Постанова

від 29.05.2013 по справі 815/3400/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3400/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Одеса

23 травня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потоцької Н.В.

при секретарі Паровенко І.П.

за участю сторін:

представника позивача (за довіреністю) Стратулат С.Д.

представника відповідача (за довіреністю) не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МОНЕЛІТ» до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області ДПС, в якому просить:

- визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000242210 про сплату 10 166,00 грн. податку на додану вартість, та штрафні санкції у розмірі 5 083,00грн. за порушення п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України;

- визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000262210 про сплату 11 692,00 коп. податку на прибуток застосованих за порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що суперечать приписам чинного податкового законодавству України.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих поясненнях та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000242210 від 11 березня 2013 року, № 0000262210 від 11 березня 2013 року.

Представник відповідача (ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС) в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано 07.05.2013 року, наявному в матеріалах справи.

Приписами ст. 35 КАС України встановлено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Згідно частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

«Розгляд справи не відкладається» - зазначена норма є імперативною: суд повинен розпочати розгляд справ.

Відповідно до вимог статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі «Мороз та інші проти України» зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, на тому, що саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа «Мороз та інші проти України»).

З огляду на викладене суд вважає, що справу можливо розглянути без участі відповідача, суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

Згідно пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі п. 20.1.4. п.20.1 ст. 20, п.п.78.1.1 ст.78, п.79.2, ст.79 Податковою Кодексу України та згідно наказу начальника ДПІ в Овідіопольському районі ДПС в Одеській області № 14 від 09.01.2013 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Монеліт» (TOB «Монеліт») з питань господарських відносин з ПП «Обрій» код за ЄДРПОУ 30745148 та TOB «Миколаїв Будторг» код за ЄДРПОУ 36955642 за період липень, серпень, вересень 2011 року».

Перевірка проводилась у приміщенні ДПІ в Овідіопольському районі.

Повідомлення та копія наказу отримано директором TOB «Монеліт» Малєнковим О.М. - 04.02.2013 р.

Перевірку проведено з відома директора TOB «Монеліт» Маленкова О.М. Журнал реєстрації перевірок не надано.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За результатами перевірки було складено акт № 291/22-1/35038855 від 22.02.2013р. яким встановлено порушення:

1) звіркою суб'єкта господарювання документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ПП «Обрій»: їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період серпень 2011 року у розмірі 4407,5рн., в результаті чого не підтверджено факт реального здійснення операцій з подальшої реалізації та формування податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 5458 грн., покупцям, а саме: TOB «CK Олімп Югстрой» (35117700); із TOB «Миколаїв Будторг»: їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період вересень 2011 року у розмірі 43042,5грн, в результаті чого не підтверджено факт реального здійснення операцій з подальшої реалізації та формування податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 81613грн. покупцям, а саме: ТОВ «Стікон» (19219876);

2) Звіркою суб'єкта господарювання документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із TOB «Обрій» їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період липень 2011 року у розмірі 10166,67грн. в результаті чого порушено: п. 198.1, 1983, ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 10166,67 грн.., у т.ч. за липень 2011 р. в сумі 10160,67грн; п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 11692 грн., у т.ч. 3 кв. 2011 р. у сумі 11692 грн.

3) Звіркою суб'єкта господарювання встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ПП «Обрій», TOB «Миколаїв Будторг» (а/с. 21-51).

На підставі акту податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0000242210 від 11 березня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість - 15 249 грн., в т.ч. штрафних санкцій - 5 083 грн.( а/с. 20); податкове повідомлення - рішення № 0000262210 від 11 березня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств - 11 692 грн., в т.ч. штрафних санкцій - 0 грн.(а/с. 19).

Перевіряючи вказані висновки відповідача та прийняте на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, судом встановлено.

Під час проведення перевірки по господарських відносинах з ПП «Обрій» позивачем були надані документи: договір купівлі-продажу № 22/2 від 01.04.2011 р., договір на виконання субпідрядних робіт (будівельні роботи) № 22/3 від 01.04.2011 р.,податкова накладна № 06072 від 06.07. 2011 р., податкова накладна № 25075 від 25.07.2011 р., податкова накладна № 12084 від 12.08.2011 р.,акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткова накладна № 12084 від 12.08.2011 р.,банківські виписки.

Згідно умов договору на виконання субпідрядних робіт від 01.04.2011 р. № 22/3 від 01.04.2011 р., TOB «Монеліт», доручає а ПП «Обрій» (Субпідрядник) приймає на себе зобов'язання субпідрядних робіт узгоджених кошторисом та підтвердженим актом виконаних робіт (а/с. 55).

Згідно договору купівлі-продажу від 01.04.2011 р. №22/2 ПП «Обрій» (Продавець) продає а TOB «Монеліт» (Покупець) купує товар, що перерахований в рахунках та накладних (а/с. 54).

Податковим органом у акті перевірки зазначено, що згідно довідки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 08.12.2011 року № 2476/233 «Про результати зустрічної звірки ПП «Обрій» (ЄДРПОУ 30745148) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за липень, серпень, вересень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку», згідно якого станом на момент проведення перевірки суб'єкт господарювання має « 3» - прийнято рішення про припинення, а саме: 12.10.2011 - стан підприємства змінено з « 0» - платник податків за основним місцем обліку на « 23» місцезнаходження не встановлено; 13.10.2011 - стан підприємства змінено з « 23» місцезнаходження не встановлено на « 9» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; 21.10.2011- стан підприємства змінено з « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням на « 0» - платник податків за основним місцем обліку; 25.10.11- стан підприємства змінено з « 0» - платник податків за основним місцем обліку на « 10» - запит на встановлення місцезнаходження; 25.10.2011 - стан підприємства змінено з « 10» - запит на встановлення місцезнаходження на « 23» - місцезнаходження не встановлено; 26.10.2011 - стан підприємства змінено з « 23» місцезнаходження не встановлено на 9 - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням; 17.11.2011 - стан підприємства змінено з « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням на « 3» - прийнято рішення про припинення.

Суд критично ставиться до визначеного податковим органом змінення стану підприємства, оскільки господарські відносини між ПП «Обрій» та ТОВ «Монеліт» здійснювались у період з 01.04.2011 р. по 12.08.2011 р., і саме цей період перевірявся податковим органом.

Крім того, податковим органом Акті перевірки зазначено, що види діяльності, які фактично здійснювало ПП «Обрій», а саме основний вид 45.21.1.Будівництво будівель, є ліцензійним (п.11 ст.9 ).

Згідно вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ліцензія - документ державного зразка, який, засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

В свою чергу, у акті перевірки зазначено, що ліцензія на виконання визначених договором робіт відсутня.

Тоді як, судом встановлено, що при підписані договору на виконання субпідрядних робіт № 22/3 від 01.04.2011 р. ПП «Обрій» було надано ліцензію серії АВ №192603 та додаток, яка видана 18.08.2006 року та дійсна до 18.08.2011 року. Також представник позивача в судовому засіданні зазначив, що ПП «Обрій» продовжив дію ліцензіє з 12.10.2011 до 12.10.2016р. за серією та номером АВ 595057. Нова ліцензія видана Державною Архітектурно - будівельною інспекцією України і відповідна інформація є у ліцензійному реєстрі, http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeLR.html, також представник позивача зазначив, що в Акті перевірки немає жодних посилань, що відповідні ліцензії були анульовані (а/с. 61).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Отже, суд приходить до висновку, що господарські операції, які здійснювались між ПП «Обрій» та ТОВ «Монеліт» у період з 01.04.2011 р. по 01.08.2011 р. відповідають приписам чинного податкового законодавства України.

Також судом встановлено, що згідно умов договору на виконання підрядних робіт № 09/07 від 09.07.2011р. TOB «Миколаїв Будторг» (Підрядник) виконує оздоблювальні роботи в жилому будинку за адресою вул. Дача Ковалевського, 102а, власними і залученими силами і засобами всі роботи згідно кошторису, здає TOB «Монеліт» (Замовнику).

