Постанова

від 28.05.2013 по справі 910/2355/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2013 р. Справа№ 910/2355/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 28.05.2013 року по справі № 910/2355/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 11.04.2013 року) по справі № 910/2355/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-

консультативний центр сприяння розвитку підприємництва»,

м. Київ

про стягнення 364 090,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго», м. Київ, звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва», м. Київ про стягнення 364 090,11 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» - 303 318,41 грн. боргу за спожиту електричну енергію; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» 4 081,94 грн. - 3% річних, 6 308,56 грн. - пені, 6 574,01- судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва та розстрочивши виконання рішення суду в частині стягнення залишку основного боргу, 3% річних, пені та судових витрат за графіком зазначеним у апеляційній скарзі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідач готовий добровільно виконати рішення, однак може сплачувати заборгованість лише частинами, по мірі надходження коштів на його рахунок.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/2355/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2013 року по справі № 910/2355/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва», м. Київ, прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 28.05.2013 року.

Публічне акціонерне товариство «Київенерго», м. Київ, на підставі ст. 96 ГПК України надало суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року у справі № 910/2355/13 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

28.05.2013 року представником відповідача подано документи на виконання вимог ухвали суду.

У зв'язку з перебуванням судді Куксова В.В. на лікарняному розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року здійснено заміну судової колегії та для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/2355/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 року по справі № 910/2355/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» прийнято до провадження зазначеною колегією.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року змінити та розстрочивши виконання рішення суду в частині стягнення залишку основного боргу, 3% річних, пені та судових витрат за графіком зазначеним у апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва», м. Київ, - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року по справі № 910/2355/13 - слід змінити, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

06.06.2002 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (позивач, енергопостачальна організація) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» (відповідач, споживач) укладено договір № 20-87061 на користування електричною енергією, відповідно до умов якого електропостачальна організація зобов'язується постачати електричну енергію відповідно до умов цього договору, а споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату електричної енергії за тарифами, що регулюються згідно з умовами, визначеними у ліцензії на постачання електричної енергії та в разі зміни публікуються у пресі, виконує інші умови, визначені договором та додатками до нього, які є його невід'ємною частиною (а.с. 12-22, т. 1).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Предметом договору є постачання позивачем за плату теплової енергії відповідачу у вигляді гарячої води, тобто за своєю правовою природою він є договором енергопостачання (параграф 3 глави 29 Господарського кодексу України), платником за яким є сторона за договором, на користь якої він укладений, тобто відповідач.

Відповідно до п. 2.1 договору № 20-87061 енергопостачальна організація зобов'язується постачати електроенергію як різновид товарної продукції споживачу - в межах дозволеної до використання потужності; - згідно з величинами постачання електроенергії (додатки 1, 3.1) за умови своєчасної оплати використаної електроенергії, виконання споживачем ПКЕЕ, ПУЕ; - згідно з категорійністю, гарантованим рівнем надійності схем електропостачання струмоприймачів.

Між сторонами укладено додатки до договору № 20-87061, якими визначено кількість, вартість споживання теплової енергії, тариф, межі балансової належності та терміни сплати споживачем вартості спожитої теплової енергії.

Позивачем умови договору виконано належним чином, що підтверджується звітом про використану електроенергію за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року (а.с. 50-69, т. 1) та актами прийняття-передавання товарної продукції за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року (а.с. 72, 75, 78, 81, 84, 87, 90, 93, 96, т. 1).

За період з квітня 2012 року по січень 2013 року позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу енергії на суму 1 033 313,43 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок заборгованості (а.с. 5, т. 1).

Вартість використаної за період 01.04.2012 року по 01.01.2013 року теплової енергії сплачувалась споживачем постачальнику з порушенням умов договору № 20-87061, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 343 212,81 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач надано платіжні доручення № 26 від 01.02.2013 року на суму 24 894,40 грн. та № 37 від 14.02.2013 року на суму 15 000,00 грн. на підтвердження проведених оплат (а.с. 127-128, т. 1).

Оскільки, позов про стягнення заборгованості за договором № 2087061 подано позивачем до суду 06.02.2013 року, що підтверджується відбитком штампу загального відділу господарського суду міста Києва на першому аркуші позовної заяви, в рахунок погашення боргу за договором № 2087061 відповідачем 01.02.2013 року, тобто до подачі позову, сплачено позивачу 24 894,40 грн., таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 24 894,40 грн. боргу.

Щодо погашення боргу за спожиту на підставі договору № 2087061 електроенергію в частині сплати позивачу 15 000,00 грн., то в цій частині провадження у справі припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З огляду на вищевикладене борг відповідача перед позивачем за договором № 2087061 становить 303 318,41 грн.

Виходячи зі змісту ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо встановлення факту наявності основної заборгованості за поставлену теплову енергію у відповідача перед позивачем в сумі 303 318,41 грн., а відтак позовні вимоги в частині стягнення основного боргу частково правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 4 081,94 грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Статтею 625 ЦК України, передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання місцевий суд, здійснивши перерахунок, перевірений апеляційним судом, слушно задовольнив вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 4 081,94 грн.

Також позивачем було нараховано пеню у сумі 16 795,36 грн.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Господарським судом міста Києва встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України регламентовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2.1. договору № 2087061 за порушення виконання зобов'язання відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день оплати. Сума пені зазначається в платіжному документі окремими рядком.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи те, що місцевим судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, то вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правомірно частково визнані місцевим судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі 6 308,56 грн. відповідно до розрахунку здійсненого судом першої інстанції та перевіреного колегією суддів апеляційного суду.

Щодо посилань скаржника на те, що ним було заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції залишено поза увагою Постанову Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 про № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" в якій зазначено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Також, у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224 - 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Однак, судом першої інстанції в мотивувальній частині не наведено посилань на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права стосовно розгляду клопотання про розстрочку виконання рішення, що суперечить вище вказаним нормам.

Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 1, 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак, як вбачається з рішення судом першої інстанції на надано відповідної правової оцінки вищевказаному клопотанню.

На виконання ст. 101 ГПК України, в якій зазначено, що у процесі перегляд справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу, колегією суддів було досліджено заявлене клопотання про розстрочення виконання рішення та оскільки ст. 99 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, то колегія дійшла висновку щодо його задоволення, з огляду на наступне.

Пунктом 6 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення при його винесені.

Також вимогами ст.121 ГПК України, задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо); в даному випадку відсутні виняткові випадки, які мали б своїм наслідком розстрочення виконання судового рішення.

В розумінні наведеної норми розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище та нерентабельність господарської діяльності, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок того, що він здійснює діяльність у сфері обслуговування нежитлової будівлі і кошти отримує лише від споживачів комунальних послуг, є саме тими виключними обставинами, які давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, в підтвердження зазначеного відповідачем надано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва (а.с. 123-124).

Крім того, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, на підставі ст. 121 ГПК України, господарський суд повиннен був встановити матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушують матеріальні інтереси позивача та також може призвести до негативних наслідків для нього.

Зважаючи на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення заявлену у суді першої інстанції, оскільки відповідач довів наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Що стосується заяви про розстрочку виконання рішення заявлену в апеляційній інстанції, то вона задоволенню не підлягає, оскільки проплати боргу були здійснені після винесення рішення по суті у суді першої інстанції.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття частково невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року прийнято після частково неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що частково не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід змінимити та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково та розстрочити виконання рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» на рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року у справі № 910/2355/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.04.2013 року у справі № 910/2355/13 змінити та викласти в наступній редакції:

« 1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 16, код 30780994) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305, № 26038301201 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669) 303 318,41 грн. (триста три тисячі триста вісімнадцять грн. 41коп.) боргу за спожиту електричну енергію.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 16, код 30780994) на користь публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, код 00131305, № 26000306201 у Головному управлінні по м. Києву та Київській області ВАТ «Ощадбанк», МФО 322669) 4 081,94 грн. (чотири тисячі вісімдесят одна грн. 94 коп.) 3% річних, 6 308,56 грн. (шість тисяч триста вісім грн. 56 коп.) пені, 6 574,01 грн. (шість тисяч п'ятсот сімдесят чотири грн. 01коп.) витрат по сплаті судового збору.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 15000,00 грн. боргу за спожиту електричну енергію.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-консультативний центр сприяння розвитку підприємництва» про розстрочення виконання рішення задовольнити .

5. Розстрочити виконання рішення суду та затвердити стягнення заборгованості за наступним графіком:

до 26.04.2013 року сплатити 51 000,00 грн. основного боргу;

до 26.05.2013 року сплатити 51 000,00 грн. основного боргу;

до 26.06.2013 року сплатити 51 000,00 грн. основного боргу;

до 26.07.2013 року сплатити 51 000,00 грн. основного боргу;

до 26.08.2013 року сплатити 51 000,00 грн. основного боргу;

до 26.09.2013 року сплатити 61 986,47 грн. основного боргу та штрафних санкцій.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/2355/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Авдеєв П.В.

Гончаров С.А.