Постанова

від 14.05.2013 по справі 5015/4010/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2013 р. Справа № 5015/4010/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Федорович І.

за участю представників сторін:

від позивача - Билень І. Б. - провідний юрисконсульт.

від відповідача 1 - не з'явився.

від відповідача 2 (апелянт) - не з'явився.

від відповідача 3 - не з'явився.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів б/н від 17.12.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012 р. (суддя О. Шпакович)

у справі № 5015/4010/12

за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», м. Донецьк

до відповідача 1 ТОВ «Денді-Львів», м. Львів

до відповідача 2 ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів

до відповідача 3 ТОВ «Пен Сіті», м. Київ

про стягнення кредитної заборгованості у сумі 598 988, 41 доларів США та 1 237 028, 02 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 03.12.2012 р. у справі № 5015/4010/12 задоволено позов ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» (ПАТ «ПУМБ»), м. Донецьк. З ТОВ «Денді-Львів», м. Львів, ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів та ТОВ «Пен Сіті», м. Київ солідарно стягнуто на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» 400 000 доларів США (3 197 200 грн.) та 331 189 грн. заборгованості, 198 988, 41 доларів США (1 590 514, 36 грн.) та 215 970, 29 грн. відсотків за користування кредитом, 689 868, 73 грн. пені та 64 380 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що умовами п. 6.1 договорів поруки визначено строк поруки - до часу припинення грошового зобов'язання позичальника. Оскільки застосування ч.4 ст. 559 ЦК України (щодо обов'язковості пред'явлення вимоги до поручителя у 6-місячний строк) можливе лише у випадку відсутності встановлення у договорі строку поруки, суд врахував факт наявності погодженого на основі принципу свободи договору строку поруки і зазначив, що застосуванню в даному випадку підлягає лише норма першого речення ч.4 ст.559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

В апеляційній скарзі відповідач - 2 ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів, просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити частково, а саме відмовити у задоволенні позовних вимог до ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів, як до солідарного боржника, посилаючись на те, що умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Вважає, що його зобов'язання за договором поруки є припиненим.

Скаржник також покликається на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції невірно застосовано норми ст.. 232 ГК України та ст.. 1048, 1056-1 ЦК України, не враховано приписи чинного законодавства щодо строків нарахування штрафних санкцій, не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що застосування підвищеної ставки є видом господарко-правової відповідальності за порушення умов кредитного договору, а не платою за користування кредитними коштами у розумінні ст. 1048, 1056-1 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу та доповненні до нього позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що сторони договору поруки в належній формі у відповідності до вимог чинного законодавства досягли згоди щодо строку дії договору поруки, встановивши його дію: початок дії договору - з моменту підписання, а припинення - з припиненням зобов'язання (п. 7.6 та п. 6.1 договорів поруки), а відтак, строк поруки погоджено. При цьому, сторони виходили з норми ст. 627 ЦК України, якою передбачено свободу договору. Вважає, що оскільки на даний момент основне зобов'язання за кредитним договором не виконане, а кредитний договір діє, тому договір поруки також діє, оскільки строк поруки триває до повного виконання сторонами кредитного договору.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.05.2008 Банком (Позивач) та Позичальником (Відповідач-1) укладено Кредитний договір № 1.08-26, згідно з умовами якого (ст. 1) Позивачем надано Відповідачу-1 кредит у сумі 455 400,00 доларів США (двома траншами у сумі 36 000,00 та 419 400,00 доларів США), який підлягав поверненню у строк, встановлений умовами ст. 6 Договору.

Умовами ст.7 Кредитного договору передбачено плату за користування кредитом (відсотки річних), а умовами ст. 12 (п. 12.1) встановлено відповідальність Позичальника за порушення грошових зобов'язань у формі сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (від суми боргу за кредитом чи відсотками) за кожен день прострочення платежу.

15.07.2009 Позивачем та Відповідачем-1 укладено Додаткову угоду № 1, якою внесено зміни до умов Кредитного договору і передбачено надання кредиту як у доларах США, так і в національній валюті, що зумовило надання Позичальнику 17.07.2009 кредиту у сумі 331 189,00 грн. (Меморіальний ордер № 1010102965).

