Постанова

від 10.04.2013 по справі 808/1520/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10 квітня 2013 року (11 год. 45 хв.) Справа № 808/1520/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Кай К.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

07.02.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000012214 від 03.01.2013 на загальну суму 52772,75 грн., а також стягнути з держави Україна на користь позивача понесені судові витрати пов'язані з поданням позовної заяви - судовий збір у розмірі 527,73 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що підставі Акту від 05.10.2012 № 1688/2214/36575986 «Про результати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» за період з 01.07.2011 по 31.03.2012 (далі - Акт перевірки) відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення відповідача №0000012214 від 03.01.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 52772,75 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 48160 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4612,75 грн.

Ухвалою від 11.02.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 20.02.2013.

У судове засідання 20.02.2013 представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, не прибули.

Ухвалою від 20.02.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 05.03.2013.

Ухвалою від 05.03.2013 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 05.03.2013.

У судове засідання представники сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не прибули.

01.03.2013 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою від 05.03.2013 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинене до 10.04.2013.

Ухвалою від 10.04.2013 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 10.04.2013.

У судове засідання 10.04.2013 представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не прибув.

10.04.2013 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому відповідач просить зупинити провадження у справі з метою надання додаткових доказів, просить розглянути клопотання про зупинення провадження у справі за відсутності представника відповідача.

Ухвалою від 10.04.2013 у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено.

За змістом ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд керуючись ч. 1 ст. 41 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2011 між позивачем та ТОВ «Аркада і К» був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ТОВ «Аркада і К» зобов'язалось передати у власність, а позивач оплатити товар у кількості та асортименті згідно з накладними.

На виконання договору ТОВ «Аркада і К» поставило на склад позивача картон, про що виписало позивачу рахунки на оплату від 10.10.2011 №1013, від 18.11.2011 №1808, від 29.11.2011 №2910, від 09.12.2011 №0902, від 15.12.2011 №1502, від 27.12.2011 №2701 на загальну суму 964152,58 грн., у тому числі ПДВ у сумі 160692,10 грн.

За наслідками виконання поставки товару ТОВ «Аркада і К» видавались позивачу податкові накладні від 07.09.2011 №701, від 23.09.2011 №2302, від 19.10.2011 №1017, від 18.11.2011 №1811, від 29.11.2011 №2912, від 09.12.2011 №913, від 15.12.2011 №1505, від 27.12.2011 №2711 на загальну суму 964152,58 грн. у тому числі ПДВ у сумі 160692,10 грн. та видаткові накладні на зазначену суму.

Розрахунки із ТОВ «Аркада і К» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Аркада і К».

01.02.2012 між позивачем та ТОВ «Цезій» був укладений договір поставки №0102/01, за умовами якого ТОВ «Цезій» зобов'язалось передати у власність а позивач оплатити товар у кількості та асортименті згідно з накладними.

На виконання договору ТОВ «Цезій» поставило на склад позивача картон, про що виписало позивачу рахунки-фактури від 01.02.2012 №Ц-00000464, від 02.02.2012 №Ц-00000465, від 06.02.2012 №Ц-00000466, від 07.02.2012 №Ц-00000467, від 13.02.2012 №Ц-00000468, від 14.02.2012 №Ц-00000469, від 21.02.2012 №Ц-00000470, від 22.02.2012 №Ц-00000471, від 28.02.2012 №Ц-00000472, від 05.03.2012 №Ц-00000473, від 06.03.2012 №Ц-00000474, від 13.03.2012 №Ц-00000475, від 14.03.2012 №Ц-00000476, від 22.03.2012 №Ц-00000478, від 23.03.2012 №Ц-00000480, від 28.03.2012 №Ц-00000481, від 01.02.2012 №Ц-00000751 на загальну суму 875410,45 грн., у тому числі ПДВ у сумі 145901,75 грн.

За наслідками виконання поставки товару ТОВ «Цезій» видавались позивачу податкові накладні від 01.02.2012 №2, від 02.02.2012 №6, від 06.02.2012 №9, від 07.02.2012 №12, від 13.02.2012 №18, від 14.02.2012 №20, від 21.02.2012 №33, від 22.02.2012 №36, від 28.02.2012 №43, від 05.03.2012 №13, від 06.03.2012 № 17, від 13.03.2012 №34, від 14.03.2012 №37, від 22.02.2012 №59, від 23.03.2012 №66, від 28.03.2012 №81 на загальну суму 875410,45 грн., у тому числі ПДВ у сумі 145901,75 грн. та видаткові накладні на зазначену суму.

Розрахунки із ТОВ «Цезій» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Цезій».

01.02.2012 між позивачем та ПП «Сітал» був укладений договір поставки №0102/01, за умовами якого ПП «Сітал» зобов'язалось передати у власність, а позивач оплатити товар у кількості та асортименті згідно з накладними.

На виконання договору ПП «Сітал» поставило на склад позивача картон, про що виписало позивачу рахунки-фактури від 13.03.2012 №С-00000165, від 14.03.2012 №С-00000166, від 22.03.2012 №С-00000167, від 23.03.2012 №С-00000168, від 28.03.2012 №С-00000169 на загальну суму 270925,15 грн., у тому числі ПДВ у сумі 45154,20 грн.

