Постанова

від 14.05.2013 по справі 801/3059/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013 ПОСТАНОВА Іменем України м. Сімферополь 14 травня 2013 р. (16:10 год.) Справа №801/3059/13-а Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого  судді Панова О.І., при секретарі Карпенко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні  адміністративну справу   за позовом     Підприємства "НАДІР"                 до     Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби                     про визнання протиправними та скасування  податкових повідомлень-рішень представники сторін: не з'явились. Суть справи: Підприємство "НАДІР" (далі - Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2013р. №0000502203 та №0000512203. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведені перевірки, на підставі якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення – рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток та правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість. Також, позивач зазначив, що податковим органом невірно застосовані норми Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що податковим органом нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток у зв'язку з виключенням суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "ПСВ Тернар Логік". Позивач підкреслює, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентом позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами,  тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.03.2013 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду. Позивач у судове засідання, яке відбулось 14.05.2013 року, явку  представника не забезпечив, 14.05.2013 року  надіслав  клопотання  про розгляд справи за його відсутністю. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач у судове засідання 14.05.2013 р. також не з'явився, про час, день та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Будь-яких клопотань або письмових заперечень на адресу суду не надіслав. Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд, керуючись статтями 122, 128 КАС України, вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін. Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд    ВСТАНОВИВ: Підприємство "НАДІР" є юридичною особою (ідентифікаційний код юридичної особи – 24509607),  перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби; у перевіряємому періоді було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 30.07.1997 р. № 00917716 серії НБ №594338, індивідуальний податковий номер 245096001291. Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби була проведена позапланова невиїзна перевірка Підприємства "НАДІР" (ЄДРПОУ 24509607) щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин  з ТОВ "ПСВ Тернар Логік" (ЄДРПОУ 37403219) за період грудень 2011 р. За результатами проведеної перевірки був складений акт від 20.02.2013 р. №875/22-3/24509607 (а.с. 12-17). З висновків акту перевірки (зворотній бік а.с. 17) вбачається, що відповідачем у ході перевірки позивача були встановлені такі порушення: 1) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ за грудень 2011 р. в  результаті чого донараховано до сплати до бюджету ПДВ у сумі 1160,00 грн.; 2) п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого донараховано податку на прибуток за 2-4 кв. 2011 р. у сумі - 1334,00 грн. На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення – рішення від 07.03.2013 р. №0000502203 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1450,00 грн., з яких за основним платежем 1160,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) сумою 290,00 грн. (а.с.19) та №0000512203 про збільшення (донарахування) суми грошового зобов'язання по податку на прибуток на загальну суму 1334,00 грн., з яких за основним платежем 1334,00 грн.(а.с.20). Перевіряючи обґрунтованість визначення суми завишення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 1160,00  грн. та суми завишення від'ємного значення податку на  прибуток на суму 1334,00 грн.  Підприємства "НАДІР", суд зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно. Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень, суд зобов'язаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у зв'язку прийняттям таких повідомлень –рішень, якими позивачеві визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та нараховані штрафні санкції. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового  кодексу України  податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового  кодексу України   податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Згідно з  п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п.198.2  ст.198 Податкового  кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Таким чином, оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. Перевіряючи реальність придбання позивачем товару у ТОВ "ПСВ Тернар Логік" (ін. код 37403219) суд зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ "ПСВ Тернар Логік" на підставі договору постачання від 04.01.2011 р.  №1/20. Так, між позивачем (Покупець) та ТОВ "ПСВ Тернар Логік" (Постачальник) був укладений договір постачання від 04.01.2011 р. №1/20, згідно якого Постачальник зобов'язується  поставляти (передавати у власність) на умовах, казаних цьому договорі другій стороні - Покупцеві товар (товари), а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього грошову суму, визначену у прайс-листах (прейскурантах) та/або ц виставлених рахунках-фактурах та/або у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до п. 1.3 цього договору орієнтована сума Договору становить 100000,00 грн., у тому числі ПДВ, 20% 16666,67 грн. У процесі виконання Договору його сума уточняється, виходячи із загальної суми партій Товару, замовлених та поставлених згідно нього. Для підтвердження фактичного існування договірних відносин та реального настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, були використані первинні документи, на підставі яких у бухгалтерському та податковому обліку відображено отримані послуги від  ТОВ "ПСВ Тернар Логік" на суму 6957,60 грн. з яких ПДВ - 1159,00 грн.,  а саме: рахунок-фактура №TL -111201/20 від 01.12.2011 р. на суму 6957,60 грн. у т.ч. ПДВ - 1159,60 грн.; видаткова накладна №TL -111201/20 від 01.12.2011 р. на суму 6957,60 грн. у т.ч. ПДВ - 1159,60 грн. Отже судом встановлено, що загальна вартість договору за перевіряємий період складає 6957,60 грн. у т.ч. ПДВ - 1159,60 грн. Судом встановлено, що позивачем від ТОВ "ПСВ Тернар Логік" була отримана податкова  накладна №20 від 01.12.2011 р. на суму 6957,60 грн. у т.ч. ПДВ - 1159,60 грн. Також, матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №1075 від 01.12.2011 р. на суму 6957,60 грн. у т.ч. ПДВ - 1159,60 грн., позивачем було сплачено за надані товари ТОВ "ПСВ Тернар Логік". Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість були сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок контрагента  – ТОВ "ПСВ Тернар Логік". Крім того, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 1159,60 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді грудня 2011р. Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарських операцій з придбання товару у ТОВ "ПСВ Тернар Логік" в грудні 2011 року. Судом встановлено, що постачальник товарів, придбання яких є для позивача підставою для формування витрат і податкового кредиту з ПДВ, на момент вчинення відповідної господарської операції (грудень 2011 р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №100317627, яке було анулювано 31.10.2012 р.) та мав право видавати податкові накладні. Податковий кредит за циєю операцією складається з суми податку на додану вартість, сплаченої позивачем за встановленою ставкою протягом  грудня 2011 р. у зв'язку з придбанням товарів, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарі. Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних контрагент (ТОВ "ПСВ Тернар Логік") позивача був юридичною особою,  зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за грудень 2011 р., викладені відповідачем в акті перевірки №875/22-3/24509607 від 20.02.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для донарахування позивачу до сплати   до бюджету ПДВ у сумі 1160,00 грн. Щодо зменшення позивачем суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2-4 кв. 2011 р. у розмірі 1334,00 грн., суд вказує наступне. Так у акті перевірки відповідачем встановлено те, що позивачем до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта  оподаткування неправомірно віднесено  вартість товарів (послуг) у 2-4 квартали 2011 р. на загальну суму 5800,00 грн. (а.с. 17). Отже, відповідно  до п.п. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після  закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (п.1). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність  оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2). Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку. Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом. Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків. Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами. Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. З урахуванням положень вказаних норм, суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку. Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів. З матеріалів справи вбачається, що у ході виконання укладеного між позивачем та контрагентом договору, були створені документи: рахунок-фактура, видаткова накладна, платіжне доручення та податкова накладна, які вказані вище. Дані документи в силу норм Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Відповідачем, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів безтоварності операцій. Тому суд робить висновок про те, що сума включена до складу скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування правомірно віднесено вартість  товару на загальну суму 5800,00 грн., у т.ч. по періодах за 3-4 квартали 2011 р. у сумі 5800,00 грн. вірно та на підставі первинних документів, які є в матеріалах справи та про які було вище вказано, а тому відповідачем неправомірно зроблено висновок в акті перевірки щодо заниження податку на прибуток у 2-4 кв. 2011р. у розмірі 1334,00 грн.   На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки щодо донарахування позивачу податку на прибуток на загальну суму 1334,00 грн. , у тому числі за 3 - 4 кв. 2011 р. - 1334,00 грн., викладені відповідачем в акті перевірки №875/22-3/24509607 від 20.02.2013 р. не підтверджується матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для донарахування податку на прибуток у розмірі 1334,00 грн. Щодо висновків відповідача стосовно неможливості підтвердження реального придбання позивачем товарів у ТОВ "ПСВ Тернар Логік", у зв'язку з тим, що останній "транзитером" згідно схем формування "сумнівного" податкового кредиту за грудень 2011р., що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності та унеможливлює продаж товарів контрагенту - Підприємства "НАДІР" по ланцюгу постачання, суд зазначає наступне. Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Так, позивач та його контрагент  –  ТОВ "ПСВ Тернар Логік" є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України. Податкова політика, визнана державою відповідно до ст.  10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України. Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ТОВ "ПСВ Тернар Логік", був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним). Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договором, укладеним між ТОВ "ПСВ Тернар Логік" і позивачем спростовуються документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочинів, фактичну наявність їх результатів та використання  отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності  позивача. А саме суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ТОВ "ПСВ Тернар Логік" позивачу підтверджується платіжним дорученням та податковою накладну, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем товарів. Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом. З огляду на зазначене, відсутні ознаки нікчемності у правочину, укладеного між позивачем з ТОВ "ПСВ Тернар Логік", оскільки вказаний правочин має реальний характер, був направлений на досягнення правових наслідків з набуттям сторонами правочину відповідних прав та обов'язків. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що висновки викладені відповідачем в акті перевірки №875/22-3/24509607 від 20.02.2013 р. не підтверджуються матеріалами справи, а отже у відповідача не було правових підстав для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1160,00 грн. та з податку на прибуток 1334,00 грн. У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість. Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11у резолютивній частині судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача. Керуючись ст.ст.  160-163 КАС України, суд       ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов задовольнити. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 07.03.2013р. №0000502203 та №0000512203. 3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства "НАДІР" (ЄДРПОУ 24509607) 114,70 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень –відповідача.   Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.       Суддя                        Панов О.І.