Постанова

від 22.05.2013 по справі 826/5972/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 22 травня 2013 року                      № 826/5972/13-а Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудмонтаж» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення №0027471520 від 21.12.2012 року ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобудмонтаж» з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення від 21.12.2012р. №0027471520. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначене рішення винесене на підставі помилкового висновку акта перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагенту, до податкового кредиту. Відповідачем заперечень на позов не надано. З огляду на те, що в судове засідання представник відповідача не з'явився, справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані представником позивача документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, - ВСТАНОВИВ: Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі – відповідач) було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість  за жовтень 2011 року ТОВ «Автобудмонтаж» (код за ЄДРПОУ 32527180), за результатами якої складено Акт від 03.12.2012 №1995/15-225 (далі – акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового Кодексу України та п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого завищено податковий кредит за жовтень 2011 року на суму 8  333,00 грн. На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2012р. №0027471520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість  на суму 10 416,00грн., з яких за основним платежем – 8333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 2083,00 грн. В ході проведення перевірки встановлено, що згідно бази даних інформаційно - аналітичної системи ДПС України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України (контрагенти), встановлено, що ТОВ «Автобудмонтаж» включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Будівельна компанія Нек» у розмірі 8  333,33 грн.,на зазначену суму у позивача є відхилення у задекларованих сумах податкового кредиту між податковими зобов'язаннями, задекларованими ПП «Будівельна компанія Нек». Також, в даному акті перевірки відповідач вказує на те, що актом перевірки від 17.02.2012 №159/3-23-20-33295763 ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за жовтень 2011 року щодо придбання ПП «Будівельна компанія Нек» товарів  (робіт, послуг) у контрагентів – постачальників та продажу ПП «Будівельна компанія Нек» товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутність майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що правочини, які  укладені між позивачем та ПП «Будівельна компанія Нек», не спричиняють реального настання правових наслідків, та слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечливими інтересам держави та суспільства, оскільки мають ознаки «фіктивних» правочинів. Суд із зазначеними посиланнями відповідача не погоджується, виходячи з нижчевикладеного. Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Автобудмонтаж» та ПП «Будівельна компанія Нек» було укладено договір поставки від 26.10.2011 №26/10, за умовами якого позивач мав прийняти та оплатити товар (килимове покриття – плитку згідно специфікації №1 до договору) на загальну суму 693  589,32 грн. На виконання даного договору були оформлені первинні документи, а саме податкові накладні від 26.10.2011 №65, від 02.11.2011 №6, від 09.11.2011 №15, від 11.11.2011 №19, від 08.12.2011 №6, від 22.12.2011 №14, від 15.02.2012 №9, видаткову накладну від 27.12.2011 №НЕ00000196, від 20.02.2012 №27 та товарно-транспортні накладні від 27.12.2011 №1227-1, №1227-2, №1227-3, №1227-4, від 20.02.2012 №0220-1. Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товару позивачем та використання позивачем його у власній господарській діяльності, зокрема, виписка з банку, та картка складського обліку матеріалів, яка свідчить про оприбуткування товару на складі. Враховуючи вищенаведене, за вищезазначеним договором позивачем були отримані товари. Дані товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних товарів також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку. Матеріали справи містять податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, в той же час акт перевірки позивача не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки. Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача податкових накладних, виписаних  зареєстрованим платником податку. З вищезазначених документів судом вбачається правомірність формування позивачем податкового кредиту. Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, суд відзначає таке. Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом. За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а, отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю. Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок. Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Положення покладає на керівника підприємства, головного бухгалтера обов'язок обліковувати первинні документи. За п. 2.15 Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Положенням забороняється приймати до виконання лише первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення. (п. 2.16 Положення). Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, такою особою є підприємство (установа, організація), але не її керівник. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні питання про недійсність податкової накладної. Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Господарська діяльність ПП «Будівельна компанія Нек» на момент здійснення правочину не була припинена, що не заперечувалось податковим органом, товариство було зареєстровано платником податку на додану вартість, а тому податкова накладна складена належними особами та не суперечить приписам норм чинного законодавства. Крім того, суд звертає увагу на положення  інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10  щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів правомірності винесеного рішення. Керуючись ст. ст. 69-71, 94,  160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: 1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобудмонтаж» задовольнити повністю. 2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення  - рішення  Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 грудня 2012 року №0027471520. 3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                С.К. Каракашьян