За наслідками виконання поставки товару ПП «Сітал» видавались позивачу видаткові накладні від 12.03.2012 №С-00000292, від 14.03.2012 №С-00000293, від 22.03.2012 №С-00000294, від 23.03.2012 №С-00000295, від 28.03.2012 №С-00000296 на загальну суму 270925,15 грн., у тому числі ПДВ у сумі 45154,20 грн.

Розрахунки із ПП «Сітал» за виконання зазначеного договору здійснювались у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ПП «Сітал».

Заявою від 15.06.2012 №46 позивач повідомив відповідачу, що частина первинних документів втрачені внаслідок пожежі 13.03.2012. Даний факт підтверджується, наявними в матеріалах справи, довідкою Запорізького міськрайонного управління ГУ Держтехногенбезпеки у Запорізькій області від 27.03.2012 №342, Актом про пожежу від 13.03.2012, Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття до свого провадження від 22.03.2012 №2061202, Договором оренди житлового приміщення від 01.01.2012, Актом здачі-прийняття в оренду житлового приміщення від 01.01.2012.

На підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.3 п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу відповідача від 19.09.2012 № 610 проведено документальну позапланову перевірку позивача з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» за період з 01.07.2011 по 31.03.2012.

За наслідками перевірки відповідачем було складено Акт перевірки.

У розділах 3.1.2 та 3.1.3 Акту перевірки (стор. 3-17 та 17-18 Акту перевірки) відповідач зазначив про завищення витрат позивача за період з 01.07.2011 по 31.03.2012 на загальну суму 1532969 грн., з яких податок на прибуток становить 283833 грн.

При цьому за період з 01.07.2011 по 31.12.2011 сума завищених позивачем витрат, визначена відповідачем, становить 803460 грн., а за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 729509 грн.

Згідно із висновками Акту перевірки встановлені порушення позивачем:

1. пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 289833,00 грн., у тому числі:

- за 3 квартал 2011 в сумі 58835,00 грн.;

- за 3-4 квартал 2011 в сумі 155087,00 грн.;

- за 1 квартал 2012 в сумі 134746,00 грн.

2. пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 287708,00 грн. у тому числі:

- за вересень 2011 на суму ПДВ 59777 грн.;

- за жовтень 2011 на суму ПДВ 27013 грн.;

- за листопад 2011 на суму ПДВ 28969 грн.;

- за грудень 2011 на суму ПДВ 44933 грн.;

- за лютий 2012 на суму ПДВ 81862 грн.;

- за березень 2012 на суму ПДВ 45154 грн.

Позивачем до відповідача були подані заперечення на Акт перевірки, які не були враховані відповідачем.

24.10.2012 відповідачем, на підставі Акту перевірки, було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000132214, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 323512,50 грн., з яких 289833 грн. сума основного платежу.

Листом від 03.01.2013 №7/10/22-1407 «Про надсилання податкового повідомлення-рішення» відповідач повідомив, що при внесенні інформації Акту перевірки до інформаційних баз була встановлена технічна помилка. Пункт 1 висновку Акту перевірки треба вважати вірним у редакції:

1. пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 337993,00 грн., у тому числі:

- за 3 квартал 2011 в сумі 68743,00 грн.;

- за 3-4 квартал 2011 в сумі 184796,00 грн.;

- за 1 квартал 2012 в сумі 153197,00 грн.

Цим же листом відповідач повідомив позивача про надіслання на його адресу податкового повідомлення-рішення від 29.12.2012 №0000242214 на збільшення суми грошового зобов'язання 52772,75 грн., у т.ч. 48160 грн. сума основного платежу, 4612,75 грн. - сума штрафних санкцій.

Проте, на підставі Акту перевірки 03.01.2013 відповідачем було прийняте та направлене оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000012214, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 52772,75 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 48160 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4612,75 грн.

Надаючи правову оцінку обставинами справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

54.3.1. платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію;

54.3.2. дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках;

54.3.3. згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

54.3.4. рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків;

54.3.5. дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;

54.3.6. результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

За приписами п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Виходячи з обставин справи, з наведених вище норм вбачається, що податкове повідомлення-рішення може бути прийняте лише на підставі даних перевірки оформленої відповідним актом.

При цьому п. 86.4 ст. 86 ПК України визначено, що акт (довідка) документальної невиїзної перевірки складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Ані Податковий кодекс України, ані Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, ані інші нормативно-правові акти, які регламентують порядок складання актів перевірок платників податків та прийняття податкових повідомлень-рішень, не містять посилання на право податкового органу самостійно (за відсутності звернення платника податків, якого перевіряли) вносити зміни до висновків акту перевірки у формі листа, адресованого такому платнику податків, та, відповідно на можливість прийняття податковим органом, який вже прийняв на підставі висновків акту перевірки податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з певного податку, податкового повідомлення-рішення про збільшення визначеної актом перевірки грошового зобов'язання.

З наведених вище підстав, суд доходить висновку про перевищення відповідачем свої повноважень під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем вимог пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України та вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають:

- собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

- витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

- прямих матеріальних витрат;

- прямих витрат на оплату праці;

- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Згідно п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Суд зазначає, що первинними документами, наявними в матеріалах справи, зокрема, документами первинного бухгалтерського, податкового та банківського обліку, реєстром основних покупців поліграфічної продукції, підтверджується факт договірних взаємовідносин позивача з ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» (постачальниками картону), а також, покупцями поліграфічної продукції виготовленої із придбаного у ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» картону.

Судом встановлено, що у вересні 2011 позивачем з ТОВ «Аркада і К» укладено договір від 05.09.2011, а також, у лютому 2012 укладено договори з ПП «Сітал» та ТОВ «Цезій» від 01.02.2012 №0102/01, від 01.02.2012 №0102/01, згідно яких зазначеними контрагентами товар (картон) було поставлено на склад позивача. Позивач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі.

На виконання вказаних договорів позивачем надано первинні документи, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні та видаткові накладні.

Згідно із пп. 3.3 договору купівлі-продажу від 05.09.2011, укладеного з ТОВ «Аркада і К», пп. 3.3 договору поставки від 01.02.2012 №0102/01, укладеного з ПП «Сітал» та пп. 3.3 договору поставки від 01.02.2012 №0102/01, укладеного з ТОВ «Цезій» доставка товару на склад покупця здійснюється продавцем за рахунок продавця.

Відповідач стверджує, що підтвердити факт реальності операцій поставки товару ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» на адресу позивача не має можливості, оскільки до перевірки не надано товарно-транспортних накладних.

В обґрунтування твердження про необхідність документального оформлення факту транспортування товару від ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» до позивача, відповідач посилається на вимоги Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568.

Згідно із преамбулою зазначених Правил, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відтак, ці Правила регламентують взаємовідносини між перевізниками з одного боку та вантажовідправниками і вантажоодержувачами з іншого боку, і не підлягають обов'язковому застосуванню в разі транспортування вантажу транспортом постачальника або покупця товару.

З наведених підстав, суд вважає безпідставним посилання відповідача на вимоги Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, оскільки регламентовані ними відносини різняться із відносинами, які склалися між позивачем та його контрагентами ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій».

Суд зазначає, що для отримання товару від ТОВ «Цезій» позивач виписував на ім'я директора Кричун К.В. довіреності від 02.02.2012 №49, від 03.02.2012 №56, від 13.02.2012 №73, від 21.02.2012 №88, від 28.02.2012 №117, від 05.03.2012 №128, від 13.03.2012 №135, від 22.03.2012 №156, 28.03.2012 №167.

Придбаний у ТОВ «Аркада і К» товар, згідно реєстру та журналу довіреностей, одержував особисто директор позивача Кричун К.В. (довіреності від 07.09.2011 №200, від 19.09.2011 №211, від 10.10.2011 №242, від 18.11.2011 №326, від 29.11.2011 №343, від 09.12.2011 №368, від 15.12.2011 №383, від 26.12.2011 №406).

В Акті перевірки відповідач посилається на акти про неможливість проведення зустрічних звірок від 09.12.2011 № 951/18-011/37189154, від 29.12.2011 №1001/18-011/37189154, 12.03.2012 №250/18-011/37189154, згідно яких ТОВ «Аркада і К» відсутня за місцем знаходження.

Згідно акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 21.06.2012 №2012/22-9/21695093 ПП «Сітал», провести зустрічну звірку неможливо, у зв'язку з не наданням на перевірку будь-яких документів щодо взаємовідносин з позивачем.

Також, відповідно до акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 18.09.2012 №7008/7/22-01 ТОВ «Коревса Лімітед» (постачальник ТОВ «Цезій»), провести зустрічну звірку неможливо, з причини закриттям підприємства 21.08.2012, у зв'язку із банкрутством.

В Акті перевірки відповідач робить висновок, із посиланням на ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами, зазначеними в Акті перевірки.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентами суд зазначає наступне.

За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди між позивачем та ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - що є лише припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки товарів ТОВ «Аркада і К», ПП «Сітал», ТОВ «Цезій» на користь позивача, посилання відповідача на пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, ПК України в обґрунтування своєї позиції є порушенням норм матеріального права.

Викладена вище позиція суду є тотожною позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в постанові цього суду від 14.11.2012 по справі №2а-9864/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення (в Єдиному державному реєстрі судових рішень №27477204).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи відсутність заперечень відповідача проти позову, та викладену вище позицію суду, суд доходить висновку про обґрунтованість заявленого позову, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування, а відтак про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданим до матеріалів справи платіжним дорученням №918 від 04.02.2013 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 527,73 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 03.01.2013 №0000012214, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 52772,75 грн., в тому числі за основним зобов'язанням - 48160 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4612,25 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Актів Принт» (код ЄДРПОУ 36575986, зареєстроване: 69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 1) судовий збір у сумі 527,73 грн. (п'ятсот двадцять сім гривень 73 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль