Рішення

від 21.05.2013 по справі 917/736/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2013 р. Справа №917/736/13

за позовом Прокуратури Ленінського району міста Полтави, вул. Пролетарська, 43, м. Полтава, 36022 в інтересах держави в особі Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а

Орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавська обласна рада, вул. Жовтнева, 45, м. Полтава, 36014

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сласт", вул. Сакко,66, м. Полтава, 36030

про стягнення грошових коштів в сумі 30679,39грн.

Суддя Тимощенко О.М.

Представники:

від позивача: Міняйло Г.Ю. дор. №19-14/8 від 02.01.2013 року

від відповідача: не з'явився

від прокуратури: Чорновська О.О. посвідчення №013321 від 27.11.2012 року

В судовому засіданні 21.05.2013 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення 30679,39 гривень боргу за договором на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3305 від 16.10.2011 року, з яких: 19915,56 гривень основний борг, 10575,49 гривень пеня, 86,71 гривень 3% річних, 101,63 гривень інфляційні.

Від позивача 20.05.2013 року письмово надійшло клопотання, яке також підтримала представник позивача в судовому засіданні, про сплату відповідачем основного боргу в сумі 19915,56 гривень та припинення провадження в цій частині позову на підставі ч.1-1 статті 80 ГПК України. В частині стягнення з відповідача пені, інфляційних та річних позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Представник прокуратури підтримав позицію позивача.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився. 21.05.2013 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач також повідомляє суд про сплату ним суми основного боргу в розмірі 19915,56 гривень та просить суд зменшити розмір пені, оскільки даний борг виник у відповідача не з його прямої вини так як, приміщення яке зазначене договорі на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води №3305, 24.06.2010 року було передано відповідачем в оренду фізичній особі - підприємцю Гонтовому С.А., який не своєчасно виконував свої обов'язки за договором оренди, до умов якого входило, що саме орендар здійснює оплату комунальних послуг.

Заслухавши представника позивача та представника прокуратури, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

16.10.2011 року між позивачем (теплопостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) був укладений договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 3305 (далі - договір), згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачеві теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення приміщень споживача до межі розподілу балансової належності теплової мережі будівлі по вул. Леніна, 61 - кафе та нежитлові приміщення.

Пунктом 17 договору визначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно тарифів встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національною комісією державного регулювання у сфері комунальних послуг постановою № 81 від 30.09.2011 року встановлено позивачу тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів в сумі 802,18 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі.

Відповідно до п.18 договору споживач зобов'язувався сплачувати за теплову енергію, в строки визначені договором з кінцевим розрахунком до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Позивачем надані акти прийняття-передачі теплової енергії, які свідчать про відпуск теплової енергії споживачу та її вартість, а також реєстри, що підтверджують факт вручення відповідачу актів згідно вимог договору.

Як свідчить розрахунок позивача, договірні зобов'язання в частині оплати отриманої теплової енергії відповідачем належним чином не виконувались внаслідок чого утворилась заборгованість. Так, за період з 01.11.2012 року по 28.02.2013 року позивачем відпущено відповідачу теплової енергії на загальну суму 62369,82 гривень, яку відповідач сплатив лише частково і за ним утворилась заборгованість в сумі 19915,56 гривень.

Під час розгляду справи по суті позивачем було надано суду докази сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 19915,56 гривень.

Отже, на підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, про відсутність предмету спору в частині стягнення 19915,56 гривень основного боргу та про припинення провадження у справі згідно п.1-1 ст. 80 ГПК України в даній частині.

На підставі пункту 20 договору та статті 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 10575,49 гривень пені, 86,71 гривень 3% річних, 101,63 гривень інфляційних.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних суд приймає до уваги наступне.

Згідно із ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Сторонами узгоджено в п. 20 договору, що відповідач, в разі несвоєчасної оплати теплової енергії, сплачує пеню у розмірі 1 % за кожен день простроченого платежу, але не більше 100% боргу згідно Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" № 686-ХІ від 20.05.1999 року.

На підставі викладеного позивачем за період з 16.12.2012 року по 28.03.2013 року нараховано відповідачу пеню в розмірі 10575,49 гривень.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відповідно ч2. ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України зменшити розмір неустойки (штраф, пеня).

Штрафними санкціями, згідно ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості та повністю сплатив суму основного боргу після подачі позову до суду. Також з матеріалів справи та пояснень відповідача вбачається, що дана заборгованість виникла не з його прямої вини.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

За таких обставин, суд вважає даний випадок винятковим, та дійшов висновку про необхідність зменшення належної до стягнення пені до 2000,00 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

За період з 16.12.2012р. по 28.03.2013р. позивачем нараховано відповідачу 86,71 грн. - 3% річних та за період з грудня 2012 по лютий 2013 року 101,63 гривень інфляційних.

Визначені позивачем сума 3% річних та інфляційних не перевищує розрахункову. В цій частині вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до вимог ст.82 ГПК України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками процесу, а також доказів, витребуваних судом, у нарадчій кімнаті.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43, ч.1 п.1-1 ст. 80, п. 3 ст. 83, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині стягнення 19915,56 гривень основного боргу провадження припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сласт"(вул. Сакко,66, м. Полтава, 36030, р/р 26005060073806 в ПРУ КБ "Приватбанк", МФО 331401, код ЄДРПОУ 34548814) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул. Комарова, 2а, м. Полтава, 36008, р/р 260007148 АК "Полтава-банк", МФО 331489, код ЄДРПОУ 03338030) 2000,00 гривень пені, 86,71 гривень 3% річних, 101,63 гривень інфляційних.

Видати накази при набранні рішенням законної сили.

повне рішення складено 22.05.2013 року

Суддя Тимощенко О.М.