Додатковою угодою № 2 від 11.01.2010 Позивачем та Відповідачем-1 визначено умови Кредитного договору в останній редакції, відповідно до яких Позичальник зобов'язався повернути Банку кредитні кошти частинами: згідно із встановленим Графіком (ст. 6 Кредитного договору), яким передбачено кінцевий термін повернення залишкової суми 11.03.2011.

Крім цього, Додатковою угодою № 2 викладено у новій редакції ст. 7 Кредитного договору, якою встановлено розмір відсотків за користування кредитом у доларах США (18% річних) та національній валюті (25% річних), а також -погоджено порядок збільшення відсоткової ставки у випадку порушення Позичальником грошових зобов'язань.

Відповідач-1 виконував свої договірні зобов'язання лише до лютого місяця 2010 року, і, починаючи з березня місяця 2010 року, ним допущено порушення грошових зобов'язань, що тривало до часу настання кінцевого терміну повернення кредитних коштів.

У зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору, у Позичальника виникла заборгованість:

- за кредитом у сумі 400 000,00 дол. США (що, за офіційним курсом НБУ станом на 27.08.2012, який на час прийняття рішення (03.12.12р.) не змінився, еквівалентно 3 197 200,00 грн.) та 331 189,00 грн.;

- за відсотками (нарахованими за користування кредитом, у тому числі - у підвищеному розмірі) у сумі 198 988,41 дол. США (що, за офіційним курсом НБУ станом на 27.08.2012, який на час прийняття рішення (03.12.12р.) не змінився, еквівалентно 1 590 514,36 грн.) та 215 970,29 грн.;

- за неустойкою (пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (від суми боргу за кредитом і відсотками) за кожен день прострочення платежу, - згідно з умовами п. 12.1. Кредитного договору) у сумі 689 868,73 грн.

Відповідачем-1 визнано наявність грошових зобов'язань за Кредитним договором у Листі-відповіді на Заяву Позивача № 2531 від 28.12.2011 та повідомлено Банк про включення грошових вимог (які на той час складали 539 099,56 дол. США та 1 098 375,29 грн., з яких в тому числі 400 000,0 доларів США та 331189,0 грн. основного боргу) до Реєстру кредиторів ТзОВ "Денді-Львів"(Товариство перебуває у процесі припинення шляхом ліквідації).

Оскільки Відповідачем-1, виходячи з норм ст.ст. 173, 193, 345 ГКУ та ст.ст. 11, 509, 526, 530, 610, 612, 629, 1054, 1056-1 ЦКУ, допущено порушення грошових зобов'язань, тому, вимога Позивача про стягнення з Позичальника спірної суми коштів - повністю обґрунтована, підтверджена належними і допустимими доказами та відповідає нормам ст.ст. 216-218, 230, 231 ГКУ, ст.ст. 625 (ч. 1), 1049 ЦКУ, а також - умовам п.п. 7.2., 12.1. Кредитного договору.

Виконання грошових зобов'язань Відповідача-1, визначених Кредитним договором у редакції від 11.01.2010 (за Додатковою угодою № 2), забезпечено ТОВ «Денді-Імпекс» та ТОВ «Пен-сіті» встановленням поруки, передбаченої умовами Договорів № 1.08-26/П-1 від 11.01.2010 та № 1.08-26/П-2 від 13.01.2010 згідно з нормами ст. ст. 546-548, 553 ЦКУ.

Умовами пунктів 6.1. Договорів поруки визначено, що порука припиняється з припиненням Зобов»язання. (Зобов'язання у Договорах поруки - це зобов'язання боржника перед кредитором, що випливають з Кредитного договору, суть та строки виконання яких передбачені ст. 2 договорів поруки. ).

Аналізуючи дані договори поруки, суд першої інстанції вказав, що Банком та Поручителями строк поруки - погоджено, виходячи із норми ст.627 ЦК України, якою передбачено свободу договору. Оскільки, згідно з нормою ч.3 ст.251 ЦК України, строк визначається правочином (якщо він не визначений актом цивільного законодавства чи рішенням суду), і у Договорах із Відповідачами-2 та 3 встановлено (за погодженням сторін) строк поруки, який відповідає вимогам розумності та справедливості у відносинах щодо забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, то відсутні правові підстави для невизнання факту наявності у Договорах строку поруки. Факт, що порядок визначення строку поруки не відповідає порядку визначення строку (роками, місяцями, тижнями, днями, годинами), встановленого нормою ч.1 ст.252 ЦКУ, не зумовлює наявності підстав для ствердження, що строк поруки (у Договорах) не встановлено.

Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином чи рішення суду (ч.3 ст. 251 ЦК України).

Верховний суд України, розглядаючи неоднакове застосування норми, передбаченої ч.4 ст.559 ЦК України, у своїй Постанові від 18 липня 2012 року прийшов до висновку, що умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя .

Суд зобов'язаний враховувати рішення Верховного суду України, прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (згідно ст. 111-28 ГПК України).

Суд першої інстанції визнав необґрунтованим застосування вищезазначеної постанови Верховного суду України до правовідносин, які склалися між сторонами у даній справі, мотивуючи це тим, що зазначене рішення прийнято у спорі, у якому однією із обставин був факт відсутності у договорі строку поруки : наявною була лише умова про строк дії договору, та аргументуючи, що у даному спорі за позовом ПАТ «Перший Український міжнародний банк» встановлено факт погодження строку поруки.

Однак така правова оцінка цієї Постанови Верховного суду України судом першої інстанції є помилковою, оскільки з аналізу Постанови вбачається, що саме п.11 (про що вказано в Постанові) оспорюваного договору поруки встановлювалася умова про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором.

Крім цього, у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у Постанові від 19 лютого 2013 року у справі № 10/5014/1484/2012 («З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова Договору поруки (пункт 4.1) про припинення цього Договору після повного погашення Позичальником та/або Поручителем заборгованості за Кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки зазначене суперечить частині 1 ст. 251 та частині 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, тому суди дійшли правомірного висновку, що у цьому разі підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України» ). За своєю правовою природою строк, передбачений ч.4 ст.559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), і його закінчення є підставою для припинення поруки, при тому у випадку пропуску кредитором строку заявлення ним вимог до поручителя , цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано.

Отже, в даних договорах поруки, укладених між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Денді - Імпекс» і ТОВ «Пен-сіті» умова про дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленням строку припинення поруки. А тому апеляційний суд приходить до висновку, що застосуванню підлягають саме норми ч.4 ст. 559 ЦК України : порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя .

.

День настання строку основного зобов'язання за Кредитним договором - 11.03.2011 року. Як встановлено, до цього терміну відповідачем - 1 не було вчасно та належним чином виконано зобов'язання, передбачене кредитним договором, внаслідок чого виникло прострочення боржника та порушення зобов'язання.

Відтак, за таких обставин у позивача виникло право пред'явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 12 березня 2011 року і протягом наступних 6 місяців.

Реалізуючи своє право вимоги до поручителів (згідно п.3.1 договорів поруки), Кредитор (позивач) 28.12.2011 року надіслав письмові вимоги №№ 2533, 2534 до поручителів ТОВ «Денді-Імпекс» та ТОВ «Пен-сіті» про сплату кредитної заборгованості Позичальника, які підлягали виконанню упродовж трьох операційних днів (з моменту отримання вимоги).

З цього вбачається, що кредитор ПАТ «ПУМБ» пропустив встановлений строк (протягом шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання) для належного пред'явлення вимоги до поручителів, а у зв'язку з цим порука за договором поруки № 1.08-26/П-1 від 11.01.2010 та № 1.08-26/П-2 від 13.01.2010 припиняється.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що зобов'язання за договорами поруки триває і вимога до поручителів про солідарне стягнення заборгованості відповідно до кредитною договору є обґрунтованою.

Як вбачається зі ст. 627 ЦК України, свобода договору не є абсолютною. Її межі визначаються вимогами законодавчих актів, звичаями ділового обороту, вимогами розумності та справедливості. Вимоги справедливості та розумності є оціночним поняттям та визначаються у кожному конкретному випадку.

Сторони при визначенні строку - до повного виконання зобов'язання за основним договором порушили загальні вимоги цивільного законодавства, а зокрема, частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України.

Отже, апеляційний суд вважає, що умова договорів поруки № 1.08-26/П-1 від 11.01.2010 та № 1.08-26/П-2 від 13.01.2010 про дію поруки до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не є належним встановленням строку припинення поруки, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України. В даному випадку встановлення апеляційним судом факту закінчення строку щодо пред'явлення вимог до поручителів є правовою підставою для відмови кредитору в позові за відсутністю у нього права вимагати солідарного стягнення боргу з поручителя (відповідача -2) ТОВ «Денді-Імпекс» за договором поруки № 1.08-26/П-1 від 11.01.2010 та поручителя (відповідача-3) ТОВ «Пен-сіті» за договором поруки та № 1.08-26/П-2 від 13.01.2010.

Щодо покликання позивача на рішення суду першої інстанції у справі № 5015/4986/12 від 28.01.2013 року про відмову ТОВ «Денді-Імпекс» до ПАТ «ПУМБ» про визнання договору поруки припиненим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції на момент його прийняття. Рішення господарського суду Львівської області у справі № 5015/4986/12 від 28.01.2013 року, на яке покликається позивач, прийняте після винесення рішення у даній справі і на момент розгляду даної справи в апеляційній інстанції не набрало законної сили.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. У відповідності до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).

Отже, в даному випадку спеціальна позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки не може бути застосована, оскільки заява про її застосування не подавалася відповідачами, зокрема позичальником, у суді першої інстанції.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом та нарахованого штрафу з відповідача - 1, то апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що Позивачем та Відповідачем-1 погоджено порядок сплати пені (за порушення грошових зобов'язань), і встановлено строк нарахування неустойки за весь час прострочення платежів, що зумовлює відсутність підстав для застосування 6-місячного строку для нарахування штрафних санкцій, передбаченого нормою ч. 6 ст 232 ГКУ (якою встановлено можливість погодження у договорі іншого строку нарахування); плата за користування кредитними коштами (відповідні відсотки річних), згідно з нормою ч. 1 ст. 230 ГКУ, не є штрафною санкцією, і, крім цього, відносини щодо сплати відсотків регулюються нормами ст.ст. 1048, 1056-1 ЦКУ (а не нормами ст.ст. 546, 549 ЦКУ).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції частково прийняте з неповним врахування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню.

Відтак, враховуючи повне задоволення вимог апеляційної скарги та часткове скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми заборгованості солідарно з поручителів, апеляційна інстанція, відповідно до ст.49 ГПК України, дійшла висновку, що з відповідача - 1 ТОВ «Денді-Львів», м. Львів, слід стягнути в користь позивача 64 380,0 грн. судового збору (враховуючи, що позов було подано у 2012 році) за подання позову в суд першої інстанції.

В ухвалі апеляційного суду від 21.12.2012 року апеляційним судом вирішено відстрочити скаржнику сплату судового збору за подання апеляційної скарги за його клопотанням до прийняття постанови.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги (яка була подана у 2013 році) повністю та відстрочення сплати судового збору скаржнику, то за таких обставин з позивача слід стягнути 11470, 0 грн. в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів, задоволити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012р. у справі № 5015/4010/12 скасувати в частині стягнення солідарно боргу з ТОВ «Денді-Імпекс» та ТОВ «Пен Сіті» на користь ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». В цій частині прийняти нове рішення, яким в позові ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», м. Донецьк до ТОВ «Пен Сіті», м. Київ, та до ТОВ «Денді-Імпекс», м. Львів, про стягнення солідарно кредитної заборгованості відмовити.

3. В решті рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012р. у справі № 5015/4010/12 залишити без змін.

Пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2012р. у справі № 5015/4010/12 викласти в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Львів"(79495, вул. Левицького, 4, кв.4, м.Львів-Винники; ідент. код 20820356) на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (83001, вул. Університетська, 2 А, м. Донецьк; ідент. код 14282829): суму боргу (за кредитом) 400 000,00 дол. США (що, за офіційним курсом НБУ станом на 03.12.12. еквівалентно 3 197 200,00 грн.) та 331 189,00 грн.; відсотки за користування кредитом у сумі 198 988,41 дол. США (що, за офіційним курсом НБУ станом на 03.12.12., еквівалентно 1 590 514,36 грн.) та 215 970,29 грн.; пеню у сумі 689 868,73 грн., судовий збір у сумі 64 380,00 грн.»

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" (83001, вул. Університетська, 2 А, м. Донецьк; ідент. код 14282829) - 11 470,0 грн. в Державний бюджет України.

5. Господарському суду Львівської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 20.05.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.