Постанова

від 20.05.2013 по справі 36/393-18/495-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р. Справа№ 36/393-18/495-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 20.05.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Дінакор» на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року (повний текст підписано 25.02.2013 року)

у справі № 36/393-18/495-2012 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат «Відрадний»

до приватного підприємства «Дінакор»

про визнання договорів оренди недійсними,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року у справі №36/393-18/495-2012 позов задоволено повністю. Визнано недійсними з моменту укладення договори оренди автотракторної техніки спец.призначення та спец.установок №3/06, №4/06, №5/06 від 21.07.2006 року, укладені між приватним підприємством «Дінакор» та відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат «Відрадний». Стягнуто з відповідача на користь позивача 941,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 20.03.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №39/393-18/495-2012 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Під час розгляду справи №36/393-18/495-2012 у судовому засіданні 24.04.2013 року оголошувалась перерва.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Представники позивача приймали участь в судовому засіданні та надали свої пояснення в яких не заперечували проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між приватним підприємством «Дінакор» (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством «Відрадний» 21.07.2006 року укладено договір оренди №3/06 автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок (а.с. 10-13, т. 1), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю автотракторну техніку спец. призначення та спец. установки, а саме: кран козловий - 1 шт., кран баштовий стріловий - 1 шт., верстат протяжний СМЖ 357 - 1 шт., машину контактної зварки - 1 шт. МТМ-160 УХЛ-4 №ПТЄ, що є власністю ПП «Дінакор», у тимчасове строкове і оплатне користування, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди від орендодавця, використовувати його на протязі строку оренди, передбаченого цим договором, сплачуючи при цьому обумовлену договором орендну плату, а після закінчення строку оренди зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцеві.

Відповідно до п. 2 договору, строк дії договору: початок - з моменту передачі орендованого об'єкта орендарю, з дня підписання акту передачі-прийому об'єкту, тобто з 21.07.2006 року до 20.06.2007 року. Строк дії договору може бути змінено лише за взаємною згодою сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору, або у випадках передбачених законодавством України.

Згідно з п. 3.1 договору, розмір орендної плати за весь орендований об'єкт у цілому складає двадцять тисяч гривень за місяць.

Додатковою угодою №2 від 21.07.2006 року до договору оренди №3/06 сторони домовилися, що строк дії договору оренди продовжено до повного виконання орендарем своїх обов'язків по сплаті за орендоване майно (а.с.15, т.1).

Акт приймання-передачі автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок від 21.07.2006 року свідчить про передачу орендодавцем орендарю об'єкта оренди (а.с.14, т.1).

Між приватним підприємством «Дінакор» (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством «Відрадний» 21.07.2006 року було укладено договір оренди №4/06 автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок (а.с. 16-19, т. 1), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю автотракторну техніку спец. призначення та спец. установки, а саме: ЗІЛ-431610; АВТОНАВАНТАЖУВАЧ мод. 40810; ЕКСКАВАТОР «БОРЕКС-2101» на базі ЮМЗ-6КЛ; БУЛЬДОЗЕР-170-00, що є власністю ПП «Дінакор», у тимчасове строкове і оплатне користування, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди від орендодавця, використовувати його на протязі строку оренди, передбаченого цим договором, сплачуючи при цьому обумовлену договором орендну плату, а після закінчення строку оренди зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцеві.

Строк дії договору відповідно до п. 2 договору становить: початок - з моменту передачі орендованого об'єкта орендарю, з дня підписання акту передачі-прийому об'єкту, тобто з 21.07.2006 року до 20.06.2007 року. Строк дії договору може бути змінено лише за взаємною згодою сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору, або у випадках передбачених законодавством України.

Згідно з п. 3.1 договору, розмір орендної плати за весь орендований об'єкт у цілому складає тридцять шість тисяч гривень за місяць.

Додатковою угодою №2 від 21.07.2006 року до договору оренди №4/06 сторони домовилися, що строк дії договору оренди продовжено до повного виконання орендарем своїх обов'язків по сплаті за орендоване майно (а.с.21, т.1).

Акт приймання-передачі автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок від 21.07.2006 року свідчить про передачу орендодавцем орендарю об'єкта оренди (а.с.20, т.1).

Між приватним підприємством «Дінакор» (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством «Відрадний» 21.07.2006 року було укладено договір оренди №5/06 автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок (а.с. 23-25, т. 1), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати орендарю автотракторну техніку спец. призначення та спец. установки, а саме: ПОЛИВОМОЄЧНУ МАШИНУ-ПМ-130 на базі ЗІЛ-431610, що є власністю ПП «Дінакор», у тимчасове строкове і оплатне користування, а орендар зобов'язується прийняти об'єкт оренди від орендодавця, використовувати його на протязі строку оренди, передбаченого цим договором, сплачуючи при цьому обумовлену договором орендну плату, а після закінчення строку оренди зобов'язується повернути об'єкт оренди орендодавцеві.

Строк дії договору відповідно до п. 2 договору становить: початок - з моменту передачі орендованого об'єкта орендарю, з дня підписання акту передачі-прийому об'єкту, тобто з 21.07.2006 року до 20.062007 року. Строк дії договору може бути змінено лише за взаємною згодою сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору, або у випадках передбачених законодавством України.

Згідно з п. 3.1 договору розмір орендної плати за весь орендований об'єкт у цілому складає п'ять тисяч гривень за місяць.

Додатковою угодою №2 від 21.07.2006 року до договору оренди №5/06 сторони домовилися, що строк дії договору оренди продовжено до повного виконання орендарем своїх обов'язків по сплаті за орендоване майно (а.с.27, т.1).

Акт приймання-передачі автотракторної техніки спеціального призначення та спеціальних установок від 21.07.2006 року свідчить про передачу орендодавцем орендарю об'єкта оренди (а.с.26, т.1).

У листопаді 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними з моменту укладення договорів оренди автотракторної техніки спец.призначення та спец.установок №3/06, №4/06, №5/06 від 21.07.2006 року, які були укладені між приватним підприємством «Дінакор» та відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат «Відрадний».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні правочини були підписані з перевищенням повноважень і без узгодження між сторонами усіх необхідних істотних умов договорів.

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ВАТ «Домобудівельний комбінат «Відрадний» про визнання недійсними з моменту укладення договорів оренди автотракторної техніки спец.призначення та спец.установок №3/06, №4/06, №5/06 від 21.07.2006 року - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнута згода.

Вказана норма кореспондується з приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (частина 1 статті 181 Господарського кодексу України).

Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст.203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, у розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, недійсність договору законодавець пов'язує з невідповідністю змісту договору нормам закону.

Отже, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону; додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зобов'язанням, згідно статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За своєю правовою природою оспорювані договори є договорами оренди, а відтак між сторонами виникли відносини, які регулюються главою 58 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з наказом позивача №39к від 27.06.2006 року голова правління Коценко І. В. на період свого перебування у відпустці поклав виконання своїх обов'язків на головного інженера Чернецького В.В., який і підписав від імені позивача спірні договори.

Вказаний вище наказ не оскаржувався і є чинним, доказів протилежного сторонами суду не надано, не містять такі докази і матеріали справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 9.4.1 статуту ВАТ «ДБК «Відрадний», зареєстрованого Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією 09.06.2006 року, який діяв на момент підписання договорів оренди, передбачено, що правління є виконавчим органом товариства, яке здійснює керівництво його поточною діяльністю. Правління є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді товариства та організовує виконання їх рішень.

Згідно з п. 9.4.3 статуту зазначено, що до компетенції правління належать всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів.

Відповідно до п. 9.4.5 статуту, голова правління має право приймати рішення про укладення правочинів на суму, що не перевищує від 10% до 25% балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства; підписувати довіреності, договори та інші документи від імені товариства в межах його компетенції відповідно до положень статуту.

У пункті 9.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» визначено, що письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Таким чином, в.о. голови правління Чернецький В.В. діяв відповідно до підпункту 9.4.5 пункту 9.4 статуту ВАТ «ДБК «Відрадний», який діяв на момент підписання договорів оренди.

Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що в договорах не зазначено вартість об'єктів оренди. До того ж, сума орендних платежів за період дії (з 21.07.2006 року по 20.06.2007 року) за кожним спірним договором (11 місяців по 20 000,00 грн.; 11 місяців по 36 000,00 грн.; 11 місяців по 5 000,00 грн.) не перевищує 10% балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності (620 970 тис. грн.).

