Ухвала

від 14.05.2013 по справі 2а-14827/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2013 р. м. Київ К/9991/40249/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року

по справі №2а-14827/10/2670

за позовом Спільного Українсько-німецького підприємства «Марком» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - СУНП «Марком» у формі ТОВ)

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва (надалі - ДПІ у Дарницькому районі м.Києва)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва №0002682307/0/34483 від 20.09.2010р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.03.2011р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ДПІ у Дарницькому районі м.Києва звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в позові.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовим інстанціями, контролюючим органом була проведена невиїзна документальна перевірка СУНП «Марком» у формі ТОВ з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Термілюкс» за період з 01.03.2008р. по 31.03.2008р., за результатами якої складено акт №5422/2307/14364757 від 30.08.2010р.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення п.п.7.2.1 п.7.2, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі м.Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №№0002682307/0/34483 від 20.09.2010р., яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, між СУНП «Марком» у формі ТОВ та ТОВ «Термілюкс» було укладено договір №01/11-2007 ТМ від 01.11.2007р. про надання послуг з передпродажної підготовки товарів.

На виконання вказаного договору ТОВ «Термілюкс» було видано СУНП «Марком» у формі ТОВ податкову накладну №13 від 31.03.2008р.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по договору №01/11-2007 ТМ від 01.11.2007р. складені відповідно до вимог чинного законодавства, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суми сплаченого СУНП «Марком» у формі ТОВ податку на додану вартість підтверджено наявною в матеріалах справи оформленою належним чином податковою накладною.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачається, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.04.1997р. податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення та виконання договору №01/11-2007 ТМ від 01.11.2007р. контрагент позивача, був зареєстрований у встановленому порядку, не був виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебував на обліку в органах державної податкової служби та мав індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, здійснював свою діяльність відповідно із законодавством.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного вище Закону передбачає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на зазначені норми права та вірно встановлені обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції відносно того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у спірній сумі без порушень при цьому вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Слід також зазначити, що ані Закон України "Про податок на додану вартість", ані будь-яким іншим закон, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від додержання податкової дисципліни іншими особами.

Стосовно тверджень податкового органу про те, що фінансово-господарські взаємовідносини СУНП «Марком» у формі ТОВ та ТОВ «Термілюкс» носять характер нікчемного правочину, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Так, постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.02.2011р. (яка набрала законної сили) скасовано постанову старшого слідчого в ОВС СУ ГУБОЗ МВС України сатанюка О.М. про порушення кримінальної справи відносно службових осіб СУНП «Марком» у формі ТОВ, за фактом скоєння ними умисного ухилення від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України, у зв'язку з дійсністю господарської операції.

Стосовно посилань податкового органу на те, що підписання від імені ТОВ «Термілюкс» угод не встановленими особами, судом першої інстанції вірного зазначено, що підписання договору від імені юридичної особи не тією особою не може свідчити про його недійсність чи нікчемність, зважаючи на приписи ст.241 Цивільного Кодексу України.

Також, податковим органом не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За таких обставин, оцінюючи зібрані у справі докази судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов