Ухвала

від 22.07.2013 по справі 801/2032/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2032/13-а

22.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/2032/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 23.04.13

за позовом Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" (вул. Ломоносова, 3, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98635)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.13р. задоволено адміністративний позов Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АР Крим Державної податкової служби №000042301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2166 грн., у тому числі, за основним платежем - 1733 грн. та штрафними санкціями - 433 грн.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АР Крим Державної податкової служби № 0000032301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 8177 грн., у тому числі, за основним платежем - 6542 грн. та штрафними санкціями - 1635 грн.

Стягнуто на користь Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" (ідентифікаційний код 26135861) витрати зі сплати судового збору у розмірі 114,70 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (98600, АРК, м. Ялта, вул. Васильєва, 16, ідентифікаційний номер 23192025).

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник апеляційної скарги наполягає на порушені позивачем правил оподаткування податком на прибуток та на нікчемність угод позивача зі своїми контрагентами.

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка» (далі позивач - КП ЯМР «Шляхоексплуатаційна ділянка») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00000042301 від 03.01.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2166грн., в тому числі за основним платежем у сумі 1733грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 433грн, та №0000032301 від 03.01.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 8177грн., в тому числі за основним платежем у сумі 6542грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1635грн.

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" є юридичною особою (ідентифікаційний номер 26135861), зареєстрованою 21.02.2012 року виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим, що свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, довідкою з ЄДРПОУ (а.с.17-18).

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку КП ЯМР "Шляхоексплуатаційна ділянка" з питань взаємовідносин з БВП «Строитель Плюс» (код ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року, про що складено акт від 18.12.2012 року №2766/22-02/26135861/261 (надалі - акт перевірки). (а.с.20-29)

Перевіркою встановлено наступні порушення: порушення п.138.4, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за перший квартал 2012 року в сумі 6542 грн.; порушення п.п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, встановлено заниження податку на додану вартість за лютий 2012 року у сумі 1733 грн.

Актом перевірки встановлено, що контрагентом позивача БВП «Строитель Плюс» отриманий сумнівний податковий кредит від контрагентів-постачальників фактично не використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання, тому первинні документі, складені БВП «Строитель Плюс» для Комунального підприємства Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" суперечать законодавчим та нормативним документам та не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. На підставі викладеного, податковий орган вважає безпідставним включення до складу витрат за 1 квартал 2012 року суму 31157 грн.

На підставі акту перевірки посадовою особою відповідача винесено два податкових повідомлення-рішення: №0000042301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1733 грн. та штрафними санкціями - 433 грн.; та № 0000032301 від 03.01.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем - 6542 грн. та штрафними санкціями - 1635 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено загальне правило визначення дати виникнення права платника податку на податковий кредит. Згідно із вказаною нормою такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (п.198.6. ст.198 ПК України)

Пунктом 201.7 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Як вбачається з висновків акту перевірки, завищення суми податкового кредиту позивачем в розмірі 1733 грн. відбулось внаслідок включення до податкового обліку валових витрат за 1-квартал 2012 року у розмірі 31557 грн. по взаємовідносинам з БВП «Строитель Плюс», що призвело до заниження позивачем у лютому 2012 року податку на додану вартість у розмірі 1733 грн.

У матеріалах справи наявна податкова накладна №3 від 01.02.2012 року на підставі якої сформовано спірний податковий кредит на суму 10400 грн., у тому числі ПДВ - 1733,33 грн. (а.с.104). Податкова накладна, відповідає вимогам ст.201 ПК України, що не заперечується відповідачем, оскільки виявлені порушення відповідач обґрунтовує виключно відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та БВП «Строитель Плюс», що, на думку посадової особи відповідача, підтверджується актом про неможливість проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача, даними досудового слідства.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод між Комунальним підприємством Ялтинської міської ради "Шляхоексплуатаційна ділянка" та БВП «Строитель Плюс» колегія суддів вказує наступне.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2012 року між позивачем та БВП «Строитель-плюс» укладено договір №49, за умовами якого БВП «Строитель-плюс» зобов'язується передати у власність позивачу товар (сіль) у кількості 17,3 тони на суму 22490 грн., а позивач зобов'язується прийняти та купити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.72). Позивач отримав від БВП «Строитель-плюс» товар на загальну суму 22490 грн., в тому числі ПДВ 3748 грн., що підтверджено видатковою накладною (а.с.76).

