Постанова

від 18.07.2013 по справі 826/5972/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5972/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С. К.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суду у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.,

суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б.

при секретарі: Кравчук М. В.,

за участю представника відповідача Булигіної Є. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБУДМОНТАЖ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027471520 від 21.12.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «АВТОБУДМОНТАЖ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027471520 від 21.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог зі стягнення судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2011 року ТОВ «Автобудмонтаж» (код за ЄДРПОУ 32527180), за результатами якої складено Акт від 03.12.2012 №1995/15-225 (а. с. 11-14).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового Кодексу України та п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку заповнення податкової накладної», в результаті чого завищено податковий кредит за жовтень 2011 року на суму 8 333,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2012р. №0027471520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 10416,00грн., з яких за основним платежем - 8333,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 2083,00 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що згідно бази даних інформаційно - аналітичної системи ДПС України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України (контрагенти), встановлено, що ТОВ «Автобудмонтаж» включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Будівельна компанія Нек» у розмірі 8333,33 грн.,на зазначену суму у позивача є відхилення у задекларованих сумах податкового кредиту між податковими зобов'язаннями, задекларованими ПП «Будівельна компанія Нек».

Також, в даному акті перевірки відповідач вказує на те, що актом перевірки від 17.02.2012 №159/3-23-20-33295763ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за жовтень 2011 року щодо придбання ПП «Будівельна компанія Нек» товарів (робіт, послуг) у контрагентів - постачальників та продажу ПП «Будівельна компанія Нек» товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутність майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що правочини, які укладені між позивачем та ПП «Будівельна компанія Нек», не спричиняють реального настання правових наслідків, та слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечливою інтересам держави та суспільства, оскільки мають ознаки «фіктивних» правочинів.

Також судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «АВТОБУДМОНТАЖ» та ПП «Будівельна компанія Нек» було укладено договір поставки від 26.10.2011 №26/10, за умовами якого позивач мав прийняти та оплатити товар (килимове покриття - плитку згідно специфікації №1 до договору) на загальну суму 693589,32 грн.

На виконання даного договору були оформлені первинні документи, а саме податкові накладні від 26.10.2011 №65, від 02.11.2011 №6, від 09.11.2011 №15, від 11.11.2011 №19, від 08.12.2011 №6, від 22.12.2011 №14, від 15.02.2012 №9, видаткову накладну від 27.12.2011 №НЕ00000196, від 20.02.2012 №27 та товарно-транспортні накладні від 27.12.2011 №1227-1, №1227-2, №1227-3, №1227-4, від 20.02.2012 №0220-1.

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товару позивачем та використання позивачем його у власній господарській діяльності, зокрема, виписка з банку ( а. с. 23), та картка складського обліку матеріалів (а. с. 24), яка свідчить про оприбуткування товару на складі.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з абз. 11 ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, колегією суддів вбачається, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який визначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність всіх необхідних для правильного вирішення справи первинних документів, що також містяться в матеріалах справи, перелічених вище.

Щодо висновків в Акті перевірки щодо того, що укладений між позивачем та контрагентом правочин в розумінні ст. ст. 215, 234 ЦК України є нікчемними, а отже, недійсними з моменту його вчинення, колегія суддів зауважує наступне.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 було звернуто увагу на наступне: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Докази про визнання нікчемним договору поставки від 26.10.2011 р. № 26/10 між позивачем та контрагентом в судовому порядку в матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги відхилення у задекларованих сумах податкового кредиту до податкових зобов'язань, задекларованих ПП «Будівельна компанія Нек», згідно бази даних інформаційно-аналітичної системи ДПС України «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС» оскільки необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є саме факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, а не збіг податкових зобов'язань платника податку та його контрагента.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції.

Однак, вирішуючи справу по суті, судом першої інстанції не було розглянуто питання про стягнення судових витрат позивача в розмірі 114, 7 грн. на його користь.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, колегією суддів вбачається необхідність стягнути з Державного бюджету України судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду першої інстанції з адміністративним позовом..

Крім того, в резолютивній частині постанови суд першої інстанції помилково зазначив про відмову в задоволенні решти позовних вимог, оскільки інші позовні вимоги позивачем до суду першої інстанції не заявлялися і при вирішенні справи судом першої інстанції не розглядалися.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права, але без дотримання норм процесуального права стосовно стягнення судових витрат на користь позивача якщо його вимоги були задоволені, а тому наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись ст.ст. 94, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБУДМОНТАЖ» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0027471520 від 21.12.2012 року задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2013 року в частині відмови в задоволенні решти позовних вимог скасувати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОБУДМОНТАЖ» (ЄДРПОУ 32527180) судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп. (сто чотирнадцять гривень 70 копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Ключкович В. Ю.

Суддя Парінов А. Б.

(Повний текст постанови виготовлено 23.07.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.