Рішення

від 22.05.2013 по справі 1214/5471/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - Чернобривко Л.Б.

Доповідач - Матвєйшина О.Б.

Справа № 1214/5471/2012

Провадження № 22ц/782/1517/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого: Матвєйшиної О.Б..

суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В.,

при секретарі: Щуровій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок» на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок», треті особи: ОСОБА_4, Відділ освіти Лисичанської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

18 липня 2012 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок», в якому послалася, що вона з 19 вересня 2011 року працювала у відповідача вихователем. Наказом № 86-К від 19 червня 2012 року її звільнено з посади з 02 липня 2012 року за ст.. 38 КЗпП України нібито за власним бажанням. Це звільнення позивачка вважає незаконним, оскільки її фактично керівництвом - завідуючою ОСОБА_4 примушено написати заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки вона на той час була вагітною, а також тому, що з завідуючою в неї склалися неприязні відносини через те, що ОСОБА_4 вимагала сплачувати працівників закладу 1% від заробітної плати та 50грн. щомісячно невідомо на що. Підкорившись вказаним вимогам вона написала заяву про звільнення за власним бажанням. 02 липня 2012 року вона прийшла на роботу за трудовою книжкою, просила завідуючу залишити її на роботі однак їй було відмовлено в цьому. Позивачка вважає, що керівництвом грубо порушено її трудові права. Тому позивачка просить поновити її на посаді вихователя, яку вона займала до звільнення, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 червня 2012 року по 18 липня 2012 року - 2187,78 грн.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року позовні вимоги позивачки задоволено частково.

Суд поновив позивачку на попередній роботі на посаді вихователя ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок» з 20.06.2012 року.

Стягнув з відповідача на користь позивачки заробітну плату за час вимушеного прогулу з 20.06.2012 року по 18.07.2012 року у сумі 2072,70 грн., витрати по оплаті правових послуг - 150грн., судовий збір у сумі 114,70грн. Стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок» майнову шкоду в сумі 2072,70грн.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі та в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

У решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову позивачеві у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення сторін, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. ст. 213 , 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону не дотримано.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив з того, що на момент звільнення позивачка була вагітна і це є безспірним порушенням вимог ч.3 ст. 184 КЗпП України про неможливість звільнення вагітних жінок.

Таких висновків суд дійшов помилково.

Так, згідно ст.38 КЗпП України , працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Судом встановлено, що позивачка працювала у відповідача з 19 вересня 2011 року вихователем. Наказом № 86-К від 19 червня 2012 року її звільнено з посади з 02 липня 2012 року за ст.. 38 КЗпП України за власним бажанням. Підставою звільнення стала подана позивачкою 19 червня 2012 року заява про звільнення її за власним бажанням з 19 червня 2012 року.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справа, зокрема наказами про прийняття на роботу, про звільнення з роботи, заявою позивачки про звільнення.

Таким чином, оскільки позивачка зверталася до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням, у відповідача були підстави для видання наказу та звільнення позивачки після спливу двох тижнів з моменту, коли було подано заяву позивачкою про таке звільнення і на якій зазначена згода завідуючої дитячим закладом - ОСОБА_4 про те, що вона не заперечує проти звільнення позивачки з 02.07.2012 року.

Позивачкою вказана заява була написана власноручно, про що вона не заперечує.

ЇЇ посилання, що вона цю заяву писала під тиском з боку керівника, ніякими доказами не підтверджено.

Як видно із заяви позивачка просила звільнити її саме за власним бажанням із займаної посади з 19.06.2012 року. Керівник погодився з її звільненням, але з 02.07.2012 року, тобто після спливу двох тижнів після надходження вказаної заяви від позивачки, надавши позивачці строк для попередження про звільнення, передбаченого ст.. 38 КЗпП України, що спростовує посилання позивачки про те, що вона написала заяву про звільнення під тиском.

Ухвалюючи рішення про поновлення позивачки на роботі, суд не врахував, що позивачка не відкликала заяви про звільнення за власним бажанням в межах строку попередження, передбаченого ст.38 КЗпП , хоча мала можливість відкликати цю заяву, або в інший спосіб повідомити відповідача про те, що вона не бажає розривати трудові відносини з відповідачем, що нею зроблено не було.

Підставою для задоволення вимог позивачки про поновлення на роботі суд визначив те, що на момент звільнення вона була вагітною, і її звільнення порушує вимоги ч. 3 ст. 184 КЗпП.

З такими висновками суд погодитися неможливо, оскільки у ч. 3 ст. 184 КЗпП мова йде про недопустимість звільнення вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а в даному випадку подана заява позивачки про звільнення мала місце з її власної ініціативи, що унеможливлює вказувати цю підставу звільнення, як таку, що порушує права позивачки.

За таких обставин у суду не було підстав вважати, що при звільнення позивачки на підставі вказаної заяви про звільнення відповідачем порушено вимоги закону, що регулюють це питання, оскільки відповідачем правильно після спливу двох тижнів після надходження вказаної заяви було видано наказ про звільнення позивачки за власним бажанням.

За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову позивачки в зазначеній частині.

За змістом ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Судова колегія вважає, що у даному випадку враховуючи те, що підстав для задоволення позову про поновлення на роботі не вбачається, відповідно не вбачається підстав і для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги позивачки є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому рішення в цій частині також не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд не звернув уваги на зазначені обставини, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що потягло неправильне вирішення спору.

У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

Як встановлено ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню,з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивачки у повному обсязі.

Керуючись ст.. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, судова колегія,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок» - задовольнити.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 закладу «Лисичанський дошкільний навчальний заклад № 11 «Струмочок», треті особи: ОСОБА_4, Відділ освіти Лисичанської міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Це рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення.

Головуючий :

Судді: