Ухвала

від 30.05.2013 по справі 826/4876/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4876/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

30 травня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бергамо Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2013 р. № 0004322280 та № 0004332280.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби документальну позапланову невиїзну перевірку позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Бергамо Україна» з питань взаємовідносин із ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

Результати перевірки відображено в акті від 05.03.2013 року № 628/22.8-15/34192206, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 35 985,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року на суму 35 985,00 грн., а також п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 31 292,00 грн., в тому числі по періодах: за листопад 2011 року в сумі 31 292,00 грн., що у свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 31 292,00 грн., в тому числі по періодах: за листопад 2011 року в сумі 31 292,00 грн.

На підставі акта перевірки 28 березня 2013 року податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0004322280, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46 938 (сорок шість тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем в сумі 31 292 (тридцять одна тисяча двісті дев'яносто дві) грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 15 646 (п'ятнадцять тисяч шістсот сорок шість) грн. 00 коп.; та № 0004332280, яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 35 985 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 00 коп.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом з ТОВ «Бергамо Україна» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Бергамо Україна» (покупець) та ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» (продавець), укладено договір на поставку товару № 171120/11 від 17.11.2011 р., кількість, асортимент та ціна якого зафіксована в рахунку-фактурі.

Виконання вказаного договору підтверджується первинними документами: видатковими накладними, довіреностями на тримання матеріальних цінностей, що містяться в матеріалах справи.

За результатами господарської операції ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» було виписано на адресу ТОВ «Бергамо Україна» податкові накладні на загальну суму ПДВ 31 292,00 грн.

Факт перерахування коштів за договором ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача.

На підставі зазначених податкових накладних, виписаних контрагентом ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», позивачем в листопаді 2011 р. було сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 31 292,00 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 розділу III ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.11, 138.13 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього розділу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього розділу.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Кодексі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Кодексі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував товари для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені ТОВ «Бергамо Україна» за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Червона Хвиля-Плюс» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірного правочину, колегія суддів зазначає таке.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентом правочину відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.

Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочині, укладеному позивачем по справі, свідчить про те, що відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення посадових осіб ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», відібрані в рамках кримінальної справи № 77-001199 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Компанія «Інкомлайн-ЛТД», ТОВ «Профісистем-М», ТОВ «Фірон», ТОВ «Анчоуса плюс», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205, за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, скоєного службовими особами ПП «Фірма АFА», за ч. 3 ст. 212, за фактом підроблення докуменів ТОВ «Прінт-Ком», ТОВ «Сайвік» за ч. 1 ст. 358 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення посадових осіб ТОВ «Червона Хвиля-Плюс», на які посилається відповідач при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначені особи надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

За таких обставин пояснення не є належним доказом нікчемності договору та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно.

Суд першої інстанції наведене не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді І.О. Грибан О.А. Губська Ухвалу в повному обсязі виготовлено 30.05.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.