Ухвала

від 15.07.2013 по справі 2а-10568/11/0170/11

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-10568/11/0170/11

15.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 21.03.13 по справі № 2а-10568/11/0170/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвилл групп" (вул. Севастопольська, 239,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.03.13р. задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвилл групп" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим №0009022301 від 19.08.2011 року, №0009032301 від 19.08.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України (шляхом списання з розрахункових рахунків Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, 95053, м. Сімферополь, вул. М. Залки, б.1/9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудвилл Групп» (95000, м.Сімферополь, вул.Севастопольська, б.239, код ЄДРПОУ 35202555) судові витрати у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок та витрати на проведення судової економічної експертизи у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.03.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшло письмове заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвилл групп» (далі позивач, ТОВ «Гудвилл групп») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі відповідач) про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень №0009022301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 061 318,00 грн., в тому числі за основним платежем 886465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 174 853 грн., №0009032301 від 19.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 357 124,00 грн., в тому числі за основним платежем 1 133 294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 223 830 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудвилл групп» є юридичною особою (ідентифікаційний код 35202555), перебуває на податковому обліку, є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гудвилл Групп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки складено акт №9795/23-2/35202555 від 05.08.2011р. (т.1 а.с.13-63) (далі акт перевірки)

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р.., в результаті чого донараховано податок з прибутку підприємств всього в сумі 1 133 924 грн., в тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 271758 грн., за 3 квартал 200 року в сумі 382 117 грн., за 4 квартал 200 року в сумі 241 441 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 237 978 грн.

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, п.198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість всього в сумі 933007 грн., в тому числі за квітень 2010 року - 26119 грн., за травень 2010 року - 48818 грн., за червень 2010 року - 189623 грн., за липень 2010 року - 120308 грн., за серпень 2010 року - 68905 грн., за вересень 2010 року 116480 грн., за жовтень 2010 року 47887 грн., за листопад 2010 року 41751 грн., за грудень 2010 року на 86059 грн., за січень 2011 року - 82673 грн., за лютий 2011 року - 49052 грн., за березень 2011 року - 55332 грн.

Податковий орган в акті перевірки та в апеляційній скарзі вказує на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на поставлений товар, що на його думку підтверджує відсутність поставки такого товару. Також за висновками відповідача під час проведення перевірки встановлено, що угоди з зазначеними постачальниками є недійсними, оскільки встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

За результатами перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року, №0009032301 від 19.08.2011 року (т.1 а.с.64, 65).

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Різниця у розмірі 46542 грн. між сумою на яку завищено податковий кредит з податку на додану вартість, відповідно до висновків акту перевірки (933007 грн.) та сумою, на яку збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, відповідно до податкового повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року (886465 грн.) виникла внаслідок того, що позивачем надано уточнюючи розрахунки за травень та червень 2010 року, якими зменшено податковий кредит на зазначену суму (46542 грн., в тому числі за травень 2010 року на 333 грн., за червень 2010 року на 46209 грн.).

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011р., тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в частині визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість той час регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі Закон №168).

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). (п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168)

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно п.п.7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, та встановлено вимоги до її змісту.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (п.198.6. ст.198 ПК України)

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з матеріалів справи висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що позивачем включено до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся ПДВ, який сплачений ПП «Пан-Буд», ТОВ «Парагмат», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Олегор», Фірма «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Нокіан шина», ЗАТ «ТБ Акумшіна», ПП «Портал-Трейд», КП «Альянс», ПП «Хімтранс», ТОВ «Развігор», ТОВ «Альянс КМ», в складі ціни за отримані товари (роботи, послуги).

Судом встановлено, що податкові накладні на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п.7.2 ст.7 Закону №168, ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку товарно-транспортних накладних.

Також колегія суддів звертає увагу, що матеріалами справи спростовується висновок податкового органу щодо відсутності податкової накладної від Фірми «ТЕС» на суму 54087,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 9014,50грн., копія податкова накладна №1198 від 21.08.2010р. неявна у матеріалах справи та отримана позивачем 19.11.2010 року від Фірми «ТЕС». (т.2 а.с.91)

Щодо ствердження податкового органу, як у акті перевірки так й у апеляційній скарзі, про підтвердження отримання позивачем товару товарно-транспортними накладними. Колегія суддів вказує, що законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) на формування бази оподаткування, а Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р., на які посилається відповідач, не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платників податків, а встановлюються права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені такими правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками та покупцями оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку.

Встановлено, що позивачем отримані від ПП «Пан-Буд», ТОВ «Прагмат», ТОВ «Бренд-Строй», ПП «Олегор», Фірми «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПП «Лукойл Україна» паливно-мастильні матеріали (далі ПММ), які в у подальшому реалізовані ТОВ «Галіон», ТОВ «Союз-Орхідея», фірмі «Барс», що підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами та висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

За умовами договорів, що укладені між позивачем та контрагентами-постачальниками умовою поставки є EXW- самовивіз. Термін «Франко-завод» чи EXW умови поставки позначає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з поставки надавши товар в розпорядження покупцеві на своєму підприємстві або в іншому названому місці.

За умовами договорів, що укладені позивачем зі своїми контрагентами-покупцями умовами поставки також є EXW- самовивіз.

10.01.2011 року між ТОВ «Гудвилл Групп» та ТОВ «Нокіан шина» укладено договір № ТТ10-11, відповідно до умов якого ТОВ «Нокіан шина» здійснює поставку авто шин ТОВ «Гудвилл Групп» на умовах DDP, згідно правил ІНКОТЕРМС за рахунок постачальника, в пункт зазначений ТОВ «Гудвилл Групп».

За умовами правил DDP продавець надає такий що пройшов експортне та імпортне митне очищення, і готовий до розвантаження з прибувшого транспортного засобу товар у розпорядження покупця в зазначеному місці призначення. Продавець зобов'язаний нести всі витрати і ризики, пов'язані з транспортуванням товару, включаючи будь-які збори для експорту з країни призначення і для імпорту в країну призначення.

Згідно умов договору пунктом призначення зазначено місцезнаходження контрагентів - покупців позивача ТОВ «ЄТС», ТОВ «Магістраль сервіс ЛТД», ТОВ «Онікс».

Крім того, позивачем отримано шини від постачальника ЗАТ «ТБ «Аккумшина». Шини отримані на умовах поставки EXW- самовивіз та в подальшому реалізовані ПП «Комманд» також на умовах EXW- самовивіз.

Крім того, позивачем від контрагентів - постачальників (ТОВ «Развігор», КП «Альянс», ПП «Портал-Трейд», ТОВ «Альянс КМ», ПП «Хімтранс» отримано матеріали, які ним використані у власній господарській діяльності для виготовлення упаковки для гіпсокартонних листів, які виробляються позивачем.

Матеріали, отримані позивачем від ТОВ «Развігор», КП «Альянс», ПП «Портал-Трейд», ТОВ «Альянс КМ», ПП «Хімтранс» оприбутковані на рахунках бухгалтерського обліку позивача та відображені у податковому обліку, що не заперечується відповідачем та підтверджується висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

Товар отриманий позивачем від постачальників сплачений ним, що також підтверджується матеріалами справи та висновком судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року.

З урахуванням чого укладені договора між позивачем та ПП «Пан-Буд», ТОВ «Парагмат», ТОВ «Бренд Строй», ПП «Олегор», Фірма «ТЕС», ТОВ «Євростіль-Крим», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Нокіан шина», ЗАТ «ТБ Акумшіна», ПП «Портал-Трейд», КП «Альянс», ПП «Хімтранс», ТОВ «Развігор», ТОВ «Альян КМ» не суперечать законодавству, моральним засадам суспільства, укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. З урахуванням чого, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Поняття господарської діяльності визначено п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відповідно до якої господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До 01.01.2011р. поняття господарської діяльності було визначене пунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі закон №334), відповідно до якої, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отриманий товар використаний позивачем у своїй господарській діяльності, з метою отримання прибутку, що підтверджується копіями первинних документів позивача та висновком судово-економічної експертизи.

Отже, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Наявність у покупця належним чином оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Але, наявні у матеріалах справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочинів з постачальниками не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Встановлено, що спірний податковий кредит сформовано обґрунтовано та відповідно до вимог чинного на момент формування законодавства, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, шо податкове повідомлення-рішення №0009022301 від 19.08.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення рішення №0009032301 від 19.08.2011 року.

Згідно п.5.1. ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334)

Пунктом 1.32. ст.1 Закону №334 було встановлено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом №996 реквізити.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування є необґрунтованими, з урахуванням чого суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі №0009032301 від 19.08.2011 року є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Також судова колегія враховує висновки судово-економічної експертизи №108 від 12.02.2013 року. (т.3 а.с.17-28) З висновків якої зокрема вбачається, що наданими на дослідження документами податкового і бухгалтерського обліку, також первинними документами позивача виводи акту перевірки податкового органу про порушення Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижений ПДВ в період 01.04.2010 - 31.03.2011 роки, в сумі 886 465 грн., та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», в результаті чого занижено зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1 357 124 грн. не підтверджуються.

Наданими на дослідження документами податкового і бухгалтерського обліку, первинними документами позивача підтверджується виконання угод з постачальниками. Також підтверджена оплата постачальникам у період з 01.04.2010 по 31.03.2011 всього у сумі 6 009 165,56 грн.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.03.13 по справі № 2а-10568/11/0170/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко