Рішення

від 20.05.2013 по справі 901/803/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.05.2013 Справа №901/803/13-г

За позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (вул. Джерзинського, 6, м. Сімферополь, 95034)

до відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" (вул. Урожайна, 1 с. Шевченкове, Жовтневий район, Миколаївська обл., 57263),

інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук (вул. Кірова, 31, м. Ялта, 98600)

про визнання недійсним договору.

Суддя І.І. Дворний.

Представники:

прокурор - Коноваленко А.В, посвідчення №009332, прокурор відділу прокуратури АР Крим;

від товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" - Сорокопуд В.П, довіреність №б/н від 05.12.2012, представник;

від інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук - Бондаренко С Л, довіреність №08-2/356 від 23.03.2012, представник;

Суть спору: 01 березня 2013 року Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" та інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук у якій просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність, укладений 10 квітня 2002 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Південний берег" та інститутом винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук. Також, позивач просив стягнути з відповідачів судовий збір.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 4, 25, 48, 59, 112, 430, 432 Цивільного кодексу Української РСР, статей 20-22, 84, 79, 87 Земельного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані тим, що Інститут всупереч положень чинного на той час законодавства та Статуту реалізував повноваження власника спірної земельної ділянки, яка закріплена за ним на праві користування та не правомірно вніс її частину в якості внеску в сумісну діяльність по спірному договору. Як стверджує прокурор, Інститутом в порушення вимог земельного законодавства у спірному договорі передбачено надання земельної ділянки під забудову без зміни її цільового призначення, не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та повинна використовуватись для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства. За переконанням прокурора, в результаті укладання спірного договору настали негативні наслідки у вигляді протиправного вилучення земельної ділянки площею 1,07 га. з землекористування Інституту з огляду на що, вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 березня 2013 року позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження по справі.

Через неявку представників відповідачів у судове засідання суд в порядку статті 77 Господарського кодексу України відкладав розгляд справи, про що 19 березня 3013 року виніс відповідну ухвалу.

02 квітня 2013 року від інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук надійшли письмові пояснення до позову у яких останній звертає увагу суду на те, що договір про спільну діяльність, укладений 10 квітня 2002 року між інститутом винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук та товариством з обмеженою відповідальністю «Південний берег» вже було розірвано рішенням суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року по справі №5002-7/1577-2011. Таким чином є преюдиціальне рішення господарського суду по предмету заявлених вимог.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 квітня 2013 року у зв'язку з неявкою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" розгляд справи відкладався.

23 квітня 2013 року представник інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук надав суду додаткові пояснення до позову у яких вказав про те, що постановою Президиуму Української академії аграрних наук від 09 липня 2001 року протоколом №10 інституту винограду та вина «Магарач» було надано згоду на вилучення 1,07 га. з земель землекористування інституту, які були непридатні для використання для по сільськогосподарському призначенню з метою передачі їх товариству з обмеженою відповідальністю «Південний берег».

23 квітня 2013 року по справі оголошувалась перерва. Також, за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю «Південний берег» судом в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу було продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

20 травня 2013 року товариством з обмеженою відповідальністю «Південний берег» суду надано відзив на позовну заяву у якому звернуто увагу суду, що зі змісту позовної заяви не можливо встановити які саме інтереси держави було порушено укладанням спірного договору та що є підставою для подання позову.

Відповідач вказав про те, що за спірним договором інститут винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук не «передає», а лише зобов'язується передати протягом 2002 -2004 років земельну ділянку, у зв'язку з чим, сам факт укладення договору (без подальших дій, таких як, наприклад, акт прийому-передачі земельної ділянки) не може розцінюватися як протиправне розпорядження земельною ділянкою.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний берег» у своїх поясненнях зазначає, що воно не претендує на право спільної часткової власності на земельну ділянку і сам договір не містить ідентифікаційних ознак земельної ділянки, більш того, фактично Інститутом жодна земельна ділянка у спільну часткову власність передана не була, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що спірний договір не зашкоджує інтересам держави, а прокуратура не є заінтересованою особою і тому не має права подавати позов про визнання його недійсним.

Відповідач 1 також звернув увагу суду на наявність судового рішення про розірвання спірного договору.

У судове засідання, що відбулось 20 травня 2013 року, з'явився прокурор, який наполягав на задоволенні позовних вимог та заперечував проти доводів відповідачів. Представники відповідачів, у свою чергу, заперечували проти заявленого позову з підстав викладених у відзивах на позовну заяву та просили суд у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Приписами пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року №7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (із змінами, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 16 січня 2013 року №2, абз. четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України) встановлено, що суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з частиною другою статті 29 Господарського процесуального кодексу України в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Так, прокуратурою у лютому 2013 року була проведена перевірка додержання вимог законодавства, відповідно до якої встановлено, що 10 квітня 2002 Інститут винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук (за договором підприємство) та товариство з обмеженою відповідальністю «Південний берег» (за договором фірма) уклали договір про спільну діяльність, пунктом 1.1 якого передбачено, що сторони за цим договором зобов'язуються спільно діяти для досягнення наступної загальної мети: проектування, будівництво пансіонату сімейного типу за адресою: м. Ялта, смт. Отрадне (далі по тексту об'єкт). Відповідно до пункту 4.12 Інструкції "Про порядок обліку платників податків" 23 лютого 2004 року договір був взятий на облік в ДПІ у Ленінському районі міста Миколаїв за №00233565/1.

В якості внеску у спільну діяльність підприємство у відповідності до пункту 3.1 договору зобов'язалось провести фінансування розробки проектно-кошторисної документації інженерно-геологічних вишукувань, надати під будівництво об'єкту земельну ділянку площею 1,07 га., отримати дозвіл виконавчого комітету Ялтинської міської ради на проектно-вишукувальні роботи, отримати дозвіл виконавчого комітету Ялтинської міської ради на будівництво об'єкту, отримати дозвіл Державного архітектурно-будівельного контролю на будівництво об'єкту, надати точки для підключення енергозбереження об'єкту, а також у випадку необхідності отримати інші документи та погодження, необхідні для досягнення мети спільної діяльності за цим договором.

Сторони узгодили, що доля підприємства в спільній діяльності складає 50% та оцінюється сторонами в розмірі 729150,00 грн.

У свою чергу, в якості внеску в спільну діяльність фірма згідно пункту 3.2 договору взяла на себе зобов'язання виконати проектно-кошторисну документацію згідно архітектурно-планувального завдання на будівництво об'єкту, виступити в ролі замовника будівельно-монтажних робіт об'єкта, передати для спільної діяльності 6 облаштованих квартир в м. Ялта (в тому числі три двокімнатні та три трикімнатні).

Також, сторони узгодили, що доля фірми в спільній діяльності складає 50% та оцінюється сторонами в розмірі 729150,00 грн. на підставі експертної оцінки.

Відповідно до положень пункту 3.3 договору внески в спільну діяльність повинні бути здійснені сторонами протягом 2002-2004 років.

Строк дії договору був встановлений сторонами до 31 грудня 2005 року та продовжувався за їх згодою до 31 грудня 2008 року (в редакції додаткової угоди від 25 листопада 2005 року) (пункт 8.1 договору).

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що згідно з Статутом Інституту винограду і вина «Магарач» Української академії аграрних наук (у редакції чинній на час укладення договору) Інститут підпорядкований Українській академії аграрних наук.

Відповідно до державного акту на право користування землею серії Б №014922 виданого дослідно-виробничій базі ВПИВ та ПП «Магарач», що був зареєстрований у 1990 році за №19, за Інститутом закріплено у безстрокове і безоплатне користування 76,06 га землі для сільськогосподарського використання.

У свою чергу, пунктом 3.3 Статуту передбачено, що Інститут заснований на державній власності на основні фонди, інше майно, закріплене за ним Академією, придбане за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів, що є економічною основою його діяльності. Так, за Інститутом закріплені землі Академії, надані йому згідно з державним актом на право користування землею. Землі, надані Інституту для виконання його статутних цілей і завдань, не можуть передаватись у недержавну власність, на них не можуть створюватись сільськогосподарські кооперативи, селянські (фермерські) господарства. Вилучення земель без згоди Президії Академії не допускається.

Так, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року, укладеного між відповідачами, наполягає на тому, що Інститут всупереч положенням частини 2 статті 84 Земельного кодексу України, а також пункту 3.3 Статуту реалізував повноваження власника земельної ділянки, яка закріплена за Інститутом на праві користування не зважаючи на те, що він не в праві був вносити частину земельної ділянки в якості внеску в сумісну діяльність по договору. Викладені вище обставини і послугували підставами для звернення прокурора з відповідними позовними вимогами до суду.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані прокурором докази та викладену його правову позицію, суд, вважає позовні вимоги щодо визнання недійсним договору про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року правомірними та такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступне.

Предметом доказування у даній справі є наявність або відсутність обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання договору про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року укладеного між відповідачами недійсним.

За своєю правовою природою спірний договір є договором про сумісну діяльність. На час укладення договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року №1540-VI (далі - ЦК УРСР), який втратив чинність з 01 січня 2004 року відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України №435-IV від 16 січня 2003 року, що набрав чинність з зазначеної вище дати, тобто з 01 січня 2004 року. Оскільки договір укладений до набрання чинності Цивільним Кодексом України №435-IV від 16 січня 2003 року, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм, але щодо прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.

Згідно статті 430 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т.ін.

Відповідно до положень статті 432 Цивільного кодексу УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю; грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю; учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Стаття 433 Цивільного кодексу УРСР визначає, що порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором; якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорціонально їх внескам у спільне майно.

Я вже зазначалось судом, Інститут винограду і вина «Магарач» в якості внеску у сумісну діяльність зобов'язався передати під будівництво пансіонату сімейного типу земельну ділянку площею 1,07 га.

Разом з тим, пунктом «г» частини 3 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності.

Відповідно до приписів частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Юридична особа, як встановлено приписами статті 25 Цивільного кодексу Української РСР, діє на підставі статуту (положення).

Втім, при укладенні спірного договору Інститут всупереч положенням частини 2 статті 84 Земельного кодексу України, а також пункту 3.3 Статуту Інституту реалізував повноваження власника земельної ділянки, яка закріплена за Інститутом на праві користування.

Приписами статті 112 Цивільного кодексу Української РСР закріплено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Матеріали справи свідчать про те, що Інститут не є власником наданої йому земельної ділянки з огляду на що не мав права вносити її частину в якості внеску у сумісну діяльність.

Крім того, статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Так, земельна ділянка площею 1,07 га., не була відокремлена з загальної земельної ділянки площею 76,06 га, на яку видавався акт на право користування землею серії Б №014922 та під час укладання спірного договору про сумісну діяльність від 10 квітня 2002 року не мала встановлених меж і визначеного місця розташування, отже в розумінні приписів статті 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою не є.

Таким чином внесок Інституту в сумісну діяльність земельної ділянки площею 1,07 га., під час укладення договору про сумісну діяльність порушує положення статті 79 Земельного кодексу України.

Як вже зазначалось, у пункті 4.1 договору про сумісну діяльність від 10 квітня 2002 року сторони узгодили, що їх грошові і майнові внески, а також майно, яке створене чи набуто сторонами у результаті сумісної діяльності є їх спільною частковою власністю.

Разом з тим, статтею 87 Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав виникнення права спільної часткової власності на земельні ділянки, серед яких відсутня така підстава як укладення договору про сумісну діяльність. Отже, вказаний пункт договору не відповідає також і умовам статті 87 Земельного кодексу України.

З державного акту №19 від 1990 року, а також статті 22 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка загальною площею 76,06 га., що надана Інституту, відноситься до земель сільськогосподарського призначення та повинна використовуватись для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Втім, в порушення приписів статей 20, 22 Земельного кодексу України Інститут при укладанні договору взяв на себе зобов'язання надати земельну ділянку під забудову без зміни її цільового призначення.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

З огляду на приписи статті 430 Цивільного кодексу Української РСР спільна діяльність передбачає сумісні дії сторін, внаслідок яких створюється єдиний результат, який має на меті задоволення спільних потреб сторін.

При укладанні договору про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Південний берег" отримало право на земельну ділянку державного підприємства вартістю 1054760,19 грн., а Інститут винограду і вина «Магарач», у свою чергу, отримав 6 облаштованих квартир загальною вартістю 246096 грн.

Згідно з положеннями статті 4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: у тому числі з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідачі у своїх відзивах посилаються на факт розірвання договору про спільну діяльність від 10 квітня 2002 року за рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 травня 2011 року у справі №5002-7/1577-2011. Втім, чинне законодавство не обумовлює неможливості визнання договору недійсним внаслідок припинення його дії.

Згідно з пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На час укладення спірного договору підстави визнання недійсними угод та наслідки цього визначені главою 3 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

За змістом статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Вказана стаття застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, а також у випадках їх невідповідності вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статті 59 Цивільного кодексу УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

З огляду на те, що в результаті укладання договору про сумісну діяльність від 10 квітня 2002 року настали негативні наслідки у вигляді протиправного вилучення земельної ділянки площею 1,07 га. з землекористування Інституту, а сам договір про сумісну діяльність без створення юридичної особи, укладений 10 квітня 2002 між Інститутом винограду і вина «Магарач» та товариством з обмеженою відповідальністю «Південний берег» не відповідає вимогам статей 25, 112, 430, 432 Цивільного кодексу Української РСР, а також статтям 20, 22, 79, 84, 87 Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання його недійсним у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми законодавства, позов прокурора підлягає задоволенню.

Господарські витрати у вигляді судового збору в сумі 1147,00 грн. (мінімальна ставка судового збору, що підлягає оплаті за даним позовом) суд покладає на відповідачів згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду 20 травня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено 27 травня 2013 року.

Керуючись ч. 3 ст. 50, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність, укладений 10 квітня 2002 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Південний берег" та інститутом винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Південний берег" (вул. Урожайна, 1 с. Шевченкове, Жовтневий район, Миколаївська обл., 57263, код 31554170) на користь державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у м. Сімферополі АРК (м. Сімферополь), код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 38040558, Банк отримувача - ГУ ДКCУ в АРК, м. Сімферополь, код банку отримувача (МФО) - 824026, Рахунок отримувача - 31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ 03499968) 573,50 грн. судового збору.

4. Стягнути з інституту винограду і вина "Магарач" Української академії аграрних наук (вул. Кірова, 31, м. Ялта, 98600, код 00334830) на користь державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у м. Сімферополі АРК (м. Сімферополь), код отримувача (код за ЄДРПОУ)- 38040558, Банк отримувача - ГУ ДКCУ в АРК, м. Сімферополь, код банку отримувача (МФО) - 824026, Рахунок отримувача - 31211206783002, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ 03499968) 573,50 грн. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя І.І. Дворний