Ухвала

від 23.05.2013 по справі 826/1553/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1553/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

23 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби, за участю третьої особи публічного акціонерного товариства «Гідромеханізація», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 26 жовтня 2012 року № 0000762205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби у період з 26 вересня по 02 жовтня 2012 року проведено перевірку ТОВ «Дніпросіті-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства у частині повноти нарахування та своєчасності сплати земельного податку за період з 01.06.2008 року по 30.06.2012 року.

Результати перевірки відображено в акті від 09 жовтня 2012 року № 16/16-30/35648859, в якому контролюючим органом встановлено, що позивачем не донараховано та не сплачено до бюджету земельний податок у загальному розмірі 1030149,41 грн., у тому числі за: червень-грудень 2008 року - 155557,34 грн.; 2009 рік - 358404,12 грн.; 2010 рік - 516187,95 грн., чим порушено ст.ст. 2, 13, 14 Закону України "Про плату за землю"; не донараховано та не сплачено до бюджету земельний податок у загальному розмірі 774281,91 грн., у тому числі за: 2011 рік - 516187,95 грн.; півріччя 2012 року - 258093,96 грн., чим порушено п. 286.2 ст. 286, п.п. 287.1, 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України).

На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000762205 від 26 жовтня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "земельний податок з юридичних осіб" у розмірі 1995334,06 грн. за основним платежем та у розмірі 435160,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження вказаного рішення відповідача в адміністративному (досудовому) порядку, спірне рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0000762205 від 26 жовтня 2012 року незаконним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені законодавством, оскільки обов'язок сплачувати земельний податок виникає у користувача земельної ділянки після набуття права власності на нерухоме майно, що розташоване на цій земельній ділянці.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, штрафні (фінансові) санкції застосовано до позивача за порушення вимог ст.ст. 2, 13, 14 Закону України «Про плату за землю» у зв'язку з несплатою земельного податку за користування земельною ділянкою, розташованою за адресою м. Київ, проспект Московський, 32.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест» та публічним акціонерним товариством «Гідромеханізація» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна з розстроченням платежу (реєстраційний номер 3675) (також далі за текстом - договір купівлі-продажу), за умовами якого третя особа зобов'язалась передати у власність, а позивач - прийняти у власність та оплатити обговорену грошову суму за належне третій особі на праві власності нерухоме майно, яким є 97/100 частин від майнового комплексу (також далі за текстом - майно), з усіма розташованими на ньому комунікаціями.

Договір купівлі-продажу 26 червня 2008 року зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна.

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, загальною площею 2,7648 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування виробничої бази, кадастровий номер 8000000000:78:167:0002, право користування якою належить третій особі на умовах договору оренди земельної ділянки від 24 грудня 2007 року № 78-6-00504, укладеним на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 05 грудня 2007 року № 30/480 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

З матеріалів справи судом встановлено, що ТОВ «Дніпросіті-Інвест» після здійснення оформлення права власності на нерухоме майно провстановлювальні документи на земельну ділянку оформлено не було.

Обґрунтовуючи вимоги адміністративного позову, позивач посилалося на безпідставність дій податкового органу, оскільки у період, за який йому визначено податкове зобов'язання із земельного податку та застосовано штрафні (фінансові) санкції, ТОВ «Дніпросіті-Інвест» не було ні власником, ні користувачем, ні орендарем земельної ділянки у розумінні статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Застосовуючи до позивача санкції за порушення податкового законодавства, контролюючий орган виходив з того, що обов'язок сплачувати земельний податок чи орендну плату виникає з моменту набуття права власності на жилий будинок (будівлю або споруду), що знаходиться на земельній ділянці, оскільки право власності чи користування на цю земельну ділянку виникає у набувача одночасно з правом власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці.

Перевіряючи законність та обґрунтованість наведеного висновку податкового органу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про плату за землю», чинного на момент існування спірних правовідносин, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

У статті 5 цього Закону було визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Частинами 1, 2 статті 125 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 1 ст. 377 ЦК України встановлено, що 1. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Таким чином, в даному випадку перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, яким є стаття 120 ЗК та стаття 377 Цивільного кодексу України.

Наведену правову позицію відображено в постанові Верховного Суду України від 24 грудня 2010 року по справі № 21-59а10, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до вимог п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки позивач після придбання у 2008 році об'єкту нерухомості та його реєстрації в БТІ, розташованого на земельній ділянці за адресою м. Київ, проспект Московський, 32, земельний податок не сплачував, винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпросіті-Інвест» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська Ухвалу в повному обсязі виготовлено 23.05.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.