Постанова

від 30.11.2006 по справі 533/10-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

533/10-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ   ОБЛАСТІ

01032, м.Київ - 32, вул.Комінтерну, 16.тел. 230-31-80

І м е н е м     України

ПОСТАНОВА

"30" листопада 2006 р.                                                              Справа № 533/10-06          

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Дерево-металообробний завод”, с. Забір'я Києво-Святошинський район

до Забірської сільської ради, с. Забір'я, Києво-Святошинський район

предмет адміністративного позовувизнання недійсним рішення Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154, спонукання до прийняття рішення про продаж у власність земельної ділянки та укладання договору купівлі-продажу

суддя Тищенко О.В.

представники:

від позивача:Хватова В.С. (дов. від 15.08.2006р., б/н);

від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство “Дерево-металообробний завод” (далі –ВАТ “Дерево-металообробний завод”) звернулось до господарського суду Київської області з адміністративним позовом про спонукання Забірської сільської ради до прийняття рішення про продаж земельної ділянки площею 6, 15 га, розташованої в межах села Забір'я Києво-Святошинського району (далі –спірна земельна ділянка), у приватну власність.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154 про тимчасову відмову позивачу у продажі земельної ділянки, на якій знаходяться об'єкти нерухомості, належні позивачу на праві власності, винесене з порушенням ч. ч. 3, 5 ст. 128 Земельного кодексу України та порушує гарантоване ст. 14 Конституції України право власності на землю, порядок набуття якого передбачений ст. ст. 127, 128 ЗК України та п. 6 Указу Президента України від 19.01.99 №32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2006р. відкрито провадження в адміністративній справі №553/10-06 та призначено попереднє засідання на 20.11.2006р.

Під час попереднього засідання позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправним та скасувати Рішення Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154 та зобов'язати Забірську сільську раду прийняти рішення про продаж ВАТ «Дерево-металообробний завод»у приватну власність земельної ділянки площею 6,15 га, розташованої в межах села Забір'я Києво-Святошинського району і укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до положень земельного кодексу України.

На підставі ст. 51 КАС України, суд прийняв до розгляду подану заяву, яка була вручена відповідачу.

          20.11.2006р. судом було винесено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду на 30.11.2006р.

В ході судового розгляду позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов з підстав, зазначених у позовній заяві та письмовому правовому обґрунтуванні позовних вимог, наданих позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду від 30.10.2006р.

Представник позивача, спростовуючи заперечення представника відповідача, посилався на  Державний акт від 02.02.1998р. ІІ-КВ №003854, згідно з яким спірна земельна надана Києво-Святошинському дослідно-механічному заводу для розміщення на ній виробничої бази, а також на акт встановлення на місцевості, прийому-передачі межових знаків на зберігання землекористувачу та погодження зовнішньої межі земельної ділянки ВАТ «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»під існуючими спорудами в межах с. Забір'я по вул. Перемоги, 1, відповідно до якого на спірній земельній ділянці розміщені споруди ВАТ «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод», тобто його виробнича база.

Представник позивача також пояснив, що передача виробничих приміщень заводу відповідає статті 2 Статуту позивача («Цілі та напрямки діяльності Товариства»), відповідно до якої  ВАТ «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»створений з метою одержання прибутку шляхом здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності.

Після заслуховування пояснень представників учасників судового процесу в судовому засіданні 20.11.2006р. оголошено протокольну  ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами і оголошено перерву до 30.11.2006р. для проведення судових дебатів та ухвалення рішення відповідно до ст. 153 КАС України.

Про час і місце проведення наступного судового засідання представники сторін були повідомлені у судовому засіданні 20.11.2006р. в порядку п. 3 ст. 35 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача в судове засідання 20.11.2006р. з'явився, письмового відзиву не подав, але усно проти адміністративного позову заперечував посилаючись на те, що позивач належні йому на праві власності об'єкти нерухомості, які знаходяться на спірній ділянці здає в оренду, тобто використовує не за призначенням, саме тому рішенням Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154 позивачу тимчасово відмовлено у продажі зазначеної земельної ділянки.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 128 КАС України, відповідно до якої справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без повідомлення ним про причини неприбуття, - суд розглянув справу на підставі наявних у ній доказів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають  задоволенню з наступних підстав.

ВАТ “Дерево-металообробний завод” 02.11.2005р. звернувся до Забірської сільської ради з клопотанням про продаж спірної земельної ділянки, до якого додав копії Державного акту від 02.02.1998р. ІІ-КВ №003854 на право постійного користування землею, виданого Забірською сільською радою державному підприємству “Києво-Святошинський дослідно-механічний завод”, правонаступником якого є позивач, та копію свідоцтва про державну реєстрацію ВАТ “Дерево-металообробний завод” від 25.12.1998р. № 189.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням ХХVI сесії Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154, Забірська сільська рада тимчасово відмовила ВАТ “Дерево-металообробний завод” в надані дозволу на купівлю земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території ВАТ “Дерево-металообробний завод”, без зазначення причин відмови. Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.

