням його контрагентами податкової дисципліни та не може зазнавати негативних наслідків невиконання цими контрагентами обов'язків з декларування та сплати до бюджету податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного суди дійшли правильного висновку про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачеві оспорюваної суми податку на додану вартість із застосуванням штрафних санкцій та обґрунтовано задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2011 у справі № 2а-16546/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Борисенко І.В. Приходько