Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-909/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 65938/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Балабух Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мегатон» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У січні 2012 року позивач ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Галицькому районі м. Львова, в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000302321 від 30.01.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 484227,50 грн. (в т.ч. 387382 грн. за основним платежем і 96845 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач ДПІ у Галицькому районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 0000302321 від 30.01.2012 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач ДПІ у Галицькому районі м. Львова і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийнято за результатами проведеної перевірки позивача з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати ПДВ за жовтень 2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 387382 грн. за жовтень 2011 року. Зокрема, податковою перевіркою було встановлено безтоварність, нереальність і нікчемність господарських операцій між позивачем і контрагентом ТзОВ «Сід-Маріне» згідно договору на поставку товарно-матеріальних цінностей. Вказує апелянт, що оскільки виконання умов договору фактично не відбувалось, тому суми ПДВ за відповідними податковими накладними безпідставно віднесено позивачем до податкового кредиту.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 13.03.2012 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у Галицькому районі м. Львова в період із 12.01.2012 р. по 18.01.2012 р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати ПДВ за жовтень 2011 року. Результати перевірки оформлені актом № 129/23-209/32052568 від 25.01.2012 року (а.с. 9-18 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.1, п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 387382 грн. за жовтень 2011 року. Вказані висновки податкового органу обгрунтовуються безпідставним включенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціях із ТзОВ «Сід-Маріне».

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 25.01.2012 року, відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000302321 від 30.01.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 484227,50 грн. (в т.ч. 387382 грн. за основним платежем і 96845 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 19).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний і нікчемний характер господарського договору між ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» і ТзОВ «Сід-Маріне», щодо дотримання позивачем вимог податкового і цивільного законодавства та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 30.01.2012 року, з врахуванням наступного .

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, становленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими наклади оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.1 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка повинна відповідати встановленим вимогам. Податкова накладна, згідно п.201.10 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 25.01.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року суми ПДВ за договором із ТзОВ «Сід-Маріне» про поставку товарів, що мало наслідком завищення податкового кредиту на суму 387381,95 грн.. На думку податкового органу такий договір мав безтоварний і нікчемний характер, не спричинив реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ .

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, судом першої інстанції вірно враховано, що ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» і ТзОВ «Сід-Маріне» на час укладення договору та його виконання були діючими суб'єктами господарювання, що підтверджується довідкою і витягами з ЄДР (а.с. 231-237 Т.1, 57 Т.2).

Фактичне (реальне) здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Сід-Маріне» підтверджується : договором поставки товарів № 090711 від 21.07.2011 року, додатками за липень-жовтень 2011 р. до договору № 090711 від 21.07.2011 р. у яких міститься специфікація придбаваємих товарів (інструменти, вугілля), договором поставки № Л/НХ-111773/НЮ від 25.08.2011 р. укладений із ДТГО «Львівська залізниця» і додатком № 1 до цього договору із специфікацією товарів (інструменти), договором поставки № Л/НХ-111774/НЮ від 25.08.2011 р. укладений із ДТГО «Львівська залізниця» і додатком № 1 до цього договору із специфікацією товарів (інструменти), договором поставки № Л/ДПРК-111881/НЮ від 26.08.2011 р. укладений із ДТГО «Львівська залізниця» і додатками до цього договору щодо поставки вугілля марок АС, АМ, видатковими накладними (на інструменти, вугілля), довіреностями на отримання товару (інструменти), актами прийому-передачі вугілля до договору № Л/ДПРК-111881/НЮ від 26.08.2011 р., посвідченнями якості вугілля, накладними на відправку вугілля за жовтень 2011 р., рахунками за жовтень 2011 р. щодо оплати за товари (інструменти, вугілля), банківськими виписками по рахунках ПАТ «Фольксбанк», податковими наклатними за жовтень 2011 р. виданими ТзОВ «Сід-Маріне», податковими наклатними за жовтень 2011 р. виданими ТзОВ «Торговий дім «Мегатон», реєстром отриманих і виданих податкових накладних ТзОВ «Торговий дім «Мегатон», Актами звірки взаєморозрахунків від 01.01.2012 р., податковою декларацією ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» з ПДВ за жовтень 2011 р. (а.с. 29-30, 31, 32-121, 122-127, 128-136, 137-148, 151-154, 156-180, 181-211, 212-230 Т.1, 1-40, 50-51, 52-54 Т.2).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що операції по придбанню ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» товарів у ТзОВ «Сід-Маріне» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому є необґрунтованими і не підтверджуються доказами твердження податкового органу про те, що розглядуваний договір мав нереальний (безтоварний) характер, виконання умов цього договору не відбувалось і суми ПДВ за податковими накладними безпідставно включено позивачем до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Галицькому районі м. Львова на нікчемність вищевказаного договору із ТзОВ «Сід-Маріне», то суд апеляційної інстанції враховує також наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між ТзОВ «Торговий дім «Мегатон» і ТзОВ «Сід-Маріне» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Мегатон» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: М.А. Пліш

Н.М. Судова-Хомюк