Проаналізувавши матеріали справи, пояснення представників сторін, вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку про незаконність Рішення ХХVI сесії Забірської сільської ради від 20.01.2006р. №154 щодо відмови позивачу в надані дозволу на купівлю земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що знаходиться на території ВАТ “Дерево-металообробний завод” на підставі наступного.

У відповідності до ст. 3 Земельного Кодексу України (далі –ЗК України), земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України (далі - Конституція), ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на землю гарантується Конституцією та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції).

Відповідно до ст. 12 ЗК України, повноваження у галузі земельних відносин на території сіл, селищ та міст належать до повноважень відповідних рад.

Зокрема, сільським, селищним, міським радам у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать повноваження щодо розпорядження землями відповідної територіальної громади (п. “а” ст. 12 ЗК України), а також повноваження щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до вимог ЗК України (п. “б” ст. 12 ЗК України).

Таким чином, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які є комунальною власністю територіальної громади села Забір'я, належать відповідачу у справі.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу Україїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, яким не є позивач, проте відповідно до ст. 82 ЗК України, може бути власником такої земельної ділянки, придбавши її у власність в порядку, визначеному ст. ст. 127, 128 ЗК України.

Згідно з ч. 2 ст. 127 ЗК України продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею ІІ КВ №003854, зареєстрованого 02.02.1998р. за №156 у книзі записів державних актів на право постійного користування землею Забірської сільської ради, копія якого залучена судом до матеріалів справи, спірна земельна ділянка Рішенням VII сесії XXII скликання Забірської сільської ради від 15.05.1996р. №35 надана у постійне користування державному підприємству «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»для розміщення на ній виробничої бази.

В ході розгляду справи судом встановлено, що згідно з рішенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 16.12.1998р. державне підприємство «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»перетворено, відповідно до положень Закону України від 10.07.96 №290/96-ВР «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», у ВАТ«Дерево-металообробний завод».

Положення Земельного кодексу України від 18.12.90 №561-XII, чинного на момент здійснення приватизації державного підприємства «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод», передбачали, що припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною здійснюється за рішеннями Рад народних депутатів з підстав і у порядку, визначеному ст. ст. 27, 29 цього Кодексу, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства (п. 3 ч. 1 ст. 27 ЦК УРСР).

Згідно з п. 6 ст. 27 Земельного кодексу України від 1990 року у випадку незгоди землекористувача припинити землекористування відповідно до вимог цього закону, припинення права користування землею здійснюється за рішенням арбітражного суду. Право на звернення до арбітражного суду із заявою про припинення права власності або користування землею належало відповідним Радам народних депутатів.

Під час судового розгляду позивач пояснив суду, що право постійного користування спірною земельною ділянкою в порядку ст. ст. 27, 29 Земельного кодексу України від 18.12.90 №561-XII не припинялось. Дане твердження відповідачем не заперечувалось.

Судом також встановлено, що приватизація державного підприємства «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»не спричинила припинення його діяльності в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.90 №561-XII, оскільки відповідно до ст. 37 Цивільного кодексу УРСР юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання), яка передбачає обов'язкове виключення із Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одного чи кількох підприємств з одночасним включенням до нього новоствореного підприємства.

Отже, на відміну від положень ч. 1 ст. 104 ЦК України, відповідно до якої юридична особа припиняється у випадку реорганізації шляхом злиття, поділу або приєднання та перетворення, ЦК УРСР не розглядав перетворення (зміну органіційно-правової форми) як реорганізацію юридичної особи, яка спричинює припинення його діяльності.

Так, відповідно до Закону України 27.03.91 №887-XII «Про підприємства в Україні», чинного на момент приватизації державного підприємства «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод», підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №118 (з подальшими змінами) (далі –Положення) передбачає, що у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру, йому присвоюється ідентифікаційний код, який є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування.

Згідно з ч. 2 п. 15 Положення в редакції, чинній на момент здійснення перетворення позивача із державного підприємства у відкрите акціонерне товариство, у випадку перереєстрації –створення суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Порівнявши свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ВАТ «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»від 25.12.1998р. з Наказом  Регіонального відділення Фонду деравжного майна країни по Київській області від 16.12.1998р. №5-25-6/505, відповідно до якого державне підприємство «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»перетворено у ВАТ«Дерево-металообробний завод», суд встановив, що  коди ЄДРПОУ державного підприємства «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»та позивача співпадають.

Крім того, з наявних у справі платіжних документів позивача за період з 2005-2006 роки, вбачається, що за використання спірної земельної ділянки позивач сплачує земельний податок.

Сплата плати за землю в Україні здійснюється відповідно до Закону України від 19.09.96 №378/96-ВР «Про плату за землю», яким установлені ставки земельного податку, порядок його стягнення і пільги щодо оподаткування землі.

Отже, суб'єктами плати за землю (платниками) є власники і землекористувачі, у тому числі орендарі, тобто безпосередньо ті юридичні чи фізичні особи, яким земля передана у власність чи надана в користування постійне, або на умовах оренди.

Таким чином, зважаючи на все вищенаведене, суд дійшов висновку, що право користування земельною ділянкою відповідно до Державного акту від 02.02.1998р. ІІ-КВ №003854 від 25.12.1998р., згідно ст. 141 Земельного кодексу України, не припинялось.

В ході судового розгляду судом також встановлено, що згідно з планом приватизації державного підприємства «Києво-Святошинський дослідно-механічний завод»до статутного фонду позивача передано 26 об'єктів нерухомості, розташованих на відведеній у постійне користування земельній ділянці.

З урахуванням наведеного вище та відповідно до ч. 2 ст. 127 ЗК України, продаж спірної земельної ділянки повинен відбуватись шляхом її викупу власником розташованих на цій земельній ділянці об'єктів нерухомості –позивачем у справі.

Статтею128 ЗК України встановлено, що юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, в якій зазначаються також місце розташування земельної ділянки цільове призначення та її розмір.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЗК України до заяви додається: а) державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі; б) план земельної ділянки та документи про її надання у разі відсутності державного акта; в) свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 128 ЗК України органи місцевого самоврядування зобов'язані у місячний термін розглянути заяву і прийняти рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в її продажу із зазначенням причин відмови, якими, зокрема, можуть бути: а) неподання заявником документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності.

Перелік підстав для відмови в продажу земельної ділянки, встановлений ч. 5 ст. 128 ЗК України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Частиною 5 даної статті встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

           Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” також вказано, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватися насамперед нормами Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, у випадку, якщо зацікавлена особа у встановленому законом порядку звернулася до органу місцевого самоврядування з приводу продажу їй у приватну власність земельної ділянки і за обставинами, вказаними в законі немає підстав для відмови, орган місцевого самоврядування зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, відмовив позивачу в надані дозволу на купівлю спірної земельної ділянки з порушенням вимог ст. 19 Конституції та ст. 128 ЗК України, що відповідно до ст. 152 ЗК України є підставою для визнання зазначеного рішення недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

          Відповідачем суду не доведено, а судом за результатом розгляду справи не встановлено, що його дії відповідача є правомірними.

          Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або  визначеній  законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації –позивача у справі.  

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Оскільки у відповідності до ч.1 ст.2 КАС України завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб  у  сфері  публічно-правових  відносин  від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі  законодавства,  в  тому числі на виконання делегованих повноважень, а в силу ч.3 ст.50 КАС України, відповідачем у таких справах має бути суб'єкт владних повноважень, судом приймаються доводи позивача по справі щодо застосування цього кодексу, в якості норм процесуального права по даній справі.

          Повноваження суду при вирішенні адміністративної справи передбачені статтею 162 КАС України. Так, в силу п.1 ч.2 суд може визнати   протиправним    рішення    суб'єкта   владних повноважень чи окремих його положень,  дій чи бездіяльності і  скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення ;ч.2 –з обов'язати відповідача вчинити певні дії. А згідно з ч.3 цієїж статті - прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

          Відповідно до ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при  вирішенні  справи  по  суті  суд  може задовольнити адміністративний  позов  повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

     Відповідно до ч. 1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує  питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

          Згідно з ч. 1  ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету,  якщо іншою  стороною був  орган  місцевого  самоврядування,  його  посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 21, 71, 98, ст. 94, 158, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,  господарський суд Київської області, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Визнати протиправним та скасувати Рішення двадцять шостої сесії Забірської сільської ради четвертого скликання від 20.01.2006р. № 154 „Про дозвіл на відчуження земельної ділянки несільськогосподарського призначення”.

3.          Зобов'язати Забірську сільську раду прийняти рішення про продаж ВАТ “Дерево-металообробний завод” у приватну у власність земельної ділянки площею 6,15 га, розташованої в межах села Забір'я Києво-Святошинського району.

4.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Дерево-металообробний завод”  (08145, Київська область, Києво-Святошинський район,  с. Забір'я, вул. Перемоги, 1, код ЄДРПОУ 05430538) 3,40 грн. судового збору.

5.          Копію постанови надіслати сторонам.

          Дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                          Тищенко О.В.