Рішення

від 21.05.2013 по справі 127/4215/13-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.05.2013 року

Справа № 127/4215/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

21.05.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.

за участю: секретаря Волхової М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Євро-Гарант» про стягнення коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «Євро-Гарант» про стягнення коштів та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що у червні 2010 року, побачивши рекламу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро - Гарант», де пропонувалися вигідні умови отримання кредиту з мінімальним пакетом документів, позивач звернулась до цієї організації з метою швидкого отримання кредиту. 24.06.2010 року та 25.06.2010 року позивачем було укладено з ДП «Євро-Захід» ТОВ «Євро-Гарант» угоди № 103794 та № 103793 про надання послуг з оформлення угоди та включення замовника до Спілки Учасників програми «ЄВРО-ГАРАНТ», за умовами яких позивач доручила, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за обумовлену плату. Додатками 1 до угод № 103794 від 24.06.2010 року та № 103793 від 25.06.2010 року визначено розрахункову систему. На виконання угоди та додатків до них позивачем сплачено одноразовий платіж в розмір по 840, 00 грн. та загальний щомісячний платіж в розмірі по 150, 00 грн. Після того відповідачем позивачу надано листи про активацію угод. Діяльність відповідача ввела позивача в оману. Дані угоди не відповідають вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживача в оману, зокрема така, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем. Крім того, угоди не відповідають вимогам ст. 18 указаного Закону, оскільки містять несправедливі умови договору. Протиправними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у щиросердних стражданнях, душевних хвилюваннях, відсутності спокою, сну, інших негативних явищах. Побачивши грубе ігнорування відповідачем вимог закону, позивач розхвилювалась, її покинув спокій, з'явились інші негативні явища. Внаслідок цих душевних хвилювань та щиросердних страждань в позивача з'явилось безсоння, погіршився стан здоров'я. Дані страждання підсилились після неодноразових відмов відповідача повернути кошти. До того ж, позивач змушена витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до суду. У позивача зірвалися життєві плани, вона втратила психологічну рівновагу внаслідок порушення сталого побуту, життєвих зв'язків, змушена нервуватися, уся ця ситуація є для неї стресовою.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача 990, 00 гривень, сплачених на виконання нікчемного правочину - Угоди № 003794 від 24.06.2010 року; стягнення 990, 00 гривень, сплачених на виконання нікчемного правочину - Угоди № 003793 від 25.06.2010 року та стягнення 5 000, 00 моральної шкоди.

Сторони по справі в судове засідання повторно не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Позивачем надано заяву про розгляд справи у її відсутність і зазначено про можливість проведення заочного розгляду справи. Відповідачем заяви про розгляд справи у відсутність представника не надано, причини неявки суду не повідомлено.

Враховуючи думку позивача, викладену в заяві, адресованій суду, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

24.06.2010 року та 25.06.2010 року між позивачем та ДП «Євро-Захід» ТОВ «Євро-Гарант» укладено угоди № 103794 та № 103793 про надання послуг з оформлення угоди та включення замовника до Спілки Учасників програми «ЄВРО-ГАРАНТ», за умовами яких ОСОБА_1 доручила, а відповідач прийняв на себе за обумовлену плату наступні зобов'язання: забезпечити оформлення угоди про участь в програмі «Євро - Гарант» між компанією та замовником; надати інформаційно-консультаційні, довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі у програмі «Євро-Гарант». (а.с. 9, 17)

24.06.2010 року та 25.06.2010 року між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено угоди № 003794 та № 003793, згідно п. 1.1 яких предметом договору є надання компанією, яка діє від свого імені в інтересах і за рахунок учасника, системи послуг, спрямованих на придбання учасником товару, зазначеного в додатках № 1 до цих угод, на умовах програми «Євро-Гарант» (додаток № 2 до угод). При цьому, відповідач зобов'язався: сформувати Спілку Учасників; організувати своєчасну оплату товару; організовувати та проводити процедури видачі товарних чеків, що надає право на купівлю та отримання учасником товару; здійснити оплату товару для учасника з фонду Спілки Учасників та передати його учаснику; інші послуги, зазначені в умовах програми, згідно п. 2.1 ст. 2 цих угод. Зобов'язаннями учасника, згідно ст. 3 вище зазначених угод, є, зокрема, сплата одноразового платежу для оформлення всіх необхідних документів при проведенні заходів, пов'язаних з виконанням умов програми; сплачувати загальні платежі. (а.с. 10-14,18-21)

Додатком № 1 до угоди № 003794 від 24.06.2010 року та додатком № 1 до угоди № 003793 від 25.06.2010 року визначено розрахункову систему 120 місяців: чистий місячний платіж - 83, 00 гривень; адміністративні витрати - 30, 00 гривень; одноразовий платіж - 840, 00 гривень; загальний місячний платіж - 113, 33 гривень.