У зв'язку з чим, твердження позивача, що вартість підписаних в.о. голови правління ВАТ «ДБК «Відрадний» договорів в декілька разів перевищує граничний розмір угод, які можуть підписуватися головою правління без погодження із загальними зборами, є помилковими.

З огляду на зазначені вище обставини, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції що спірні договори оренди не могли підписуватися виконуючим обов'язки голови правління - головним інженером позивача Чернецьким В.В.

Відповідно до частини 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Факт схвалення позивачем у подальшому спірних договорів оренди майна підтверджується довідкою Відрадненського відділення ПАТ АКБ «Київ» від 25.11.2011 року №903, у якій зазначено про здійснення позивачем 04.04.2007 року трьох платежів з призначенням платежу «за оренду спецтехніки в 3 кв. зг. дог. ДГ-5/06 від 21.07.2006 р.», «оплата за оренду кранів в 3 кв. зг. дог. ДГ-3/06 від 21.07.2006 р.», «оплата за оренду кранів в 3 кв. зг. дог. ДГ-4/06 від 21.07.2006 року».

Крім того, наявними в матеріалах справи копіями подорожніх листів вантажних автомобілів ЗІЛ 130 (КДМ-1) Т2231КІ, (КДМ-1 Т2231КІ), БОРЕКС 2101 04829 КС, БОРЕКС 2101 04829 КС та поясненнями колишнього працівника позивача, який зазначив, що позивач використовував поливомоєчну машину ПМ-130 на базі автомобіля ЗІЛ-431610, яка була передана в оренду відповідачем, підтверджується факт використання майна, переданого за спірними договорами оренди №3/06, №4/06, №5/06.

Пунктом 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року №02-5/111 визначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Окрім цього, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що між сторонами спірних договорів не досягнуто згоди щодо такої істотної умови договору як вартість майна з урахуванням її індексації та щодо передачі спецтехніки, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірних договорах оренди сторонами визначено перелік майна, яке відповідач зобов'язався передати позивачу, а саме автотракторну техніку спец.призначення та спец.установки кран козловий - 1 шт., кран баштовий стріловий - 1 шт., верстат протяжний СМЖ 357 - 1 шт., машину контактної зварки - 1 шт. МТМ-160 УХЛ-4 №ПТЄ, ЗІЛ-431610; АВТОНАВАНТАЖУВАЧ мод. 40810; ЕКСКАВАТОР «БОРЕКС-2101» на базі ЮМЗ-6КЛ; БУЛЬДОЗЕР-170-00, ПОЛИВОМОЄЧНУ МАШИНУ-ПМ-130 на базі ЗІЛ-431610.

Зі змісту спірних договорів вбачається домовленість щодо вартості оренди і строку дії спірних договорів.

Вказані вище факти підтверджуються також висновком судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 29.03.2013 року №8041/12-45.

З огляду на зазначені вище обставини вбачається, що спецтехніка передавалася належним чином згідно вимог чинного законодавства, відповідно до умов спірних договорів оренди і акта приймання-передачі (додаток №1 до договорів), у якому зазначено, що об'єкт оренди повністю відремонтований і знаходиться у відмінному стані.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем та позивачем вчинено юридично значимі дії, спрямовані на виконання спірних договорів, відповідачем доведено факт передачі в оренду та експлуатацію спецтехніки позивачу.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом вказані вище обставини безпідставно не прийнято до уваги та не надано їм належної оцінки.

З огляду на зазначене вище, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов невірного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсними з моменту укладення договори оренди автотракторної техніки спец.призначення та спец.установок №3/06, №4/06, №5/06 від 21.07.2006 року, укладені між приватним підприємством «Дінакор» та відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат «Відрадний».

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем - приватним підприємством «Дінакор» надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 14.02.2013 року.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга приватного підприємства «Дінакор» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Дінакор» на рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року у справі №36/393-18/495-2012 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.02.2013 року у справі №36/393-18/495-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Домобудівний комбінат «Відрадний» (03065, м.Київ, вул.Козелецька, 24, код ЄДРПОУ 04012158) на користь приватного підприємства «Дінакор» (03065, м.Київ, вул.Козелецька, 24, код ЄДРПОУ 23735595) 573,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу №36/393-18/495-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.