Ухвала

від 17.04.2013 по справі 820/750/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2013 р.Справа № 820/750/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/750/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ФО-П ОСОБА_1), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі за текстом - відповідач, ДПІ Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000201702 від 23.01.2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 року №0000201702, винесене Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального, а саме, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, ч.1 ст. 203,215, п.1 ст.216, ст. 228 ЦК України.

Позивач надав письмові заперечення до суду апеляційної інстанції на апеляційну скаргу, в яких просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України) в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) щодо питання підтвердження господарських відносин із контрагентами-постачальниками та покупцями товару та повноти відображення в обліку за період жовтень 2012 року, та з питань взаємовідносин з ТОВ "Кариатида Групп" (код ЄДРПОУ 35475689), за результатами якої складено акт №121/17-207/НОМЕР_2 від 18.01.2013 року (а.с. 8 - 19).

На підставі висновків акту перевірки ДПІ Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС винесено податкове повідомлення - рішення №0000201702 від 23.01.2013 року (а.с. 20), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2721,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з не відповідності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення стали відображені в акті перевірки від 18.01.2013 року №121/17-207/НОМЕР_2 встановлені порушення позивачем ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 218 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_1 з зазначених у акті перевірки постачальником, а також порушення п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2775-У1, із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено податковий кредит в податковій декларації за червень - липень 2011 року на суму ПДВ 2721,00 грн.

Висновок податкового органу про порушення діючого податкового законодавства ґрунтується на тому, що його контрагент - ТОВ "Кариатида Групп" мав господарські відносини з ТОВ "Промтехноопт".

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Норми п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судовим розглядом встановлено, що з метою здійснення своєї господарської діяльності, позивач у травні - червні 2011 року мав фінансово-господарські відносини з ТОВ "Каріатида Груп".

Матеріали справи свідчать, що ФО-П ОСОБА_1 (замовник) уклав договір на виконання робіт №13к11 від 10.03.2011 року із ТОВ "Кариатида Групп" (виконавець), згідно якого виконавець виконує для замовника усі необхідні роботи по митному оформленню товарів і майна замовника, таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню фітосанітарного, екологічного, радіологічного, санітарно - епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій, пов'язаних з організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів і майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання (а.с. 22 - 23).

Надання послуг за договором підтверджені копіями вантажно - митних декларацій, прийнятих Харківською обласною митницею, згідно наявних штампів від 29.04.2011 року та від 20.06.2011 року, та з яких вбачається, що декларантом є ТОВ "Кариатида Групп" (а.с.31-36).

У зв'язку із наданням ТОВ "Кариатида Групп" позивачу вищезазначених послуг, а саме: роботи по митному брокерському обслуговуванню, сторонами були складені акти виконаних робіт №131/1 від 29.04.2011 року на загальну суму 8164,80 грн., у тому числі: 1360,80 грн. - ПДВ, та №171/1 від 20.06.2011 року на загальну суму 8164,00 грн., у тому числі: 1360,67 грн. - ПДВ (а.с. 27 - 28), а позивачем здійснені оплати таких робіт ТОВ "Кариатида Групп", на підтвердження чого в матеріалах справи містяться виписки за особовим рахунком від 04.05.2011 року (а.с. 25) та від 23.06.2011 року (а.с. 26).

Останнім позивачу були виписані податкові накладні від 04.05.2011 року, та від 23.06.2011 року (а.с. 29 - 30).

Отже, позивач повністю виконав свої зобов'язання перед ТОВ "Кариатида Групп", що підтверджено зазначеними вище документами та правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п.198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного позивачем з ТОВ "Кариатида Групп" також враховуючи наступне.

Так, викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно - правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказу щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення №0000201702 від 23.01.2013 року.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 820/750/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М. Судді (підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.