01.02.2012 року між позивачем та БВП «Строитель-плюс» укладено договір №49/2, за умовами якого БВП «Строитель-плюс» зобов'язується передати у власність позивачу товар (сіль) у кількості 8 тон на суму 10400 грн., а позивач зобов'язується прийняти та купити товар на умовах, визначених цим договором (а.с.71). Позивач отримав від БВП «Строитель-плюс» товар на загальну суму 10400 грн., в тому числі ПДВ 1733,33 грн., що підтверджено видатковою накладною (а.с.76).

Придбаний у БВП «Строитель-плюс» за двома договорами товар у кількості 25,3 тони доставлений позивачу, що підтверджується складеними від 01.02.2012 року актом здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортною накладною (а.с.77-78, 80).

Зазначені вище первинні документи позивача відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача.

Як вбачається з п.1.3 Статуту КП ЯМР "Шляхоексплуатаційна ділянка" основним видом діяльності позивача є виконання за замовленням міської ради поточного утримання та ремонт міських вулиць, доріг, річок, відкритих та закритих ливне стоків (а.с.11).

Зі змісту виписки з технічних правил ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування в Україні вбачається, що на певний період у підприємстві затверджуються певні заходи діяльності підприємства, які обов'язково погоджуються підприємством з ДАІ м. Ялта. Відповідно до цих заходів встановлюється перелік вулиць, площ та доріг, які повинно обробити підприємство (позивач) та виконати певні інші дії (а.с.196-207).

На балансі підприємства знаходяться спеціальні транспортні засоби для виконання мети та цілей підприємства, такі як: погрузчик, асенізатора машина, самосвали, полівомоечні машини, мусоровози, піскорозкидальні та підмітальні машини, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.01.2002 під час створення підприємства позивача. (а.с.94-99)

Для боротьби зі снігом, підприємством використовувалася суміш з піску (92-97%%) та солі (3-8%%) про що видано роз'яснення у книзі «Експлуатація міських вулиць та доріг» (а.с.100-103).

Придбана позивачем за договором № 49 сіль була повністю використана у діяльності позивача, що підтверджується подорожними листами та нарядами з використанням транспорту (а.с.105-114, 131-195).

Крім того, сіль, яка придбана за Договором № 49\2 була реалізована за договорами поставки: Договір № 1а від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством Гаспринської селищної ради - на суму 2600 грн. (а.с.73); Договір № 2 від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством «Алупкінське управління міського господарства» на суму 6500 грн. (а.с.74); Договір № 3 від 03.02.2012 року між позивачем та Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «РЕО № 3» на суму 1300 грн. (а.с.75).

Також у матеріалах справи наявні накладні у підтвердження факту отримання зазначеними контрагентами товарів, а також довіреності осіб, які були уповноваженими на отримання поставок(а.с.81-86). Позивачем були виписані податкові накладні на проданий товар (а.с.115-117).

Сумуючи наведене, матеріалами справи підтверджується виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Сумуючи вище викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами БВП "Строитель-Плюс" в розмірі 1733 грн. є правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та спростовані матеріалами справи.

З урахуванням того, що сума основного платежу визнана неправомірно та підлягає скасуванню, також підлягають скасуванню суми штрафних санкцій, які нараховані на суму такого основного платежу.

Податкове повідомлення-рішення №0000042301 від 03.01.2013 року про нарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 1733 грн. та штрафних санкцій в розмірі 433 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням № 0000032301 від 03.01.2013 року.

Згідно із п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. (пп. 138.1.1. п.138.1. ст.138 ПК України)

Згідно п.138.8. ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Встановлено, що позивач оформив господарські операції зі своїми постачальними первинними документи, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування є необґрунтованим, спростованим матеріалам справи, отже суд першої інстанції також вірно задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032301 від 03.01.2013 року.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.04.13р. по справі № 801/2032/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко