Постанова

від 21.05.2013 по справі 826/4699/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 травня 2013 року 15:46 № 826/4699/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Фомічева А.В.,

від відповідача: Цюрупи Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфапласт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2013 року № 0002111610, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфапласт» (далі - позивач, ТОВ «Альфапласт») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002111610 від 27 лютого 2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту відповідно до вимог чинного законодавства за господарськими операціями з ТОВ «Сорента».

На переконання позивача, податкові органи не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), оскільки правочини є нікчемними лише в силу закону або можуть бути визнані недійсними за рішенням суду, а тому будь-які висновки контролюючих органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень. Позивач також вважає, що чинне законодавство не зобов'язує та не наділяє суб'єктів господарювання правом перевіряти законність та достовірність установчих документів своїх контрагентів, їх бухгалтерську документацію, кількість працюючих тощо.

Крім того, позивач зазначав, що при здійсненні господарських операцій з вказаним контрагентом, ним було отримано документи, які містили підписи посадових осіб та скріплені печаткою підприємства. На момент здійснення господарських операцій контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість, отже мав належний обсяг діє- та правоздатності. Господарські операції обліковувались позивачем в бухгалтерському обліку підприємства, отримання товарів від ТОВ «Сорента» підтверджується актом приймання-передачі, рахунком-фактурою, податковою накладною та укладеним договором.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 1/2609/1025/12 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 (Фіктивне підприємництво) та ч. 2 ст. 358 (Підробка документів, печаток, штампів і бланків, та їх збут, використання підробних документів) КК України засновника та керівника ТОВ «Сорента», що свідчить про фіктивність підприємницької діяльності зазначеного підприємства. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Сорента», не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому не може бути підставою для формування податкового кредиту позивачем. Наявність складених первинних документів про проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом без їх фактичного виконання не може бути підставою для виникнення податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ.

З цих підстав, орган державної податкової служби оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням донарахував позивачеві податок на додану вартість у розмірі 85 280,67 грн. за березень 2011 року.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфапласт» (код ЄДРПОУ 30306384) зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 02.03.1999 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ № 153727, виданою 11.04.2013 року та довідкою АА № 624156 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданою 29.02.2012 року (том І, а.с. 52-53, 56).

Як вбачається з матеріалів справи у період з 31.01.2013 по 06.02.2013 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Альфапласт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства у частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємостосунків із ТОВ «Сорента» (код ЄДРПОУ 37403012) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 11/16-10/30306384 від 13.02.2013 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с. 57-73.

На підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0002111610 від 27 лютого 2013 року , яким позивачу за порушення пунктів п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85 282,00 грн., у тому числі за основним платежем - 85 281,00 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн. (том І, а.с. 74-75).

Доказів оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку позивач суду не надав.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Альфапласт» на підставі господарського договору з ТОВ «Сорента» було віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість - суму ПДВ, сплачену ним у вартості робіт на користь ТОВ «Сорента», про здійснення господарських операцій з яким було складено первинні документи - рахунок-фактура, акт приймання-передачі, податкова накладна. За укладеним між вказаними сторонами господарським договором було проведено розрахунки в повному обсязі.

Проте, перевіряючи ми була отримана інформація про те, що вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2012 у кримінальній справі № 1/2609/1025/12 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 (Фіктивне підприємництво) та ч. 2 ст. 358 (Підробка документів, печаток, штампів і бланків, та їх збут, використання підробних документів) КК України засновника та керівника ТОВ «Сорента» ОСОБА_3 за створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «Сорента» з метою прикриття незаконної діяльності та підроблення офіційного документу, який посвідчується приватним нотаріусом та який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчиненим повторно за попередньою змовою групою осіб.

На підставі викладеного, органом державної податкової служби зроблено висновок про те, що первинні документи, складені для оформлення господарської операції позивача з ТОВ «Сорента» не можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку зазначеної операції, оскільки реальність вчинення господарської операції між ТОВ «Альфапласт» та ТОВ «Сорента» відсутня, так як ТОВ «Сорента» є фіктивним підприємством, створеним для конвертації безготівкових грошових коштів у готівку, шляхом здійснення безтоварних господарських операцій, зовні замасковані їх як законні, тим самим сприяючи легально діючим суб'єктам підприємницької діяльності в ухиленні від сплати податків. Оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ТОВ «Альфапласт» не було підстав для податкового обліку вказаної господарської операції.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Альфапласт» підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.4, 201.10 ст. 201, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 85 280,67 грн. за березень 2011 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкове повідомлення-рішення - правомірним, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «Альфапласт» (Замовник) в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ «Сорента» (Виконавець) в особі директора ОСОБА_3, що діє на підставі статуту, з іншої сторони, було укладено Договір № 0703 від 07 березня 2011 року, за умовами якого Виконавець зобов'язався за завданням Замовника надати послуги з ламінації профіля, в порядку та на умовах, визначених Договором. Вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за цінами, що визначені у рахунка-фактурах Виконавця і які погоджені із Замовником (том І, а.с. 26-27).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Сорента» виписано на адресу позивача акт здачі-прийняття робіт № ОУ-00608938 від 31 березня 2011 року, рахунок-фактуру № 090305 від 09 березня 2011 року на загальну суму 511 684,00 грн. та податкову накладну № 33106 від 31.03.2011 року на суму 511 684,00 грн., (том І, а.с. 28-30), які використані позивачем для формування податкового кредиту у березні 2011 року.

Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив, що договір, акт виконаних робіт та податкова накладна за господарськими операціями між ТОВ «Альфапласт» та ТОВ «Сорента» підписано від імені останнього ОСОБА_3.

В той же час, як встановлено в ході судового розгляду, особа що значилаь директором та засновником ТОВ «Сорента» (ОСОБА_3) в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю не займався, ніяких договорів, податкових накладних, актів приймання робіт та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписував, виконання робіт та надання послуг не здійснював та нікому не доручав вчиняти будь-які дії від свого імені.

Так, вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01.10.2012 у кримінальній справі № 1/2609/1025/12, що набрав законної сили, засновника та директора ТОВ «Сорента» ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 (Фіктивне підприємництво) та ч. 2 ст. 358 (Підробка документів, печаток, штампів і бланків, та їх збут, використання підробних документів) КК України, за створення суб'єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) - ТОВ «Сорента» з метою прикриття незаконної діяльності та підроблення офіційного документу, який посвідчується приватним нотаріусом та який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, вчиненим повторно за попередньою змовою групою осіб (а.с. 91-93).

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 в листопаді 2010 року погодився на пропозицію невстановленої судовим слідством особи за грошову винагороду зареєструвати на своє ім'я підприємство, тобто стати учасником та власником ТОВ «Сорента», усвідомлюючи при цьому, що вказане товариство реєструється з метою прикриття незаконної діяльності.

ОСОБА_3, розуміючи протиправний характер запропонованих йому дій, як майбутнього засновника зареєстрованого з метою прикриття незаконної діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Сорента», вступив у попередню злочинну змову з невстановленою судом особою, яка в листопаді 2010 році у невстановленому судом місці та невстановлених обставинах, виготовила статут ТОВ «Сорента», а також інші документи, необхідні для його державної реєстрації.

Надалі, 17 листопада 2010 року ОСОБА_3, діючи відповідно до вказівок невстановлених судовим слідством осіб та з корисливих спонукань, усвідомлюючи, що зареєстрований на його прізвище суб'єкт підприємницької діяльності буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності та бажаючи досягнення цієї мети, в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса підписав попередньо виготовлений невстановленою судом особою статут ТОВ «Сорента», згідно якого він виступив як засновник і власник цього товариства. Не будучи обізнаним про злочинні наміри невстановлених судовим слідством осіб, приватний нотаріус засвідчив справжність підпису ОСОБА_3 у статуті ТОВ «Сорента».

Відразу після засвідчення приватним нотаріусом підпису ОСОБА_3 в статуті ТОВ «Сорента» та підписання останнім інших документів, які надають право на здійснення державної реєстрації даного товариства, ОСОБА_3 передав їх невстановленій судовим слідством особі, яка отримавши вказані документи, 18 листопада 2010 року передала їх для подальшого спрямування до Печерської районної у місті Києві державної адміністрації для проведення державної реєстрації даного суб'єкту підприємницької діяльності.

Реєстрація ТОВ «Сорента» в органах державної влади, отримання необхідних реквізитів юридичної особи надало можливість невстановленим судовим слідством особам , матеріали відносно яких виділені в окреме провадження під виглядом зовні законної діяльності, без відому засновника та директора вказаного фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності, здійснювати незаконні фінансові операції, маскуючи їх зовні як законну господарську діяльність підприємства.

20 грудня 2011 року, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з невстановленою судовим слідством особою, перебуваючи у приміщенні приватного нотаріуса, де остання, не знаючи про злочинні наміри ОСОБА_3 та невстановленої судовим слідством особи, засвідчила справжність підпису директора ТОВ «Сорента» ОСОБА_3 у картках із зразками підписів та печатки ТОВ «Сорента» в банківській установі.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 свою вину у вчинені інкримінованих йому злочинних діянь визнав повністю, щиро розкаявся та показав, що у зв'язку з тим, що в нього тяжке матеріальне становище, в листопаді 2010 року за пропозицією чоловіка на ім'я Валерій, вирішив за грошову винагороду зареєструвати на своє ім'я ТОВ «Сорента». Після чого, він разом з чоловіком на ім'я Валерій перебуваючи у приміщенні нотаріальної контори підписав статут вказаного товариства. Також, ОСОБА_3 повідомив суду, що він спільно з невстановленою судовим слідством особою на ім'я Владислав їздив до приміщення банківських установ, де підписував документи для відкриття рахунків ТОВ «Сорента».

Отже, як видно з наявних матеріалів справи та було встановлено також перевіркою, що ТОВ «Сорента» зареєстроване та здійснювало фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновника та призначеного у законному порядку керівника.

Вказаним вироком доведено факт створення ТОВ «Сорента» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновника товариства.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.04.2013 р. судом було витребувано у позивача письмові пояснення керівника та відповідальних осіб щодо осіб, які представляли контрагента позивача при укладенні угод та виконання робіт та докази фактичного виконання робіт.

Згідно наданих суду письмових пояснень директора ТОВ «Альфапласт» ОСОБА_4, останній спілкувався з керівництвом компанії ТОВ «Сорента» лише усно у телефонній розмові. При цьому, ОСОБА_4 не повідомив ні імен та прізвищ такого керівництва, ні їх посад. Проект Договору № 0703 від 07.03.2011 року з мокрою печаткою ТОВ «Сорента» та підписом керівника з їх сторони, згідно пояснень директора, підприємством було отримано через кур'єра (том І, а.с. 107-108). Жодних обставин співпраці підприємства позивача та ТОВ «Сорента», які б надали змогу суду переконатися у дійсності та справжності здійснення господарської операції, оформленої між ними, керівник ТОВ «Альфапласт» ОСОБА_4 у своїх письмових поясненнях не навів, представник позивача в судовому засіданні жодних доказів з цього приводу суду не надав.

Також позивачем не було надано жодних пояснень щодо місця приймання-передачі робіт та документів, осіб, якими така передача здійснювалась.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у Інформаційному листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

За відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною , але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

В даній справі згідно вказаного вище судового рішення, яке набрало законної сили, є доведеним факт створення ТОВ «Сорента» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цього підприємства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від їх імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновником товариства.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та підписується особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) , і скріплюється печаткою такого платника податку - продавця.

За змістом Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 23 грудня 2010 року № 969, що набрав чинності 01 січня 2011 року, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Сорента», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Альфапласт» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цього товариства , зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарська операція з виконання робіт з ламінації фактично не мала реального характеру, операція з виконання робіт оформлена лише документально та не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Також, варто зазначити, що посилання позивача на відсутність рішення суду про визнання правочину між ТОВ «Альфапласт» та ТОВ «Сорента» недійсним або нікчемним, не заслуговують уваги з огляду на таке.

Відсутність судового рішення про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Сорента», само по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеним суб'єктом, а укладення договору не є доказом його виконання.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту (податкові накладні, рахунки, акти виконаних робіт тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи наведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.4, 201.10 ст. 201, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 та п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на додану вартість у березні 2011 року на суму 85 280,67 грн.

Оскільки судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення № 0002111610 від 27 лютого 2013 року, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість за розглянутою господарською операцією, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаного рішення протиправним та його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону та є безпідставними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 23 травня 2013 року.