Постанова

від 18.12.2006 по справі а32/422-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А32/422-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

07.12.06р.

Справа № А32/422-06

За заявою: Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів , м. Дніпропетровськ  

До: Товариства з обмеженою відповідальністю  «Зубний лікар»,  м. Дніпропетровськ

Про: стягнення 4 821,05 грн.

   Суддя   Васильєв О.Ю.      

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача : Кондратова Т.В.( дов. № 03-06/02 від 05.01.06 р. ) , Ахметова О.О. ( дов.           № 03-06/04 від 05.01.06 р. );

Від відповідача : Шаркевич Г.І. ( дов. від 05.12.06 р. )                                    

СУТЬ СПОРУ :

          Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 11.10.06 р. звернулося  до господарського суду із позовною заявою до ТОВ «Зубний лікар»про стягнення 4 821,05грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у  2005 р. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем вимог ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

          Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на ту обставину, що  ТОВ «Зубний лікар»є суб'єктом малого підприємництва та у відповідності з вимогами Указу президента України від 03.07.98 р. № 727 обрало спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, та є платником єдиного податку. Відповідно ж до приписів ст.6 вищезазначеного Указу Президента України суб'єкти малого підприємництва ,платники єдиного податку, не являються платниками внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів та відповідно –і штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. А тому ( на думку відповідача ), позовні вимоги  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ТОВ «Зубний лікар»4 821,05 грн. штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у  2005 р. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

          Враховуючи приписи п.2-1 Розділу VII КАС України «Прикінцеві та перехідні положення» та відсутність відповідної вимоги представників сторін, яки брали участь у справі,  повне фіксування судового засідання за  допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

    Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зубний лікар»01.01.05 р. отримало в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Свідоцтво                № 0463005116 про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва – юридичною особою за ставкою єдиного податку 6 відсотків та застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності у 2005 році. Відповідно до наданого відповідачем Акту звіряння розрахунків платника з бюджетом  від 04.12.06 р. за період з 01.01.05 р.  до 31.12.05 р., ТОВ «Зубний лікар»має позитивне сальдо за розрахунками з бюджетом по єдиному податку на підприємницьку діяльність.

На підставі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХІІ (зі змінами і доповненнями) для  підприємств,  установ,  організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У випадку,  якщо кількість працюючих на підприємстві інвалідів була менша, ніж встановлено зазначеним нормативом, то згідно ст. 20 вищеназваного Закону відповідач був зобов'язаний сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції у розмірі середньорічної заробітної плати на даному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Статтею 18 цього Закону встановлено, що забезпечення  прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.  Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у   нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Підприємства, установи,    організації,    у    тому    числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.  Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. У відповідності до п. 2 „Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001р. № 1767, підприємства, на яких працюють 8 і більше чоловік реєструється у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом України.

За даних, наведених відповідачем у „Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р.” (форма 10-ПІ річна), підписаним керівником та головним бухгалтером товариства та завіреним печаткою товариства; вбачається: середньооблікова чисельність працюючих чоловік на підприємстві складала станом на 25.01.05 р.  19  осіб,  з них  інвалідів - 0 осіб;  фонд  оплати  праці штатних працівників  - 91,6 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника складала – 4 821,00 грн.; чисельність інвалідів –штатних працівників які повинні працювати на підприємстві відповідно до чотирьох-відсоткового нормативу –1 особа.  

Представник відповідача в судовому засіданні 07.12.06 р. висловив сумніви щодо підписання цього звіту повноважними посадовими особами ТОВ «Зубний лікар», але жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень ( сумнівів ) не надав .Відповідно ж до вимог ст.71 КАС України: кожна  сторона  повинна  довести  ті  обставини,  на  яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи  можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.  Представником відповідача не зазначено жодних причин , через які ним не можуть бути надані докази підробки або внесення змін позивачем або будь-якими третіми особами вищезазначеного звіту. Окрім того, як вбачається із змісту цього звіту, він підписаний керівником та головним бухгалтером товариства та завірений печаткою та штампом товариства; прізвище керівника товариства , зазначене як у цьому звіті, так і у запереченнях на позов та довіреності представника ,що приймає участь у цій справі, одне  –Кукса В.О.  Копія звіту ,наявна в матеріалах справи, завірена штампом посадової особи позивача «З оригіналом згідно»із зазначенням відповідної дати. Враховуючи вищезазначене, суд вважає безпідставними твердження представника відповідача  про невідповідність даних, зазначених у наданій до матеріалів справи  позивачем копії  „Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р.” , фактичним обставинам справи.                                                                                  

          Відповідно  до  розрахунку   заборгованості  відповідача по сплаті  штрафних санкцій  за  нестворені в 2005р.  робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів  сума штрафних санкцій складає –4 821,05 грн.  ( із наступного розрахунку: 91 600,00 грн.:              19 осіб = 4 821,05 грн. ) Як вбачається з матеріалів справи , а саме - з  листа Жовтневого районного  центру  зайнятості м. Дніпропетровська від 18.05.06 р. № 718 : ТОВ «Зубний лікар» в продовж 2005р.  кожного місяця надавало  до  районного  центру зайнятості  звіти за  формою 3-ПН, однак в них не зазначалося  про  потребу  у працівниках-інвалідах.

