Ухвала

від 16.05.2013 по справі 826/825/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/825/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

16 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-Тех-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року ТОВ «АВЛ-Тех-Сервіс» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, в якому просили суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003032250 від 05.09.2012 р., яким було донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 45284,00 грн. та 11321,00 грн. штрафних санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року зазначений адміністративний позов - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача згідно з обставин передбачених пп. 78.1.11 п. 78.1. ст. 78 та на підставі пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України, згідно наказу №1073 від 08.08.2012 р., виданого начальником ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС та постанови старшого слідчого ОВС ГСУ МВС України від 28.03.2012 р. про призначення перевірки у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи №222-15 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АВЛ-Тех-Сервіс» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Торгова Вежа» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р.

За результатами перевірки було складено Акт Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЛ-Тех-Сервіс» з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Торгова Вежа» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. №265/22-50/36940924 від 22.08.2012 року, у якому вказано про порушення позивачем п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7., пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7., пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся на суму 45284,00 грн., в тому числі за березень 2010 р. на суму 7098,00 грн., за квітень 2010 р. на суму 659,00 грн., за червень 2010 р. на суму 5807,00 грн., за липень 2010 р. на суму 810,0 грн., за серпень 2010 р. на суму 17300,00 грн., за вересень 2010 р. на суму 1959,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003032250 від 05.09.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 56605,00 грн., з них 45284,00 грн. за основним платежем та 11321,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 01.03.2010 р. по 02.08.2010 р. ТОВ «АВЛ-Тех-Сервіс» здійснював господарські взаємовідносини з ТОВ «Торгова Вежа», що підтверджується договорами поставки №010310 від 01 березня 2010 року, №020310 від 02 березня 2010 року, №010410 від 01 квітня 2010 року, №0505101 від 05 травня 2010 року, №040610 від 04 червня 2010 року, №060710 від 06 липня 2010 року, №200710 від 20 липня 2010 року, №020810 від 02 серпня 2010 року.

Відповідно до умов зазначених договорів постачальник (ТОВ «Торгова Вежа») зобов'язався поставляти і передавати у власність покупця (ТОВ «АВЛ-Тех-Сервіс»), а покупець приймати у власність і оплачувати товар в асортименті, кількості, якості і по цінам згідно зі специфікаціями, що є невід'ємними частинами до договорів. Після отримання товару, покупець розраховується з продавцем в повному обсязі - 100% від вартості Договору (п. 4.1 Договору).

З метою погодження асортименту, кількості та ціни товарів, що поставлялися, позивач та ТОВ «Торгова Вежа» уклали специфікації до вищезазначених договорів, які наявні в матеріалах справи та досліджені судом.

Відповідно до п. 3.1. Договорів поставки, постачальник поставляє товар на склад ТОВ «АВЛ-Тех-Сервіс».

Виконання зазначених Договорів, а саме поставка товарів за договорами поставки підтверджується відповідними видатковими накладними №03/01/2 від 01 березня 2010 року, №03/02 від 02 березня 2010 року, №03/10/1 від 10 березня 2010 року, № 04/01 від 01 квітня 2010 року, №05053 від 05 травня 2010 року, №0510 від 10 травня 2010 року, №0604 від 04 червня 2010 року, №0607 від 07 червня 2010 року, №0706 від 06 липня 2010 року, №0707 від 07 липня 2010 року, №0720 від 20 липня 2010 року, №08025 від 02 серпня 2010 року, №08032 від 03 серпня 2010 року, на загальну суму 271699,85 грн. в тому числі ПДВ 45283,31 грн.

Контрагентом позивача ТОВ «Торгова Вежа» на користь позивача виписано податкові накладні: №03011 від 01.03.2010 року, №0302 від 02.03.2010 року, №0310 від 10.03.2010 року, №0401 від 01.04.2010 року, №05053 від 05.05.2010 року, №0510 від 10.05.2010 року, №0604 від 04.06.2010 року, №0607 від 07.06.2010 року, №0706 від 06.07.2010 року, №0707 від 07.07.2010 року, №0720 від 20.07.2010 року, №08025 від 02.08.2010 року, №08032 від 03.08.2010 року.

На підставі зазначених податкових накладних позивач відніс до складу свого податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 45284,00 грн., про що свідчать відповідні декларації з податку на додану вартість.

Факт сплати коштів за вказаними правочинами у повному обсязі підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні контрагентами, колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо заниження сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що його контрагенти не виконали свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що податковим органом не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до копії наказу № 1073 від 08.08.2012 року, який міститься в матеріалах справи, в якості підстав для його винесення зазначено пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ПК України.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка.

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, встановлено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

У відповідності до вимог пункту 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податку про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, повідомлення та Наказ позивач не отримав, що є порушенням п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року - залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.