На виконання вищезазначених угод та додатків до них позивачем було сплачено одноразові платежі (по кожній угоді окремо) в розмір по 840, 00 гривень, що підтверджується квитанціями № 49990781 від 24.06.2010 року та № 49990778 від 24.06.2010 року, а також загальні щомісячні платежі в розмірі по 150, 00 гривень, що підтверджується квитанціями 10032.473.1 від 16.07.2010 року та 10032.473.3 від 16.07.2010 року. (а.с.16, 23)

Відповідачем позивачу було видано повідомлення про активацію угод та включення до Спілки Учасників.(а.с. 15, 24)

Судом встановлено, що програма відповідача формується виключно на коштах їх учасників без залучення коштів компанії. Отримання товару здійснюється з коштів, внесених учасниками програми. В подальшому учасник , який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам програми. При цьому, позивач сплачувала відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на отримання товару, яке надавалося не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів та їх коштів до такої ж схеми. Право отримати позивачем позику залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками товариства. Таким чином, визнання, яке підтверджує право позивача як учасника програми на одержання товару, надається не всім учасникам програми, а лише тим, які мають найбільшу кількість проплат (платежів).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Згідно ч. 5, ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнано недійсним в цілому.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 вищезазначеного Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється підприємницька практика, яка спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б; така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, очікувані результати споживання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1- ч. 3, ч. 5 та ч. 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, вказаний Закон встановив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживача шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Оскільки позивач сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, відповідач без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Євро-Гарант», тому суд вважає, що відповідач здійснює нечесну підприємницьку діяльність і ця діяльність є такою, що вводить в оману споживача.

Згідно повідомлення Чернігівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 06-04/3429 від 24.11.2010 року, відділенням прийнято рішення, яким визнано, що ТОВ «Євро-Гарант» вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ст. 15-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді поширення інформації, що вводить в оману. На правопорушника накладено штрафні санкції. (а.с. 29)

Подібні правовідносини неодноразово були предметом розгляду у Верховному Суді України. Так, Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято: Постанова по справі № 6-35цс12 від 23.05.2012 року, Постанова по справі № 6-161цс12 від 16.01.2013 року.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Верховний Суд України в п. 7 постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» звернув увагу на те, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи вище зазначене суд прийшов до висновку, що спірні угоди, укладені між позивачем та відповідачем, є нікчемними, недійсність яких передбачена Законом. Отже, відповідач зобов'язаний повернути ОСОБА_1 кошти, одержані від неї на виконання нікчемних угод.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із пошкодженням її майна.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується заподіювачем за наявності його вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Судом встановлено наявність спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу, в тому числі наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Позивачем зазначено в чому саме полягає ця шкода, і зазначено з яких міркувань вона виходила, визначаючи її розмір.

Згідно ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч. 1 - ч. 4, ч. 6 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загально людських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Встановлені судом обставини справи на переконання суду призвели до спричинення позивачу моральної шкоди, яка виразилася в душевних стражданнях, яких вона зазнала в зв'язку із заподіянням шкоди винними діями відповідача, необхідністю вимушених змін у життєвих стосунках. Беручи до уваги ступінь вини відповідача, враховуючи положення ч. 1 ст. 1167 ЦК України, характер моральних страждань, які перенесла позивач, відношення відповідача до даних обставин, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача на її користь підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 5 000, 00 гривень.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 990, 00 гривень, сплачених останньою на виконання нікчемного правочину - угоди № 003794 від 24.06.2010 року та 990, 00 гривень, сплачених позивачем на виконання нікчемного правочину - угоди № 003793 від 25.06.2010 року, а також моральної шкоди в розмірі 5 000, 00 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 229, 40 гривень.

На підставі вище викладеного, керуючись Конституцією України, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 1- ч. 4, ч. 6 ст. 13, ст.ст. 15, 16, ч. 3 ст. 22, ст. 23, ч. 1 - ч. 2 ст. 215, ч. 1- ч. 2 ст. 216, ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, п. 17 ст. 1, ч. 1- ч. 3, ч. 5 - ч. 6 ст. 18, ч. 1,п. 1 ч. 2, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 ст. 3, ст.ст. 10, 11, 57-60, ч. 3 ст. 88, ст.ст. 209, 212-215, 218, 224-226, 228, 294, ч. 1 - ч. 2 ст. 360-7 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Гарант» (код ЄДРПОУ 36685315) на користь ОСОБА_1 990 (дев'ятсот дев'яносто) гривень 00 копійок, сплачених на виконання нікчемного правочину - Угоди № 003794 від 24.06.2010 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Гарант» (код ЄДРПОУ 36685315) на користь ОСОБА_1 990 (дев'ятсот дев'яносто) гривень 00 копійок, сплачених на виконання нікчемного правочину - Угоди № 003793 від 25.06.2010 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Гарант» (код ЄДРПОУ 36685315) на користь ОСОБА_1 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Гарант» (код ЄДРПОУ 36685315) в дохід держави судовий збір 229, 40 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: