Ухвала

від 20.05.2013 по справі 2а-12567/12/0170/8

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-12567/12/0170/8

20.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Омельченка В. А. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас"- Борецька Ольга Геннадіївна, довіреність № б/н від 04.04.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддів Кушнова А.О. ) від 03.12.12 у справі № 2а-12567/12/0170/8

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" (11 км. Московського шосе, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95493)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2012 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Навікас" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0007652204 від 26.10.2012, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2012 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративний позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Навікас» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0007652204 від 26.10.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 373548,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що викладені в акті перевірки висновки відповідача є неправомірними з огляду на те, що до таких висновків відповідач дійшов на підставі довідки про проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Стронг» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Навікас», що є протиправним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача збільшувати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 373548,00 грн.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 26.10.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення: №0007652204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 373548,00 грн.

Передумовою збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 373548,00 грн. став акт №7380/22-3/33848871 від 11.10.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Стронг» у червні 2011 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року у сумі 373548,00 грн.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту на підставі отриманих від ТОВ «ТД «Стронг» податкових накладних, у зв'язку з тим, що правочини, які були укладені між зазначеним підприємством та позивачем мають признаки "нікчемності", через наступне.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем (покупець) і ТОВ "ТД "Стронг" (продавець) 01.05.2011 укладений договір № 9 купівлі-продажу авіаційно-технічного майна, автозапчастин, що є товаром за цим договором, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити товар згідно видаткових накладних та надати необхідну технічну документацію, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно видаткових накладних, сплатити вартість поставленого товару у строки і в сумі, зазначені у договорі і видаткових накладних.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно видаткових накладних №1-4, №2-4 від 04.06.2011 ТОВ Торгівельний дім "Стронг" поставив на адресу позивача у червні місяці 2011 року товар на суму 1514752,80 грн., з яких 252458,80 грн. податок на додану вартість та на суму 434193,24 грн., з яких податок на додану вартість складає 72365,54 грн.

Між позивачем та ЗАТ «Кримська автотранспортна компанія» 01.03.2011 укладений договір № 1311, відповідно до умов якого ЗАТ «Кримська автотранспортна компанія» приймає на себе зобов'язання по перевезенню автомобільним транспортом вантажу позивача строком дії з 01.03.2011 до 31.12.2011.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що податковими накладними, а також товарно-транспортною накладною від 04.06.11, складання якої обумовлено вищезазначеним договором №1311 від 01.03.2011., підтверджується факт передачі та отримання позивачем поставленого товару у червні 2011 року. Окрім цього, згідно наданих податкових накладних №4061 від 04.06.2011 на суму 1514752,80грн., з них податок на додану вартість - 252458,80грн., №4062 від 04.06.2011 на суму 434193,24грн., з них податок на додану вартість - 72365,54грн. підтверджується сплата позивачем податку на додану вартість в ціні придбаного у ТОВ ТД «Стронг» товару. До того ж, відповідно до банківських виписок позивач перерахував на рахунки Торгівельного дому "Стронг" на виконання договору від 01.05.2011 № 9 загальну суму у розмірі 914043,00 грн.

Слід зазначити, що отриманий від ТОВ "ТД "Стронг" у червні 2011 року товар було продано контрагентам позивача: Підприємству "Крим-Карго-Сервіс", ТОВ "Аеростар", ТОВ "Авіатал", ДП МОУ "Севастопольське авіаційне підприємство", що підтверджується відповідними видатковим накладними, які містяться в матеріалах справи.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, який вказаний вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо необґрунтованого включення до складу податкового кредиту сум податку на прибуток приватних підприємств позивача, заснована на факті інформації отриманої з комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем: АРМ "Бест Звіт"; АІС "Реєстр платників податків"; АС "Аудит"; АІС "Облік податків та платежів"; пошуково-довідкова система ЦБД ДПА України, «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а також акт Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 25.01.2013 №631/23-4/33848871 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Навікас» з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» за червень 2011 року та довідка Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №2004/231/36095275 від 29.09.2011. В акті перевірки відсутність фактичного постачання товару контрагентом позивача, а також не використання зазначеного товару в господарській діяльності позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, використання товару в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем згідно договору № 9 від 01.05.2011 придбано у ТОВ "ТД "Стронг" автозапчастини, у той час як у податкових накладних, наданих до перевірки, серед запчастин у більшості вказані авіазапчастини (авіадвігун, установка для заміни коліс, панелі запуску), оскільки предметом укладеного договору купівлі-продажу №9 від 01.05.2011 були: авіаційно-технічне майно, автозапчастин, оскільки це й є товаром за цим договором, а відтак надані первинні документи підтверджують, що позивачем у ТОВ ТД «Стронг» були придбані як авіаційно-технічне майно, так і автозапчастин, що повністю відповідає укладеному договору.

Не приймаються до уваги посилання в апеляційній скарзі на відсутність у постачальника ТОВ "ТД "Стронг" найманих працівників, необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, основних фондів та виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином та не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ним господарські операції: адже транспорт, виробничі потужності та необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти наявність транспорту, виробничих потужностей та інших необоротних активів ТОВ ТД «Стронг», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у ТОВ ТД «Стронг» (аналогічна думка викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 по справі №К/9991/81953/11, в ухвалах Вищого адміністративного суду України: від 26.10.2011 по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 по справі №К- 28642/10, від 23.11.2011 по справі №К/9991/49204/11).

Не можуть бути визнані обґрунтованими посилання відповідача в акті перевірки позивача №7380/22-3/33848871 від 11.10.2012 на акт перевірки Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 25.01.2012 №631/23-4/33848871 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «ТД «Стронг» за червень 2011 року, оскільки на підставі висновків вказаного акту перевірки від 25.01.2012 №631/23-4/33848871 було прийнято податкове повідомлення - рішення №0014812301 від 15.02.2012 щодо зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324824,00 грн., але зазначене податкове повідомлення - рішення було визнано протиправним та скасоване постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 по справі №2а-2194/12/0170/16.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 постанова суду першої інстанції від 18.04.2012 по справі №2а-2194/12/0170/16 залишена без змін.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2012 по справі №2а-2194/12/0170/16, якою визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення №0014812301 від 15.02.2012 щодо зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 324824,00 грн. набрала законної сили 19.09.2012.

Слід зазначити, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін, що повністю відповідає приписам статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, на момент розгляду справи, акт перевірки позивача від 25.01.2012 №631/23-4/33848871, який був покладений в основу висновків відповідача в акті №7380/22-3/33848871 від 11.10.2012, втратив чинність, оскільки податкове повідомлення рішення №0014812301 від 15.02.2012, прийняте на підставі цього акту, у судовому порядку визнано противоправним та скасоване.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентом.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентом з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Враховуючи викладене, судова колегія зауважує, що висновки податкового органу щодо не встановлення факту передачі товарів, відсутність умов здійснення господарської діяльності, відсутність мети настання реальних наслідків, а відтак нікчемність укладених між позивачем та контрагентом правочинів не відповідають дійсності, суперечать правозастосовній практиці Вищого адміністративного та Верховного Суду України та спростовуються відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 26.10.2012 № 0007652204 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 373548,00 грн., діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2012 у справі № 2а-12567/12/0170/8 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 травня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко