Постанова

від 21.03.2013 по справі 2а-10568/11/0170/11

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2013 р. (16:40) Справа №2а-10568/11/0170/11

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Магері М.В.,

представників позивача - Кускевич Н.Б., Летаніної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвилл групп»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвилл групп»(далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі відповідач) про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень №0009022301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 061 318,00 грн., в тому числі за основним платежем 886465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 174 853 грн., №0009032301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 357 124,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 133 294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 223 830 грн.

Позовні вимоги вмотивовано помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум, сплачених позивачем ПП «Пан-Буд», ТОВ «Парагмат», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Олегор», Фірма «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Нокіан шина», ЗАТ «ТБ Акумшіна», ПП «Портал-Трейд», КП «Альянс», ПП «Хімтранс», ТОВ «Развігор», ТОВ «Альян КМ», оскільки до перевірки не надані товарно-транспортні накладні на поставлений товар, що підтверджує, на думку відповідача, відсутність поставки такого товару. Крім того, за висновками відповідача під час проведення перевірки встановлено, що угоди з зазначеними постачальниками є недійсними, оскільки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.09.2011 року призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 15.02.2013 року провадження у справі поновлено.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час розгляду адміністративної справи повідомлен належним чином - судовою повісткою, про поважність причин неприбуття у судове засідання суд не повідомив.

Частиною 6 ст.128 КАС України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу на основі наявних в ній доказів за відсутністю нез'явившегося представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвилл групп» є юридичною особою (ідентифікаційний код 35202555), перебуває на податковому обліку, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гудвилл Групп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки складено акт №9795/23-2/35202555 від 05.08.2011 р. (а.с.13-63, т.1), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Гудвилл Групп» вимог, зокрема:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.1997 р., в результаті чого донараховано податок з прибутку підприємств всього в сумі 1 133 924 грн., в тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 271758 грн., за 3 квартал 200 року в сумі 382 117 грн., за 4 квартал 200 року в сумі 241 441 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 237 978 грн.

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України №168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», п.198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість всього в сумі 933007 грн., в тому числі за квітень 2010 року - 26119 грн., за травень 2010 року - 48818 грн., за червень 2010 року - 189623 грн., за липень 2010 року - 120308 грн., за серпень 2010 року - 68905 грн., за вересень 2010 року 116480 грн., за жовтень 2010 року 47887 грн., за листопад 2010 року 41751 грн., за грудень 2010 року на 86059 грн., за січень 2011 року - 82673 грн., за лютий 2011 року - 49052 грн., за березень 2011 року - 55332 грн.

В акті перевірки зазначено, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні на поставлений товар, що підтверджує, на думку відповідача, відсутність поставки такого товару. Крім того за висновками відповідача під час проведення перевірки встановлено, що угоди з зазначеними постачальниками є недійсними, оскільки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

За результатами перевірки, на підставі акту №9795/23-2/35202555 від 05.08.2011 р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1061318,00 грн., в тому числі за основним платежем 886 465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 174 853 грн., №0009032301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 357 124,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 133 294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 223 830 грн. (а.с.64, 65, т.1).

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Різниця у розмірі 46542 грн. між сумою на яку завищено податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до висновків акту перевірки (933007 грн.) та сумою, на яку збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, відповідно до податкового повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року (886465 грн.) виникла внаслідок того, що позивачем надано уточнюючи розрахунки за травень та червень 2010 року, якими зменшено податковий кредит на зазначену суму (46542 грн., в тому числі за травень 2010 року на 333 грн., за червень 2010 року на 46209 грн.).

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011р., тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість той час регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі Закон №168).

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі ПК України), що набрав чинності з 01.01.2011 року, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є, серед іншого, належним чином оформлена податкова накладна. При цьому, право на податковий кредит виникає у разі придбання товарів(робіт, послуг) з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що позивачем включено до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся ПДВ, який сплачений ПП «Пан-Буд», ТОВ «Парагмат», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Олегор», Фірма «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Нокіан шина», ЗАТ «ТБ Акумшіна», ПП «Портал-Трейд», КП «Альянс», ПП «Хімтранс», ТОВ «Развігор», ТОВ «Альянс КМ», в складі ціни за отримані товари (роботи, послуги).

Як вбачається з акту перевірки №9795/23-2/35202555 від 05.08.2011 р. (сторінки 33-37) спірний податковий кредит сформовано позивачем на підставі наступних податкових накладних:

- № від 17.06.2010 р., №21 від 21.06.2010 р., №99 від 23.07.2010 р., №303 від 07.09.2010 р., №328 від 14.09.2010 р., №331 від 17.09.2010 р., №399 від 27.09.2010 р., що отримані від ПП «Пан-Буд»;

- №370 від 18.06.2010 р., №377 від 22.06.2010 р., №20 від 07.07.2010 р., №28 від 08.07.2010 р., №39 від 09.07.2010 р., №42 від 09.12.2010 р., №51 від 13.07.2010 р., №68 від 19.07.2010 р., №91 від 21.07.2010 р., №15 від 06.08.2010 р., що отримані від ТОВ «Парагмат». Акт перевірки містить посилання податкового органу на включення позивачем до складу податкового кредиту липня 2010року сум ПДВ за податковими накладними без номеру від 29.07.2010р. у сумі ПДВ 5525,58грн., від 30.07.2010р. у сумі ПДВ 8331,58грн., від 06.08.2010р. у сумі 8331,58грн., які нібито були відсутні на момент проведення перевірки. Проте, суми ПДВ у загальному розмірі 22188,74грн.(5525,58+8331,58+8331,58) не були зняті податковим органом з податкового кредиту позивача, а відтак не були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення про що свідчить загальна сума ПДВ у розмірі 77857,24грн. за вказаним контрагентом (арк.33,34 акту перевірки);

- №1791 від 27.10.2010 р., №1999 від 17.11.2010 р., №39 від 19.01.2011 р., №193 від 01.02.2011 р., №268 від 16.02.2011 р., №434 від 21.03.2011 р., що отримані від ТОВ «Бренд-Строй»;

- №89 від 21.12.2010 р., що отримана від ПП «Олегор»;

- №399 від 03.06.2010., №473 від 09.06.2010 р., №544 від 10.06.2010 р., «1294 від 24.06.2010 р., №1037 від 16.07.2010 р., №1466 від 27.08.2010 р., №1634 від 31.08.2010 р., №154 від 03.09.2010 р., №238 від 06.09.2010 р., №326 від 07.09.2010 р., №743 від 14.09.2010 р., №1555 від 29.09.2010 р., №32 від 01.10.2010 р., №284 від .10.2010 р.(фактично податкова накладна №184 від 05.10.2010р.), №225 від 04.02.2011 р., що отримані від Фірми «ТЕС»;

- №5 від 20.12.200 р., №15 від 29.12.2010 р., №9 від 06.01.2011 р., №36 від 20.01.2011 р., №35 від 08.02.2011 р., №42 від 14.02.2011 р., №80 від 25.02.2011 р., що отримані від ТОВ «Євростіль-Крим»;

- №01000217 від 05.05.2010 р., №010002298 від 02.06.2010 р., що отримані від ПП «Лукойл-Україна»;

- №31 від 12.01.2011 р., №45 від 08.02.2011 р., №444 від 16.02.2011 р., №480 від 17.03.2011 р., №529 від 18.03.2011 р., №714 від 25.03.2011 р., №710 від 25.03.2011 р., №784 від 29.03.2011 р., що отримані від ТОВ «Нокіан шина»;

- №39015466 від 11.06.2010 р., №39015260 від 16.06.2010 р., №39025516 від 29.06.2010 р., №39015957 від 09.07.2010 р., №39016339 від 26.07.2010 р., №39016454 від 12.08.2010 р., №39016506 від 03.08.2010 р., №39017456 від 14.09.2010 р., №39019107 від 17.11.2010 р., №39019102 від 24.11.2010 р., №39019828 від 29.12.2010 р., №11 від 08.02.2011 р., що отримані від ЗАТ «ТБ «Акумшина»;

- №8/10 від 23.04.2010 р., №30 від 22.06.2010 р., №13/10 від 30.08.2010 р., №32 від 18.03.2011 р., що отриані від ПП «Портал-Трейд»;

- №795 від 01.04.2010 р., №1129 від 13.04.2010 р., №1346 від 03.05.2010 р., №1707 від 16.06.2010 р., №234 від 02.07.2010 р., що отримані від КП «Альянс»;

- №860 від 22.04.2010, №1261 від 03.06.2010 р., №2139 від 18.08.2010 р., №2429 від 13.09.2010 р., №2529 від 22.09.2010 р., №2535 від 23.09.2010 р., що отримані від ТОВ «Альянс КМ»;

- №888 від 21.04.2010 р., №1950 від 06.08.2010 р., №2960 від 12.11.2010 р., що отримані від ПП «Хімтранс»;

- №384 від 02.04.2010 р., №500 від 27.04.2010р., №616 від 27.05.2010 р., №698 від 16.06.2010 р., №875 від 26.07.2010 р., №904 від 03.08.2010 р., №988 від 26.08.2010 р., №985 від 26.08.2010 р., №1150 від 01.10.2010 р., №1174 від 08.10.2010 р., №1166 від 06.10.2010 р., №1357 від 24.11.2010 р., №68 від 20.01.2011 р., №79 від 21.01.2011 р., №216 від 25.02.2011 р., №267 від 15.03.2011 р., №307 від 25.03.2011 р., що отримані від ТОВ «Развігор».

Судом залучені до матеріалів справи, досліджені зазначені податкові накладні та встановлено, що такі податкові накладні, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та його контрагентами, що підтверджується відсутністю товарно-транспортних накладних.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи не знайшли своє підтвердження висновки податкового органу, які викладені у акті перевірки (34 сторінка акту) про відсутність податкової накладної від Фірми «ТЕС» на суму 54087,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 9014,50грн. Судом до матеріалів справи залучена податкова накладна №1198 від 21.08.2010р.(а.с.91, т.2), отримана позивачем 19.11.2010року від Фірми «ТЕС».

При цьому, як вбачається з заперечень на акт перевірки позивач одразу після отримання акту перевірки направив на адресу податкового органу заперечення з цього приводу та копію відповідної податкової накладної.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинні підтверджуватися факти поставки товару, зокрема в акті зазначено, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні.

Суд вважає, що вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товару товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) на формування бази оподаткування, а Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р., на які посилається відповідач, не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платників податків, а встановлюються права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені такими правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками та покупцями оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні є первинними документами, в силу Закону №996, оскільки мають усі обов'язкові реквізити, які передбачені ст.9 Закону №996.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем отримані від ПП «Пан-Буд», ТОВ «Прагмат», ТОВ «Бренд-Строй», ПП «Олегор», Фірми «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПП «Лукойл Україна» паливно-мастильні матеріали, які в у подальшому були реалізовані ТОВ «Галіон», ТОВ «Союз-Орхідея», фірмі «Барс», що підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами та висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

ТОВ «Гудвилл Групп» є посередником при реалізації ПММ, при цьому, як вбачається з пояснень позивача, ПММ надається безпосередньо від контрагента-постачальника позивача контрагенту-покупцю, оскільки у позивача відсутні ємності (власні чи орендовані) для зберігання таких ПММ.

Суд зазначає, що за умовами договорів, що укладені між позивачем та контрагентами-постачальниками умовою поставки є EXW- самовивіз. Термін «Франко-завод» чи EXW умови поставки позначає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з поставки надавши товар в розпорядження покупцеві на своєму підприємстві або в іншому названому місці.

За умовами договорів, що укладені позивачем зі своїми контрагентами-покупцями умовами поставки також є EXW- самовивіз.

10.01.2011 року між ТОВ «Гудвилл Групп» та ТОВ «Нокіан шина» укладено договір № ТТ10-11, відповідно до умов якого ТОВ «Нокіан шина» здійснює поставку авто шин ТОВ «Гудвилл Групп» на умовах DDP, згідно правил ІНКОТЕРМС за рахунок постачальника, в пункт зазначений ТОВ «Гудвилл Групп».

За умовами правил DDP продавець надає такий що пройшов експортне та імпортне митне очищення, і готовий до розвантаження з прибувшого транспортного засобу товар у розпорядження покупця в зазначеному місці призначення. Продавець зобов'язаний нести всі витрати і ризики, пов'язані з транспортуванням товару, включаючи будь-які збори для експорту з країни призначення і для імпорту в країну призначення.

Згідно умов договору пунктом призначення зазначено місцезнаходження контрагентів - покупців позивача ТОВ «ЄТС», ТОВ «Магістраль сервіс ЛТД», ТОВ «Онікс».

Крім того, позивачем отримувались шини від свого постачальника ЗАТ «ТБ «Аккумшина». Шини отримані на умовах поставки EXW- самовивіз та в подальшому реалізовані ПП «Комманд» також на умовах EXW- самовивіз.

Крім того, судом встановлено, що позивачем від своїх контрагентів - постачальників (ТОВ «Развігор», КП «Альянс», ПП «Портал-Трейд», ТОВ «Альянс КМ», ПП «Хімтранс» отримано матеріали, які ним використані у власній господарській діяльності для виготовлення упаковки для гіпсокартонних листів, які виробляються позивачем.

Матеріали, отримані позивачем від ТОВ «Развігор», КП «Альянс», ПП «Портал-Трейд», ТОВ «Альянс КМ», ПП «Хімтранс» оприбутковані на рахунках бухгалтерського обліку позивача та відображені у податковому обліку, що не заперечується відповідачем та підтверджується висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

Товар отриманий позивачем від своїх постачальників сплачений ним, що підтверджується матеріалами справи та висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

Таким чином, зміст правочину, що укладений між позивачем та ПП «Пан-Буд», ТОВ «Парагмат», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Олегор», Фірма «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Нокіан шина», ЗАТ «ТБ Акумшіна», ПП «Портал-Трейд», КП «Альянс», ПП «Хімтранс», ТОВ «Развігор», ТОВ «Альян КМ» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочину.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Поняття господарської діяльності визначено п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відповідно до якої господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До 01.01.2011р. поняття господарської діяльності було визначене пунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N 334/94-ВР від 28.12.1994р., відповідно до якої, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Судом встановлено, що отриманий товар був використаний позивачем у своїй господарській діяльності, з метою отримання прибутку, що підтверджується копіями первинних документів позивача та висновком судово-економічної експертизи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Слід звернути увагу на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Вказані в акті перевірки порушення платником податків діючого законодавства не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності наміру у сторін на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань контрагентами позивача, доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України звернув увагу судів на таке: «Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до суду із позовом про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за правочинами, укладеними з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагента позивача.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Судом досліджено документи на підставі яких сформовано спірний податковий кредит позивача, встановлено, що такий кредит сформовано обґрунтовано та відповідно до вимог чинного на момент формування законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення рішення №0009032301 від 19.08.2011 року, суд зазначає наступне.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» N334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон 334, підлягає застосування при визначенні податкових зобов'язань позивача у 2009 р.,2010 р. та у 1-му кварталі 2011р.) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Як зазначалося вище, пунктом 1.32. ст.1 Закону №334 було встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом №996 реквізити.

Як зазначалося вище, єдиною підставою висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є висновок про нікчемність угод позивача зі своїми контрагентами.

Оскільки, як зазначено вище, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування суд відхиляє їх, як необґрунтований, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі №0009032301 від 19.08.2011 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3,40 грн., які сплачені до бюджету згідно платіжного доручення №1200024621 від 09.08.2011р. та витрати на проведення судової економічної експертизи у розмірі 15000,00 грн., які сплачені згідно платіжних доручень №41 від 09.11.2011 р., №272 від 11.02.2013 р. підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 21.03.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 26.03.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0009022301 від 19.08.2011 року, №0009032301 від 19.08.2011 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України (шляхом списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, 95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, б.1/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвилл Групп» (95000, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, б.239, код ЄДРПОУ 35202555) судові витрати у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок та витрати на проведення судової економічної експертизи у розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.