Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/2032/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 р. (14:33) Справа №801/2032/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участю секретаря судового засідання Суслової Є.О., представника позивача - Кісельової О.О., довіреність № 943 від 21.12.2012 року, представника позивача - Жиліної Л.В., довіреність № 190 від 20.03.2013 року, представника відповідача - Кірюшкіної К.О., довіреність № 658/9/10 від 12.02.2013 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00000042301 від 03.01.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2166грн., в тому числі за основним платежем у сумі 1733грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 433грн, та №0000032301 від 03.01.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 8177грн., в тому числі за основним платежем у сумі 6542грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1635грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на безпідставність висновків перевірки відповідача щодо нікчемності господарських операцій позивача із контрагентом - БВП «Строитель-Плюс».

Ухвалами суду від 28.03.2013 року провадження у справі відкрито та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представники позивача у судовому засіданні надали пояснення по суті спору, просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Враховуючи вищезазначені обставини, дослідивши надані докази у справі та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" є юридичною особою (ідентифікаційний номер 26135861), зареєстрованою 21.02.2012 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим, що свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, довідкою з ЄДРПОУ (а.с.17-18).

На підставі наказу №1003 від 30.11.2012 року, посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" з питань взаємовідносин з БВП «Строитель Плюс» (код ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року, про що складено акт від 18.12.2012 року №2766/22-02/26135861/261 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- порушення п.138.4, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за перший квартал 2012 року в сумі 6542 грн.

- порушення п.п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2012 року у сумі 1733 грн.

В акті перевірки було встановлено, що контрагентом позивача БВП «Строитель Плюс» отриманий сумнівний податковий кредит від контрагентів-постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання, тому первинні документі, складені БВП «Строитель Плюс» для Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" суперечать законодавчим та нормативним документам та не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. На підставі викладеного, податковий орган вважає безпідставним включення до складу витрат за 1 квартал 2012 року суму 31157 грн.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача винесено два податкових повідомлення-рішення: №0000042301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1733 грн. та штрафними санкціями - 433 грн.; та № 0000032301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 6542 грн. та штрафними санкціями - 1635 грн.

Вирішуючи питання про правомірність висновків акту перевірки, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Правила заповнення податкової накладної визначено у пункті 201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з висновків акту перевірки завищення суми податкового кредиту позивачем в розмірі 1733 грн. відбулось внаслідок включення до податкового обліку валових витрат за 1-квартал 2012 року у розмірі 31557 грн. по взаємовідносинам з БВП «Строитель Плюс», що призвело до заниження позивачем у лютому 2012 року податку на додану вартість у розмірі 1733 грн.

Судом залучено до матеріалів справи податкові накладну №3 від 01.02.2012 року на підставі якої сформовано спірний податковий кредит на суму 10400 грн., у тому числі ПДВ - 1733,33 грн. (а.с.104).

Вищевказана податкова накладна, відповідає вимогам ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та БВП «Строитель Плюс», що, на думку посадової особи відповідача, підтверджується актом про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача, даними досудового слідства.

Висновки відповідача про нікчемність угод між Комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" та БВП «Строитель Плюс» суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Під час судового розгляду судом залучено до матеріалів справи та досліджено первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

01.02.2012 року між позивачем та БВП «Строитель-плюс» укладено договір №49, за умовами якого БВП «Строитель-плюс» зобов'язується передати у власність позивачу товар (сіль) у кількості 17,3 тони на суму 22490 грн., а позивач зобов'язується прийняти та купити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.72).

Відповідно до цього договору позивач отримав від БВП «Строитель-плюс» товар на загальну суму 22490 грн., в тому числі ПДВ 3748 грн., що підтверджено видатковою накладною (а.с.76).

01.02.2012 року між позивачем та БВП «Строитель-плюс» укладено договір №49/2, за умовами якого БВП «Строитель-плюс» зобов'язується передати у власність позивачу товар (сіль) у кількості 8 тон на суму 10400 грн., а позивач зобов'язується прийняти та купити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.71).

Відповідно до цього договору позивач отримав від БВП «Строитель-плюс» товар на загальну суму 10400 грн., в тому числі ПДВ 1733,33 грн., що підтверджено видатковою накладною (а.с.76).

Придбаний у БВП «Строитель-плюс» за двома договорами товар у кількості 25,3 тони був доставлений позивачу, що підтверджується складеними від 01.02.2012 року актом здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортною накладною (а.с.77-78, 80).

Судом перевірено зміст зазначених документів та їх відповідність вимогам законодавства, що ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку. Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку судом не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.3 Статуту Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" основним видом діяльності позивача є виконання за замовленням міської ради поточного утримання та ремонт міських вулиць, доріг, річок, відкритих та закритих ливне стоків (а.с.11).

Представник позивача у судовому засіданні пояснив та надав документальне підтвердження того, що на певний період у підприємстві затверджуються певні заходи діяльності підприємства, які обов'язково погоджуються підприємством з ДАІ м. Ялта. Відповідно до цих заходів встановлюється перелік вулиць, площ та доріг, які повинно обробити підприємство (позивач) та виконати певні інші дії (а.с.196-207).

На балансі підприємства знаходяться спеціальні транспортні засоби для виконання мети та цілей підприємства, такі як: погрузчик, асенізатора машина, самосвали, полівомоечні машини, мусоровози, піскорозкидальні та підмітальні машини, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.01.2002 під час створення підприємства позивача. (а.с.94)

Для боротьби зі снігом, підприємством використовувалася суміш з піску (92-97%%) та солі (3-8%%) про що було видано роз'яснення у книзі «Експлуатація міських вулиць та доріг» (а.с.100).

Придбана позивачем за договором № 49 сіль була повністю використана у діяльності позивача, що підтверджується подорожними листами та нарядами з використанням транспорту (а.с.105-114, 131-195).

Крім того, сіль, яка була придбана за Договором № 49\2 була реалізована за договорами поставки:

• Договір № 1а від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством Гаспринської селищної ради - на суму 2600 грн. (а.с.73);

• Договір № 2 від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством «Алупкінське управління міського господарства» на суму 6500 грн. (а.с.74);

• Договір № 3 від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «РЕО № 3» на суму 1300 грн. (а.с.75).

До матеріалів справи залучені видаткові накладні у підтвердження факту отримання зазначеними контрагентами товарів, а також довіреності осіб, які були уповноваженими на отримання поставок(а.с.81-86). Більш того, позивачем були виписані податкові накладні на проданий товар(а.с.115-117).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

При цьому надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагентів позивача, даними досудового слідства.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та БВП "Строитель-Плюс", зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від БВП "Строитель-Плюс" товарів. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі не є належним доказом у справі, оскільки у відповідності до положень ст.72 КАС України таким доказом може бути лише вирок суду, який набрав законної сили, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства.

Також варто зазначити, що відповідно до статті 121 КПК України дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Оскільки з акта перевірки неможливо встановити, чи використовуються дані досудового слідства з дозволу слідчого або прокурора, то існують сумніви щодо правомірності використання і розголошення цієї інформації.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами БВП "Строитель-Плюс" в розмірі 1733 грн. є повністю правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Оскільки судом встановлено, що сума основного платежу визначена неправомірно та підлягає скасуванню, відтак, також підлягають скасуванню суми штрафних санкцій, які нараховані на суму такого основного платежу.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0000042301 від 03.01.2013 року про нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 1733 грн. та штрафних санкцій в розмірі 433 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням № 0000032301 від 03.01.2013 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У свою чергу пп. 138.1.1. п.138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п.138.8. ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Як зазначалося вище, єдиною підставою висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є висновок про нікчемність угод позивача зі своїми контрагентами.

Оскільки, як зазначено вище, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування суд відхиляє їх, як необґрунтований, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032301 від 03.01.2013 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 114,70 грн., які сплачені до бюджету згідно до платіжних доручень №85 від 20.02.2012 року, №111 від 12.03.2012 року підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 23.04.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 28.04.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №000042301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2166 грн., у тому числі, за основним платежем - 1733 грн. та штрафними санкціями - 433 грн.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0000032301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8177 грн., у тому числі, за основним платежем - 6542 грн. та штрафними санкціями - 1635 грн.

4. Стягнути на користь Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" (ідентифікаційний код 26135861) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1978,23 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Сімферополь Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (95000, АРК, м. Сімферополь, вул. М. Залки, буд.1/9, ідентифікаційний код 36822070).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.