Ухвала

від 21.05.2013 по справі 822/1137/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/1137/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Маланчій Володимир Йосипович, Маланчій Людмила Йосипівна

відповідач (апелянт) : Євчук Інга Йосипівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Поділля" до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Поділля" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 22.02.2013 року № 0000012200 та № 0000022200.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року задоволено адміністративний позов приватного підприємства "Поділля". Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вищевказаного адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.

Представники позивача заперечували проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просили суд залишити її без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної та першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Поділля», код 31424406 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства внаслідок здійснення операцій з поставки товарів приватним підприємством "Агро Ойл" за період з 01.05.2010 року по 31.08.2010 року.

По результатах проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 74/22/31424406 від 07.02.2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94 - ВР від 28.12.1994 року в редакції Закону від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 65244,00 грн. в т. ч. : за ІІ квартал 2010 року - 7593,00 грн., за ІІІ квартал 2010 року - 57651,00 грн.; п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97 ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 52197,00 грн.

Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки позивач надав до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області свої заперечення вих. № 1 від 12 лютого 2013 року, за результатами розгляду яких листом № 602/7/23-027 від 19.02.2013 року висновки акту перевірки залишені без змін.

Відповідно до п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Хмельницької області на підставі акту перевірки 22.02.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000012200 та № 0000022200.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності висновків акту перевірки та прийняття на його підставі податкові повідомлення-рішення, натомість позивач надав необхідний і достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій та незаконності та необґрунтованості висновків акту перевірки і прийнятого на їх підставі податкові повідомлення-рішення. Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

01 березня 2010 року ПП "Поділля" укладено Договір поставки № 03/29 від 01.03.2010 року з ПП "Агро Ойл". Згідно якого ПП "Поділля" - "Покупець", а ПП "Агро Ойл" - "Постачальник". Предметом даного Договору є зобов'язання Постачальника поставити в обумовлений термін нафтопродукти (далі - Товар), а Покупець прийняти та оплатити Товар. Найменування, кількість та ціна Товару, зазначаються у накладних, та/або в актах приймання-передачі, які є невід'ємною частиною даного Договору поставки. Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі, що свідчать про одержання Товару. Постачальник зобов'язується поставити Товар у терміни, що попередньо узгоджуються Сторонами в письмовій формі або усній (як буде зручніше сторонам). За домовленістю Сторін постачання Товару здійснюється транспортом Постачальника та входить у вартість Товару. Питання пов'язані з постачанням і прийманням товару регулюються Інструкцією про порядок приймання, транспортування, збереження, відпуску й обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту Госкомстандарту України № 81/38/101/235/122 від 02.04.1998 року. Датою відвантаження Товару вважається дата, зазначена в актах приймання - передачі та/або товарно-транспортних накладних. Ціни на Товар встановлюються в національній валюті України за 1 літр з урахуванням ПДВ, і визначаються виходячи з поточної ціни Постачальника на момент оформлення замовлення, рахунку - фактури, та/або накладної. Оплата Товару здійснюється в безготівковій формі в розмірі 100% від вартості Товару, що поставляється на підставі рахунку-фактури, та/або накладної, які є невід'ємною частиною Договору.

На підтвердження здійснення даної господарської операції позивачем було надано Договір поставки № 03/29 від 01.03.2010 року, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні та сертифікати відповідності придбаної продукції, копії реєстру накладних, облік продукції на рахунках, копії банківських виписок, акти звіряння взаємних розрахунків між підприємствами, змінні звіти АЗС, журнал обліку надходження нафтопродуктів, журнал реєстрації довіреностей (оригінали документів оглянуті в судовому засіданні, копії прикріплені до матеріалів справи).

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (діючого на момент вчинення правовідносин) - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матерiальнiй або нематерiальнiй формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській дiяльностi.

У відповідності до пп. 5.2.1 п.2 ст.5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств " №334/94-ВР від 28.12.1994 р. передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Також слід враховувати, що у відповідності до 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР , що матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Однак, податковим органом не надано жодних доказів, що підтверджують ту обставину, що позивачем матеріальні цінності придбанні ним використовуються в інших цілях, а не в його господарській діяльності.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

ПП "Агро Ойл" на момент вчинення господарських операцій з позивачем було зареєстроване як платник податку на додану вартість, відомості про нього у встановленому законом порядку були внесені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Ні установчі документи даного контрагента, ні його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість не були визнані на момент вчинення правочину з ПП "Поділля" недійсними в установленому порядку. Зміст правочину, який вчинено ПП "Поділля" з ПП "Агро Ойл" не суперечить жодному законодавчому акту, що діє в Україні, не порушує моральні засади суспільства та виражає вільне волевиявлення контрагентів здійснити операції з поставки ТМЦ. Сторони досягли домовленостей на вчинення правочинну, бажали настання наслідків такого правочинну та їх результати використали у своїй господарській діяльності з отриманням прибутку і нарахуванням відповідних податків.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Колегія суддів враховує позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 06.05.2011 року, в якому зазначено, судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первині документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 травня 2013 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.