Ухвала

від 02.10.2013 по справі 2а-12278.1/11/0170/18

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12278.1/11/0170/18

02.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Омельченка В. А.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-12278.1/11/0170/18 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Панов О.І. ) від 14.05.13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агроснаб" (11 й км. Московського шосе, Аграрне, Сімферополь, місто, Автономна Республіка Крим, 95492)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів (вул. Мате Залки 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агроснаб" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення №0005292301 від 25.05.2011 р., про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №1399 від 28.04.2011 р. та про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення позапланової перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП "Севелітстрой" з дотриманням вимог ЗУ "Про податок на додану вартість".

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим №0005292301 віл 25.05.2011 р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агроснаб" (ЄДРПОУ 00914042) 10.20 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, апелянт посилається на те, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП "Севелістрой" (ЄДРПОУ 35096833) за грудень 2010 р., за наслідками перевірки складено акт від 11 травня 2011 року №5848/23-4/00914042.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 р. у сумі 11833,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0005292301 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 11833,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2958,25 грн.

На думку апелянта, висновки податкового органу є обґрунтованими та засновані на нормах діючого законодавства.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2013 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів.

Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Кримське республіканське підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агроснаб" (далі - ПАТ "КРП МТЗ "Агроснаб") є юридичною особою, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 17.07.1997 р. № 762434, індивідуальний податковий номер -009140401278.

Посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань взаємовідносин з ПП "Севелістрой" (ЄДРПОУ 35096833) за грудень 2010 р., за наслідками перевірки складено акт від 11 травня 2011 року №5848/23-4/00914042.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 р. у сумі 11833,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0005292301 про визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 11833,00 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2958,25 грн.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у квітні 2010 року були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон).

Згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податкове зобов'язання -загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли під час виникнення спірних правовідносин, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, ПАТ "КРПМТЗ "АГРОСНАБ" мав господарські відносини з ПП "Севелітстрой" на підставі договору з надання послуг з прибирання території №864 від 14.01.2010 р.

На виконання вказаного Договору, у відповідності з рахунком №2231 від 20.12.2010 р., ПП "Севелітстрой" поставило позивачу послуги на суму поставки без урахування ПДВ - 59166.67 грн., та ПДВ - 11833,33 грн., отже на загальну суму 71000,00 грн.

Зазначений рахунок був сплачений, про що свідчить платіжне доручення №1809 від 21.12.2010 р. на суму 55000,00 грн. та платіжне доручення №1830 від 30.12.2010 р. на суму 15500,00 грн.

По факту виконання договірних зобов'язань ПП "Севелітстрой" надало акт виконаних робіт від 31.12.2010 р. із переліком виконаних робіт.

Акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами договору, є безпосереднім фактом підтвердження виконання узятих за договором зобов'язань і, відповідно, фактом виконання робіт.

На підставі вищезазначеного ПП "Севелітстрой" було виписано на адресу позивача податкову накладну №1975 від 20.12.2010 р. на суму 71000,00 грн. у т.ч. ПДВ - 11833,33 грн. На підставі цієї податкової накладної сума ПДВ - 11833,33 грн. була включена у склад податкового кредиту за грудень 2010 р.

Зазначена податкова накладна відображена у розрахунках корегування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість позивача за відповідний період, а саме за грудень 2010р.

Отже, вказана сума податку на додану вартість згідно податкової накладної була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді грудня 2010 року.

Згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Постачальник послуг, придбання яких є для позивача підставою для формування податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції був зареєстрований платником податку на додану вартість і мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за цими операціями складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою у зв'язку з придбанням товарі (послуг), виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг).

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог діючого законодавства мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Посилання податкового органу на порушення вимог закону при здійсненні господарських операцій за ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ" не можуть бути прийняті до уваги при вирішенні спору, оскільки відповідачем не надано жодного доказу того, що ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ" є "ланкою" у ланцюгу постачання саме тих послуг, які є предметом договору позивача із ПП "Севелітстрой".

Твердження відповідача про порушення позивачем правил оподаткування пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю угод, укладених котрагентом позивача - ПП "Севелітстрой" із іншими особами - ПП "Фрегат ХХІ" та ПП "Родіна ХХІ".

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Окрім того, щодо доводів апелянта, відносно нікчемності правочинів позивача з його контрагентами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідачем не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагентів, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11833,00 грн., у зв'язку із виключенням суми у розмірі 11833,00 грн. з податкового кредиту за грудень 2010 року.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.05.13 у справі № 2а-12278.1/11/0170/18 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис В.А.Омельченко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко