Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/2169/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 р. Справа №801/2169/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Суслової Є.О., представника позивача - Нагієвої К.І., довіреність №04/09-153 від 04.03.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за Красноперекопського управління водного господарства до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Красноперекопське управління водного господарства звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022304 від 14.01.2013р. про зменшення суми від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2011року у розмірі 1400грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на безпідставність висновків перевірки відповідача щодо нікчемності господарських операцій позивача із контрагентом -ТОВ «Стандарт».

Ухвалами суду від 27.03.2013 року провадження у справі відкрито та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, повідомлений належним чином - судовою повісткою, про поважність причин неприбуття у судове засідання суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Красноперекопське управління водного господарства є юридичною особою (ідентифікаційний номер 0122381301), зареєстрованою 06.03.1995 року Красноперекопською районною державною адміністрацією АР Крим, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ (а.с.10).

На підставі наказу №940 від 18.12.2012 року, посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Красноперекопського управління водного господарства з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Стандарт» (код ЄДРПОУ 25454831) за листопад 2011 року, про що складено акт від 27.12.2012 року №1956/22-03/01033993 (надалі - акт перевірки), (а.с.62).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- п.п.198.3, 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення поточного звітного періоду з податку на додану вартість на загальну суму 1400 грн., в тому числі: за листопад 2011 року у сумі 1400 грн.

- ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ст.228, ст.655, ст.656, ст.662 Цивільного кодексу України в частині здійснення правочинів, зміст яких суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, таких, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

В акті перевірки зазначено, що у періоді який перевірявся Красноперекопським управлінням водного господарства було сформовано сумнівний податковий кредит, отриманий від ТОВ «Стандарт», який не було використано у власній господарські діяльності. Сумнівність фінансово-господарських операцій позивача із ТОВ «Стандарт» ґрунтується на підставі висновків акту перевірки від 14.09.2012 року №2017/22-104/25454831 зазначеного контрагента позивача.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача винесено податкове повідомлення-рішення від 14.01.2013 року №0000022304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1400 грн. (а.с.61).

Вирішуючи питання про правомірність висновків акту перевірки, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 ПК встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Судом залучено до матеріалів справи податкову накладну №40 від 21.11.2011 року на підставі якої сформовано спірний податковий кредит на суму 8400 грн., у тому числі ПДВ - 1400 грн. (а.с.37).

Зазначена податкова накладна, відповідає вимогам ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ТОВ «Стандарт», що, на думку посадової особи відповідача, підтверджується актом документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стандарт» від 14.09.2012 року №2017/22-104/25454831.

Висновки відповідача про нікчемність угод між Красноперекопським управлінням водного господарства та ТОВ «Стандарт» суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Під час судового розгляду судом залучено до матеріалів справи та досліджено первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

17.10.2012 року між позивачем та ТОВ «Стандарт» укладено договір №592/473, за умовами якого ТОВ «Стандарт» зобов'язується передати у власність позивачу товар - таблички фасадні у кількості 35 шт. на суму 8400,00 грн., а позивач зобов'язується прийняти та купити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.31).

Відповідно до цього договору позивач отримав від ТОВ «Стандарт» товар на загальну суму 8400 грн., в тому числі ПДВ 1400 грн., що підтверджено накладною №592 від 17.11.2011 року (а.с.36).

Зазначений товар був сплачений у повному обсязі, що підтверджується наданими копіями розрахункового рахунку, платіжного доручення (а.с.34,35).

Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

На підставі наказу Красноперекопського управління водного господарства від 11.06.2011 року №211 було здійснено заходи з перейменування органу державного управління на стелах, вказівниках та інформаційних знаках на об'єктах інженерної інфраструктури, у зв'язку з чим у ТОВ «Стандарт» були придбані фасадні таблички.

Зазначені таблички були встановлені на об'єктах Красноперекопського управління водного господарства, про що був складений і підписаний посадовими особами установочний акт (а.с.81).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує на підставі висновків акту документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стандарт» від 14.09.2012 року №2017/22-104/25454831, відповідно до якого у податкового органу виникли сумніви щодо реальності господарських операцій між ТОВ «Стандарт» та ТОВ «Інтехліс», який у свою чергу є постачальником фасадних вивісок.

Суд зазначає, що правовідносини між ТОВ «Стандарт» та ТОВ «Інтехліс» жодним чином не відносяться до правовідносин позивача із ТОВ «Стандарт», а відтак акт документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стандарт» від 14.09.2012 року №2017/22-104/25454831 не є належним та достатнім доказом, який підтверджує правовідносини між позивачем та ТОВ «Стандарт».

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Стандарт», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ТОВ «Стандарт» товарів. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами ТОВ «Стандарт» в розмірі 1400 грн. є повністю правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0000022304 від 14.01.2013 року про зменшення від'ємного значення збільшення з податку на додану вартість в сумі 1400 грн. за листопад 2011року є протиправним і підлягає скасуванню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 140,00 грн., які сплачені до бюджету згідно до квитанції №61 від 28.02.2013 року підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.04.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 28.04.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим Державної податкової служби №0000022304 від 14.01.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість за листопад 2011року в розмірі 1400 грн.

3. Стягнути на користь Красноперекопського управління водного господарства (ідентифікаційний код 01033993) витрати зі сплати судового збору у розмірі 140,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в АР Крим (95000, АРК, м. Красноперекопськ, вул. Північна, буд.2, код ЄДРПОУ 23191929).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.