Постанова

від 14.05.2013 по справі 2а-12278.1/11/0170/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013 ПОСТАНОВА Іменем України м. Сімферополь 14 травня 2013 р. (15:30 год.) Справа №2а-12278.1/11/0170/18 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу   за позовом   Публічного акціонерного товариства "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРОСНАБ"           до   Державної податкової інспекції в м. Сімферополь               про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування наказу. представники сторін: не з'явились. Суть справи: Публічне акціонерне товариство "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРОСНАБ" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0005292301 від 25.05.2011 р., про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №1399 від 28.04.2011 р. та про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки позивача з питань взаємовідносин з  ПП "Севелітстрой" з дотриманням вимог ЗУ "Про податок на додану вартість". Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 02.12.11 р. позовну заяву було залишено без розгляду. Не погодившись з ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим Публічне акціонерне товариство "Кримське республіканське підприємство матеріально - технічного забезпечення "АГРОСНАБ" звернулось до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просило ухвалу адміністративного суду першої інстанції скасувати. Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду АР Крим  від 26.11.2012р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримське республіканське підприємство матеріально - технічного забезпечення "АГРОСНАБ" задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від  02.12.2011 р. у справі № 2а-12278/11/0170/18 було скасовано. 07.02.2013р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшли матеріали адміністративної справи № 2а-12278/11/0170/18, справу було передано на розгляд судді Окружного адміністративного суду АР Крим Панову О.І. з присвоєнням номеру справи 2а-12278.1/11/0170/18. Ухвалою суду від 08.02.2013 р. було прийнято справу 2а-12278.1/11/0170/18 до провадження. У судове  засідання представник позивача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду 14.05.2013 р. уточнення позовних вимог, в яких просив виключити із прохальної частини п. 3 та п. 4 та розглянути без його участі позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача від 25.05.2011р. №0005292301, зазначивши що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом невірно застосовані норми  Закону України “Про податок на додану вартість" та помилково зроблені висновки про безтоварний характер господарських операцій позивача із ПП "Севелітстрой". Позивач підкреслює, що  товарність господарських операцій підтверджується первинними бухгалтерськими документами. У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких клопотань або заперечень на адресу суду не надіслав. Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін на підставі наявних в справі  матеріалів, оскільки по справі достатньо доказів для вирішення її по суті. Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд, -    ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРОСНАБ" (далі - ПАТ "КРПМТЗ "АГРОСНАБ") є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 17.07.1997 р. № 762434, індивідуальний податковий номер -009140401278. Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП "Севелістрой" (ЄДРПОУ 35096833) за грудень 2010 р., за наслідками перевірки складено акт від 11 травня 2011 року №5848/23-4/00914042. За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 р. у сумі 11833,00 грн. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0005292301 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 11833,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2958,25 грн. Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням №0005292301 від 25.05.2011р., позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування. В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та  встановлено наступне. Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані  діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України. Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень,  суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи  прийняті (вчинені) ним  рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин. Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у квітні 2010 року були визначені в Законі України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон). Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”податкове зобов'язання –загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді. За пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом. У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.   Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. “Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання”, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли під час виникнення спірних правовідносин, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника. Так, перевіряючи реальність придбання позивачем послуг у ПП "Севелітстрой" (ін. код 35096833), суд зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ПАТ "КРПМТЗ "АГРОСНАБ" мав господарські відносини з ПП "Севелітстрой" на підставі договору з надання послуг з прибирання території №864 від 14.01.2010 р. На виконання вказаного Договору, у відповідності з рахунком №2231 від 20.12.2010 р., ПП "Севелітстрой" поставило позивачу послуги на суму поставки без урахування ПДВ - 59166.67 грн., та ПДВ - 11833,33 грн., отже на загальну суму 71000,00 грн. Зазначений рахунок був сплачений, про що свідчить платіжне доручення №1809 від 21.12.2010 р. на суму 55000,00 грн. та платіжне доручення №1830 від 30.12.2010 р. на суму 15500,00 грн. По факту виконання договірних зобов'язань ПП "Севелітстрой" надало акт виконаних робіт від 31.12.2010 р. із переліком виконаних робіт. Суд зазначає, що акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами договору, є безпосереднім фактом підтвердження виконання узятих за договором зобов'язань і, відповідно, фактом виконання робіт. На підставі  вищезазначеного ПП "Севелітстрой" було виписано = на адресу позивача податкову накладну №1975 від 20.12.2010 р. на суму 71000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 11833,33 грн. На підставі цієї податкової накладної сума ПДВ - 11833,33 грн. була включена у склад податкового кредиту за грудень 2010 р. Зазначена податкова накладна відображена  у розрахунках корегування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість  позивача за відповідний період, а саме за грудень 2010р. Отже, судом встановлено, що вказана сума податку на додану вартість згідно податкової накладної була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді  грудня 2010 року. Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних. Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. Судом встановлено, що постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цими операціями складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою у зв'язку з придбанням товарі (послуг), виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг). Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою,  зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог діючого законодавства мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних. Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним. Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону. Суд зазначає, що посилання податкового органу на порушення вимог закону при здійсненні господарських операцій за ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ" не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ"  є "ланкою" у ланцюгу постачання саме тих послуг, які є предметом договору позивача із ПП "Севелітстрой". Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю угод, укладених котрагентом позивача - ПП "Севелітстрой" із іншими особами - ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ". Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин. Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Також, суд зазначає. що посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ПАТ "КРПМТЗ "АГРОСНАБ" та ПП "Севелітстрой", з придбання останнім товарів (послуг) (ТМЦ), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, у судових засідання свого підтвердження не знайшли. Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Так, позивач та його контрагент – ПП "Севелітстрой" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України. Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України. Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ПП "Севелітстрой", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним). Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ПП "Севелітстрой" і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання  отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності  позивача. А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ПП "Севелітстрой" позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи  підтверджують фактичне придбання позивачем послуг. Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність виданої контрагентом позивача податкової накладної (на момент виникнення правовідносин) діючому законодавству України, а саме: вимогам ЗУ "Про податок на додану вартість". Тому, формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманої від контрагента податкової накладної є обґрунтованим, а відтак, зменшення податковим органом позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудня  2010 року на суму 11833,00 грн. та нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 11833,00 грн. суд вважає безпідставним. Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11833,00 грн., у зв'язку із виключенням суми у розмірі 11833,00грн. з податкового кредиту за грудень  2010 року. У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість. Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача. Керуючись ст.ст.  160-163 КАС України, суд   ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов задовольнити. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим  №0005292301 від 25.05.2011 р. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "АГРОСНАБ" (ЄДРПОУ 00914042) 10,20 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача. Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.      Суддя                        Панов О.І.