Постанова

від 19.04.2013 по справі 122/12334/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 122/12334/13-а

19.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кобаля М.І.,

суддів Курапової З.І. ,

Лядової Т.Р.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь (суддя Злотніков В.Я. ) від 13.02.13 у справі № 122/12334/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя АР Крим (вул. Горького, 27,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95006)

про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополь від 13.02.13 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя АР Крим про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, позивач, посилаючись, зокрема, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, а також постановити окрему ухвалу щодо неправомірних дій судді Залізничного районного суду м. Сімферополь Злотнікова В.Я.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, так як зміни, внесені до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" визнані неконституційними, у зв'язку з чим позивач має право на отримання допомоги в розмірі не менш ніж прожитковий мінімум, встановлений для дітей до 6 років.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 3 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої cуд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, якщо подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є матір'ю дитини ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_1 від 07.09.2010 (а.с.16).

Згідно виписки з наказу Кримської республіканської установи "Клінічна психіатрична лікарня №1" за №566 від 29.04.2011 про надання відпустки позивач працює в названій установі практичним психологом і з 12.05.2011 знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, відповідно до Закону України № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», позивач є застрахованою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції визнав встановленим, що відповідач здійснює виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у відповідності із діючим законодавством, дії відповідача є правомірними у зв'язку з чим підстав для задоволення позову немає.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачено статтею 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідачем їй призначена та виплачена державна допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років відповідно до положень статті 15 Закону № 2811-ХІІ (у редакції Закону № 107-VI) та пункту 22 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751, у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 130 гривень (а.с.28).

До 01.01.2008 - дати набрання чинності Законом №107-VI, правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом №2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Закону №2240-ІІІ, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.01.2008, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Пунктом 3 розділу VІІІ Прикінцевих положень Закону № 2811-ХІІ в редакції, яка діяла до 01.01.2008, передбачено, що розмір державної допомоги сім'ям з дітьми, передбаченої статтею 15 цього Закону, визначається Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але при цьому не може бути нижчим за величину, що дорівнює 25 відсоткам зазначеного прожиткового мінімуму, а з 1 січня 2006 року - 50 відсоткам цього прожиткового мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України №2811-ХІІ в редакції, яка діє з 01.01.2008, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу VІІІ Прикінцевих положень Закону України №2811-ХІІ в редакції, яка діє з 01.01.2008, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2008 року - 50 відсотками, з 1 січня 2009 року - 75 відсотками, з 1 січня 2010 року - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону №2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-ІІІ.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з часу проголошення Рішення №10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію зазначені положення Закону № 2240-IIІ.

В даному випадку виник спір щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому на відносини щодо допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону (яким є Закон № 2240-III), відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01.07.2012 року, у зв'язку з чим, впродовж періоду з 01.07.2012 дії відповідача щодо виплати позивачу допомоги в іншому розмірі, ніж встановлено статтею 43 Закону № 2240-III, слід визнати протиправними та зобов'язати Управління здійснити перерахунок та виплату позивачеві допомоги виходячи з розміру, встановленого цим законом з урахуванням раніше виплачених сум з 01.07.2012.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання виплатити конкретну суму в розмірі 4792,00грн. за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, то вона задоволенню не підлягає, оскільки суд не є органом, повноважним здійснювати розрахунок сум недоплаченої допомоги та стягувати її з відповідача, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум допомоги відповідно до закону, а не визначати конкретні суми до стягнення; суд не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Також, необґрунтованою є вимога позивача в частині компенсації втрати частини доходів, оскільки Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» стосується нарахованих сум доходів громадян, які ще не виплачені з вини управління соціального захисту населення. В даному випадку допомога по догляду за дитиною нарахована не була, що виключає підстави для виплати такої компенсації позивачу.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на перерахунок та виплату їй недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01.07.2012 року до появи нових підстав для перерахунку чи припинення виплати (зміни у законодавстві та інше), з урахуванням проведених за період з 01.07.2012 виплат, у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Цій нормі кореспондують положення абз.7 п.4 ч.1 ст.163, абз.5 п.4 ч.1 ст.207 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 256 КАС України, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів виконуються негайно - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на наведене, доводи стосовно звернення постанови до негайного виконання та подання відповідачем звіту про виконання судового рішення є обґрунтованими.

Щодо винесення окремої ухвали на незаконні дії судді та спрямування її до Вищої кваліфікаційної комісії України, апеляційний суд зазначає, що з аналізу ст.166 КАС України вбачається, що окрема ухвала суду є формою реагування на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.

Відповідно до ст. 208 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановленому ст. 166 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Так, приписами ст. 166 КАС України встановлено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Отже, нормою ст.208 КАС України передбачено право апеляційного суду на постановлення окремої ухвали, яке реалізується на підставі і в порядку, визначеному ст. 166 КАС. Таке право передбачене з метою повного реагування і усунення всіх виявлених під час розгляду справи порушень. Разом з тим, оскільки будь-яких порушень закону з боку судді першої інстанції судом під час розгляду справи встановлено не було, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановлення окремої ухвали є виключним правом суду, тому у задоволенні цієї вимоги апеляційної скарги слід відмовити за її безпідставністю.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є помилковим.

Суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, згідно з частиною 3 ст. 94 КАС України відповідному перерозподілу між сторонами підлягають понесені ним документально підтверджені судові витрати у виді судового збору, сплаченому позивачем при зверненні до суду. З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судовий збір в сумі - 25 грн. 81 коп.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 3 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 202, статтями 207, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополь (суддя Злотніков В.Я. ) від 13.02.13 у справі № 122/12334/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя АР Крим здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату встановленого розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" у розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом, для дітей віком до 6 років, з 01.07.2012 до появи нових підстав для перерахунку чи припинення виплати (зміни у законодавстві та інше), з урахуванням проведених за період з 01.07.2012 виплат.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Желєзнодорожної районної ради м. Сімферополя АР Крим надати до Залізничного районного суду м. Сімферополь в місячний строк з дня отримання копії постанови звіт про її виконання.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 25,81грн.

Допустити постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис М.І. Кобаль

Судді підпис З.І.Курапова

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.І. Кобаль