Рішення

від 14.05.2013 по справі 914/1276/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.13 р. Справа № 914/1276/13

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю „Стен ЛТД", м. Київ до відповідача:Приватного підприємства „Агросоюз-Захід", м. Львів про: стягнення 424617,21 грн. Суддя Артимович В.М.

Секретар Савчин І.О.

За участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Рибак М.М. - представник.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Стен ЛТД", м. Київ, надалі - позивач, до Приватного підприємства „Агросоюз-Захід", м. Львів, надалі - відповідач, про стягнення коштів в сумі 424617,21 грн., в т.ч. 330578,00 грн. основного боргу та 94039,21 грн. штрафу. Також позивач просить суд стягнути з відповідача 8492,34 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 04.04.2013 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 11.04.2013 р.

З підстав, викладених в ухвалах суду, розгляд справи відкладено на 29.04.2013 р., а згодом на 14.05.2013 р.

Позивачем 09.04.2013 р. подано суду листа, до якого додано копію податкової накладної від 22.12.2012 р. № 7.

29.04.2013 р. позивач подав письмові пояснення у справі, в яких позовні вимоги підтримав повністю.

Також позивачем надано письмові пояснення у справі 13.05.2013 р.

У відзиві на позовну заяву, поданому суду 13.05.2013 р., відповідач позовні вимоги визнав частково в сумі 290578,00 грн. основного боргу. В решті відповідач позовні вимоги заперечив, ствердивши, що за своєю правовою природою штраф, закріплений у п. 7.2 договору є пенею.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що відповідач всупереч вимог ст. 629 Цивільного кодексу України не виконав умови укладеного між сторонами договору поставки № 19/5/12-прод на поставку м'яса яловичини в частині оплати за поставлений товар. Відповідно до приписів ст. 548 Цивільного кодексу України та на підставі п. 7.2 договору за порушення договірних зобов'язань позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення оплати вартості поставленого та несплаченого товару. Дана договірна санкція, на думку позивача, є по своїй суті є неустойкою, яка має забезпечити виконання зобов'язання покупцем.

Відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що ним на погашення основного боргу сплачені кошти, про які не вказано ні у позовній заяві позивача, ні у письмових поясненнях позивача, а саме: 27.02.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1221 в рахунок погашення заборгованості за договором поставки відповідачем було сплачено кошти в сумі 10000,00 грн.; 28.02.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1603 було сплачено кошти в сумі 10000,00 грн.; 18.03.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1550 було сплачено позивачу кошти в сумі 20000,00 грн. Тобто, станом на 13.05.2013 р. заборгованість перед позивачем за договором поставки становить 290578, 00 грн. Окрім цього, відповідач звертає увагу суду на безпідставність та незаконність вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу за прострочення оплати товару в сумі 94039,21 грн. з огляду на положення статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якими передбачено, що розмір пені, яку належить стягнути, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В засідання суду 14.05.2013 р. з'явився лише представник відповідача, який надав пояснення по суті спору та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Позивач явку повноважного представника в засідання суду 14.05.2013 р. не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду спору по суті.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне:

19.12.2012 р. між сторонами спору укладено договір поставки № 19/5/12-прод на поставку м'яса яловичини 1 категорії.

Відповідно до розділу 1 договору постачальник зобов'язаний в порядку та строки, встановлені договором, передати м'ясо яловичини 1 категорії заморожене у півтушках ДСТУ 6030:2008 у власність покупцю, в певній кількості та відповідної якості та відповідно до узгодженої ціни, зазначеної у п. 5 договору, а останній прийняти товар та сплатити за товар відповідно до вимог, передбачених чинним договором.

Постачання товару здійснюється шляхом поставки на склад покупця, а покупець зобов'язаний забезпечити своєчасне і належне приймання товару (п.п.3.1, 3.2).

Загальна сума договору згідно п. 5.1 договору складає 420532,00 грн.

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 85000,00 грн. - по факту розвантаження товару на складі покупця, 85000,00 грн. - на протязі одного банківського дня з моменту передачі товару. Решта грошових коштів у розмірі 250532,00 грн. покупець перераховує до 20 січня 2013 року (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору за порушення строку оплати товару або його частини покупець за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому штраф у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення оплати вартості поставленого та не сплаченого товару.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2013 р., а в частині невиконання зобов'язань до повного їх виконання.

На виконання умов договору поставки позивач за видатковою накладною № Лт-0000006 від 22.12.2012 р. поставив відповідачу товар у кількості 18,284 тон на загальну суму 420532,00 грн. Відповідач вказаний товар прийняв, про що свідчить підпис уповноваженого представника на вказаній накладній, скріпленій мокрою печаткою підприємства. Факт поставки товару також підтверджується поданою позивачем копією податкової накладної № 7 від 22.12.2013 р.

Станом на 21.01.2013 р. заборгованість відповідача за отриманий товар становила 420532,00 грн., у зв'язку з чим йому було направлено письмову вимогу № 1 від 21.01.2013 р. про оплату поставленого товару. Після отримання вимоги відповідач частково погасив борг, здійснивши наступні платежі: 12.02.2013 р. - 9954,00 грн. та 25000,00 грн.; 15.02.2013 р. - 45000,00 грн.; 26.02.2013 р. - 10000,00 грн.

Як вбачається із відзиву відповідача і пояснень його повноважного представника в засіданні суду, а також підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень, відповідачем на виконання умов договору також здійснено наступні платежі: 27.02.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1221 сплачено кошти в сумі 10000,00 грн.; 28.02.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1603 - 10000,00 грн.; 18.03.2013 р. відповідно до платіжного доручення № 1550 - 20000,00 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що основний борг відповідача перед позивачем на час подання позову в суд, а саме 20.03.2013 р., що вбачається із штемпеля на поштовому конверті про відправлення позовної заяви, становить 290578,00 грн.

При прийнятті рішення суд виходив також з наступного.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов"язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Норма ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 694 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу.

Отже, господарське зобов'язання, яке виникло між позивачем та відповідачем згідно договору № 19/5/12-прод від 19.12.2012 року (договір поставки) в силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України має бути належним чином виконане відповідно до вказівок закону та договору.

З огляду на викладене, сума основного боргу у розмірі 290578,00 грн. грн. є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами та підлягає стягненню з відповідача. В решті позовних вимог в частині стягнення основного боргу в позові слід відмовити, оскільки відповідачем борг сплачено до порушення провадження у справі.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов"язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов"язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

На підставі аналізу п. 7.2 договору в контексті вищенаведених норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що неустойка, закріплена сторонами у даному пункті договору, за своєю юридичною природою є не штрафом, а пенею, оскільки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Беручи до уваги юридичну природу штрафної санкції, передбаченої п. 7.2 договору, як пені, суд звертає увагу на положення ст.ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положеннями ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Вищого господарського суду України від 27.03.2013р. у справі № 16/5007/789/12 та від 25.02.2013 р. у справі № 5011-51/10505-2012.

Щодо посилань позивача на ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, згідно якої на прострочену суму боргу нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього кодексу, то дані проценти, як плата за користування чужими грошовими коштами, за своєю правовою природою теж підпадають під визначення неустойки, а саме пені. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 р. у справі № 07/238-10.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заявленої позивачем за період з 21.01.2103 р. по 15.03.2013 р. неустойки (штрафу) підлягають частковому задоволенню в сумі 8171,97 грн. відповідно до розмірів подвійної облікової ставки НБУ, які діяли у зазначений період та з врахуванням сплачених відповідачем сум основного боргу. В решті позовних вимог в частині стягнення штрафу, під яким сторони в договорів розуміли пеню, в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом (ч. 2 ст. 82 ГПК України).

Враховуючи, що позивачем надано достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а також те, що відповідач основний борг частково погасив, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-5, 4-7, 12, 33, 34, 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Стен ЛТД", м. Київ, задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства „Агросоюз-Захід" (79015, м. Львів, вул. Героїв УПА,73; код ЄДРПОУ 33252578) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Стен ЛТД" (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська,5; код ЄДРПОУ 25388844) 290578,00 грн. основного боргу, 8171,97 штрафу (пені), 5975,22 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст.ст. 116, 117 ГПК України після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2013 р.

Суддя Артимович В.М.