Постанова

від 22.05.2013 по справі 910/859/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2013 р. Справа№ 910/859/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Мациборко Т.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Зарешняк О.І. ( за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія Морепродуктів "

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 р.

у справі № 910/859/13 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Приватного підприємства "Ромен - С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія Морепродуктів"

про стягнення 270 020,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

16.01.2013 року Приватне підприємство "Ромен-С" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія Морепродуктів" (відповідач) про стягнення 270 020, 82 грн., в тому числі 247 126,14 грн. основного боргу, 19 078,88 грн. пені та 3 815,80 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/859/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія Морепродуктів" на користь Приватного підприємства "Ромен-С" 247 126 грн. 14 коп. основного боргу, 3 815 грн. 80 коп. 3 % річних та 5 018 грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору. В частині стягнення 19 078 грн. 88 коп. пені - відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ "Академія Морепродуктів" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/859/13, прийняти нове рішення, видати судовий наказ з врахуванням прийнятого рішення. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції порушуючи права відповідача не належним чином повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, та виніс рішення у відсутності представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/859/13 та призначено до розгляду на 22.05.2013 р.

Колегія суддів зазначає, що представник відповідача отримав наручно копію ухвали про призначення справи до розгляду 22.04.2013р., про що міститься підпис представника, на зворотньому боці ухвали про призначення.

29.04.2013 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив забезпечити позов ПП «Ромен-С» до ТОВ «Академія Морепродуктів» про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

18.05.2013р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

22.05.2013р. представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідом, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно рахунком-фактурою № СФ-0000045 та видаткової накладної № РН-0000052 від 22.06.2012 р., яка скріплена підписами та печатками повноважних представників сторін, та що не заперечується відповідачем, на підставі усних домовленостей позивач поставив, а відповідач прийняв товар - Хек тушка с\м у кількості 11 214,00 кг. вартістю 297 126,14 грн.(а.с.11-12), однак відповідач належним чином за поставлений товар не розрахувався у зв'язку з чим позивач звернувся з претензією.

24.09.2012 р. позивач направив відповідачу претензію вих. № 24/1 (а.с.13), який отриманий представником відповідача за довіреністю 25.09.2012 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, звернувся до останнього з вимогою сплатити борг у сумі 297 129,14 грн. за поставлений товар.(а.с.41)

Згідно Виписки банку за особовим рахунком позивача за період з 05.10.2012 р. по 05.10.2012 р., вказаний товар 05.10.2012 р. був оплачений частково на суму 50 000,00 грн. (а.с.44)

Спір виник на підставі того, що відповідачем не належним чином та не в повному обсязі було проведено розрахунки з позивачем за поставлену продукцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що оскільки видаткова накладна, рахунок-фактура містять найменування товару, його кількість та ціну, та враховуючи визнання відповідачем факту поставки товару шляхом здійснення часткової оплати з чітко визначеним призначенням платежу, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки, відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в повному обсязі не розрахувався з позивачем їх вартості, відповідно до виписки з банку (а.с.44) розрахунок був проведений лише на 50000,00 грн., відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 247 126,14 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача нараховані 3% річних в розмірі 3 815,80 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок позивача є невірним, оскільки ним визначено строк початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з розрахунку 30 днів з моменту здійснення поставки, проте як зазначалось вище, судом встановлено, що між сторонами договір не укладався та має місце поставка у спрощений спосіб, в зв'язку з чим, відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлений не був, а тому і строк початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання починається з наступного дня після підписання відповідної накладної та отримання товару.

Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 23.06.2012 р. (наступний день після підписання спірної видаткової накладної) по 10.01.2013 р. здійснений судом першої інстанції, колегія судів погоджується, що їх розмір має становити 4 530,37 грн., але оскільки сума перерахунку більше ніж позивач просив стягнути в позовній заяві, а клопотання про вихід за межі позовних вимог позивач не подавав, отже, суд першої інстанції правомірно задовольнити в цій частині вимоги в розмірі 3 815,80 грн.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, оскільки між сторонами не було узгоджено в письмовій формі відповідальності покупця перед постачальником у формі пені за не виконання зобов'язань з оплати поставленого за правочином поставки, укладеним у спрощений спосіб, товару.

Стосовно посилання апелянта, на те, що суд першої інстанції порушуючи права відповідача не належним чином повідомив відповідача про час та місце розгляду справи, та виніс рішення у відсутності представника відповідача.

Колегія суддів, вважає доводи апелянта необґрунтованими з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи, про, що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали. Відповідач в свою чергу в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення без участі представника відповідача, унеможливило скористатись останнім своїми процесуальними правами, які наведені у статті 22 ГПК України.

Колегія судів зазначає, що позовна заява була прийнята до провадження 18.01.2013р. , а рішення судом першої інстанції, було винесено 26.02.2013р. Зважаючи на тривалий час розгляду та відкладення розгляду справи, у відповідача було достатньо часу скористатись своїми правами наведеними у статті 22 ГПК України. Апелянт в свою чергу своїм правом не скористався, ні будь-яких клопотань ні заперечень по справі до суду не надав.

Крім того, суд першої інстанції відкладав розгляд справи, в межах процесуального строку встановленого ст. 69 ГПК України, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів, вважає, що відповідач не був позбавлений права в порядку ст. 28 ГПК України направити в судове засідання іншого представника, також колегія суддів зазначає, що й до апеляційної інстанції відповідач не направив повноважного представника для участі в судовому засіданні, не дивлячись на ту обставину, що повноважний представник отримав наручно ухвалу про призначення апеляційної скарги до розгляду.

Отже, доводи апелянта є необґрунтованими та не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому вимоги скаржника задоволенню не підлягають враховуючи вищевикладені обставини.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/859/13, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія Морепродуктів " на рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/859/13 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.02.2013 року у справі № 910/859/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/859/13 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Руденко М.А.

Судді Дідиченко М.А.

Пономаренко Є.Ю.