Згідно договору підряду від 17.08.2011 р.№17/08 TOB «Миколавїв Будторг» (Підрядник) виконує оздоблювальні роботи в жилому будинку за адресою вул. Малиновського, 62, вул. Бреуса, 63 власними і залученими силами і засобами всі роботи згідно кошторису, здає TOB «Монеліт» (Замовнику).

Податковим органом в ході перевірки встановлено, TOB «Монеліт» за вересень 2011 року згідно поданої до ДПІ в Овідіопольському районі декларації з податку на додану вартість №900926761 від 20.10.2011 року задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 76263 грн., в тому числі у сумі 43 042 грн. по постачальнику TOB «Миколаїв Будторг».

Згідно даних «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за вересень 2011 p., розбіжність відсутня.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового зобов'язання відповідного періоду, відображених у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за вересень 2011 року та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Розрахунки за надання послуг проводились у безготівковій формі на загальну суму 270 084,53 грн. ,відповідно виписки банку від 02.09.2011 року. TOB «Монеліт» задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість за період: вересень 2011року у сумі 81 613 грн., в тому числі у сумі 45014,09 грн. по покупцю TOB «Стікон». На підставі аналізу «Журналу звірки податкових зобов'язань в розрізі контрагентів» AIC«KONTR_AGENT» ДПС України, встановлено, що TOB «Монеліт» до складу податкових зобов'язань віднесено суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом TOB «СТИКОН».

Також у ході зустрічної перевірки TOB «Миколаїв Будторг» використано акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 24.11.11 №550/23-325/36955642 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Миколаїв Будторг» (код ЄДРПОУ 36955642) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період вересень 2011 року», в якому зазначається наступне.

«B ході організації проведення перевірки, з метою забезпечення підтвердження господарських відносин вжито наступні заходи: до ВПМ у Центральному районі м.Миколаєва передано для вручення директору TOB «Миколаїв Будторг» Кулику Костянтину Євгеновичу лист від 01.11.11 №17623/10/15-200 про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо здійснення фінансово-господарської діяльності TOB «Миколаїв Будторг» із контрагентами продавцями та покупцями за вересень 2011року. Від ВПМ ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва отримано відповідь від 23.11.11 №4454-ВН згідно якої підприємства за юридичною адресою не знаходиться. Зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що підприємства не знаходиться за юридичною адресою. Має стан « 8» - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Відповідно до матеріалів, що знаходяться у справі TOB «Миколаїв будторг» інформаційних баз даних, що використовуються в ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва: комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та ін., встановлено: У періоді, що перевіряється, відповідальним за фінансово-господарську діяльність товариства директор Кулик Костянтин Євгенович (ІН 2598622174) за період з 02.03.2010 (згідно відомості з ЄДР) по 05.10.2011 року; - бухгалтер Кулик Костянтин Євгенович (ІН 2598622174)».

Суд також критично ставиться до посилань податкового органу в Акті перевірки на те, що види діяльності, які фактично здійснювало ТОВ «Миколаїв Будторг», а саме основний вид 45.21.1.Будівництво будівель, є ліцензійним (п.11 ст.9 ), яка відсутня.

Судом встановлено, що ці обставини не відповідають дійсності, тому що при підписані договору підряду (будівельні роботи) № 09/07 від 09.07.2011р. та договору підряду (будівельні роботи) № 17/08 від 17.08.2011 р. TOB «Миколаїв Будторг» надав відповідну ліцензію серія AB №587116 та додаток (видана 01.06.2011року, та дійсна до 01.06.14року). Ліцензія видана Державною Архітектурно - будівельною інспекцією України і відповідна інформація є у ліцензійному реєстрі, http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeLR.html), також представник позивача зазначив, що в Акті перевірки немає жодних посилань, що відповідні ліцензії були анульовані (а/с. 62).

Крім того, в акті перевірки податковий орган вказує, що у ПП «Обрій» та TOB «Миколаїв Будторг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою згідно до частини 1, 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, укладені угоди мають ознаки нікчемності у перевіряємих періодах 2011 року.

З урахуванням чого податковий орган робить висновок, що податкові зобов'язання контрагентів які проведені на підставі нікчемного правочину відповідно до п. 185.1 ст. 185. п. 187.1 ст. 187. п. 188.1 ст. 188 Розділу V «Податок на додану вартість» Податкового Кодексу України, підлягають коригуванню.

Суд критично ставиться до визначення у Акті перевірки податковим органом на недодержання вимог ЦК України щодо вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочнном є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Акти перевірок не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу ТОВ «Берег Юг» щодо порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Згідно частин 2, 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний дравочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину. Укладені між позивачем правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені статтею 203 Цивільного Кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Оскільки при укладенні договорів не порушено жодної з перелічених умов, такий правочин не може тягнути за собою його недійсність.

Як вбачається із змісту Актів перевірки висновок відповідача про нікчемність правочинів є необгрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочини, зазначені в Акті перевірки від 10.09.2012, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 2 статті 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТОВ «Берег Юг» на укладення договорів з контрагентами без наміру створити наслідки, які передбачені договорами.

Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Також, судом були досліджені надані позивачем первинні документи, по господарським операціям між ПП «Обрій» та ТОВ «Монеліт», а саме: договір купівлі-продажу № 22/2 від 01.04.2011 р., договір на виконання субпідрядних робіт (будівельні роботи) № 22/3 від 01.04.2011 р.,податкова накладна № 06072 від 06.07. 2011 р., податкова накладна № 25075 від 25.07.2011 р., податкова накладна № 12084 від 12.08.2011 р.,акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткова накладна № 12084 від 12.08.2011 р.,банківські виписки; по господарським операціям між ТОВ «Миколаїв Будторг» та ТОВ «Монеліт», а саме: договір підряду (будівельні роботи) № 09/07 від 09.07.2011 p., договір підряду (будівельні роботи) № 17/08 від 17.08.2011 p.,податкова накладна № 1 від 05.09. 2011 p.,податкова накладна № 2 від 06.09.2011 p., податкова накладна № 3 від 07.09.2011 p., податкова накладна № 6 від 13.09.2011 p., довідка про вартість виконаних робіт, акт на ремонт приміщень приватного будинку, акт прийняття виконаних будівельних робіт, договірна ціна, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, банківські виписки та з урахуванням чого суд прийшов до висновку, що зазначені документи відповідають приписам чинного законодавства України, з огляду на таке.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансова звітність згідно з законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового облік). Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю га впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, витрати понесені позивачем у зв'язку з оплатою поставленої продукції, та виконання переліку робіт підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що вказує на необґрунтованість висновку податкового органу та його не відповідність приписам чинного законодавства України.

З урахуванням викладеного, відповідачем не доведені висновки щодо порушень позивачем норм чинного законодавства та відповідно правомірність своїх рішень.

З листів Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року та № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року вбачається, що саме до компетенції судів віднесено дослідження та встановлення факту реальності здійснення господарської операції та руху активів у процесі господарської діяльності.

Судом при дослідженні господарських операцій позивача із контрагентами встановлено факт реального здійснення господарської операції і не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту у перевіряємий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження сплати податку на додану вартість його контрагентами або в залежність від наявності чи відсутності контрагента позивача за своїм місцезнаходженням після здійснення господарської операції.

При цьому, слід зазначити, що ні чинний Податковий кодекс України, ні Бюджетний кодекс України, не ставлять в залежність право платника податку на податковий кредит, формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання товару/послуг.

Статтями 61, 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09 та постанові 14.11.2012 р. № К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, при вирішенні справи, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи, визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит, є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час, коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ», стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також, обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», практика Європейського Суду з прав людини, є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб, при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням обставин встановлених судом, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000242210 та № 0000262210 від 11 березня 2013 року, а тому позовні вимоги ТОВ «Монеліт» підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000242210.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000262210.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

Визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000242210.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області ДПС від 11 березня 2013 року № 0000262210.

29 травня 2013 року.

.