     Критично сприймає суд і твердження представника відповідача стосовно того, що відомості про не зазначення ТОВ «Зубний лікар»про  потребу  у працівниках-інвалідах у звітах за  формою 3-ПН, які  впродовж 2005р.  кожного місяця надавалися відповідачем до Жовтневого районного  центру  зайнятості м. Дніпропетровська; не можуть вважатися належними доказами у цій справі ( з посиланням на ту обставину, що  Жовтневий районний  центр  зайнятості м. Дніпропетровська не є стороною у справі та що у вищезазначеному листі ЦЗ на адресу позивача не зазначено , що з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції ); оскільки відповідно до приписів ст.69 КАС України доказами   в   адміністративному  судочинстві  є  будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. А згідно до вимог ст.70 цього Кодексу належними  є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

          Обґрунтовуючи свої заперечення проти задоволення позовних вимог, представник відповідача в судовому засіданні 07.12.06 р. посилався ( поміж-іншим ) і на Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.02.05 р. № 605/0/2-05 «Про сплату штрафних санкцій за недотримання нормативу для працевлаштування інвалідів»,відповідно до якого позиція Держпідприємництва  України   з   цього   питання є відмінною від викладеної у листі Фонду та грунтується на виконанні норм Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(зі змінами і доповненнями).Підприємства, що відповідно до зазначеного Указу Президента України ( 727/98 ) оподатковуються за єдиним податком, згідно з пунктом 6 цього Указу не є платниками внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.  Слід зауважити, що у 2001 році до статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»( 875-12 ) було внесено зміни (Закон України від 05.07.2001 р. N 2606 ( 2606-14 ), відповідно до яких відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів за недотримання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, змінено на штрафні санкції, які сплачуються за таких самих підстав. Виходячи з цього, вважаємо, що звільнення платників єдиного податку від сплати внесків (відрахувань) до Фонду соціального захисту інвалідів нормами Указу Президента України ( 727/98 ) є підставою для звільнення їх від сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України від 21.03.91 р. N 875-XII ( 875-12 ) «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

          Натомість у Роз'ясненні Фонду соціального захист у інвалідів від 0.07.04 р. № 06ю-261/1095 «Щодо сплати штрафних санкцій підприємствами, що застосовують спрощену систему оподаткування», та з висновками якого не згоден Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; йдеться про те, що Указ № 727                       ( 727/98 ) не містить норм  щодо  звільнення підприємств від обов'язку виконання нормативу створення робочих місць для інвалідів, установленого Законом N 875  ( 875-12 ), а внески до Фонду України соціального захисту інвалідів (про які йдеться у пункті 6 Указу N 727) не є штрафними санкціями (про які йдеться у частині 1 статті 20 Закону N 875). У статті 92 Конституції зазначено, що система оподаткування, податки і збори встановлюються виключно законами України. Частиною 6 статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. N 1251-XII ( 1251-12 ) (далі - Закон N 1251) встановлено, що "податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", сплаті не підлягають" ( 1562-12 ). У частині 1 статті 2 Закону N 1251 зазначено, що "під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування". Однак статті 14 та 15 Закону  N 1251 ( 1251-12 ) не містять такого податку чи збору (обов'язкового платежу), як внесок до Фонду України соціального захисту інвалідів, а Закон N 875 ( 875-12 ) не є законом України про оподаткування.

   Верховний  Суд  України,  досліджуючи  матеріали  справи N 2-6/3401-2001                            ( v3401700-03 ) (постанова від 15.01.2003 р.), дійшов таких висновків: «В Україні окремими законодавчими актами врегульовано відносини, що складаються щодо сплати податків, передбачених Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), і щодо сплати єдиного податку, передбаченого Указом і Законом України "Про підтримку малого підприємництва" ( 2063-14 ). Це дає підстави вважати, що в Україні запроваджено дві самостійні системи оподаткування: звичайну і спрощену. Звичайна система запроваджена Законом України "Про систему оподаткування" та конкретними законами про податки, збори (обов'язкові платежі) (далі - податки), які зобов'язують платників податків справляти загальнодержавні й місцеві податки, що передбачені статтями 13, 14 зазначеного Закону. Спрощена система запроваджена Указом і закріплена в Законі "Про підтримку малого підприємництва", суть якої відповідно до статті 11 цього Закону полягає в заміні сплати передбачених звичайною системою оподаткування податків сплатою єдиного податку. Запровадження спрощеної системи оподаткування є економічним питанням, яке до цього не було врегульоване законами України. Заміна сплати звичайних податків сплатою єдиного податку відповідно до статті 5 Закону України "Про підтримку малого підприємництва" є одним з напрямів державної підтримки малого підприємництва поряд, зокрема, з встановленням системи пільг для зазначених платників податків".

          Зазначені вище висновки Верховного Суду України дають підстави говорити про те, що Указ N 727 ( 727/98 ) та Закон N 875 ( 875-12 ) мають різні сфери застосування, а відповідно до цього зазначені акти законодавства регулюють властиві тільки їм правовідносини і застосування норм одного акта не впливає на застосування норм іншого.

    З урахуванням викладеного вище підприємства, що обрали спрощену систему оподаткування (платники єдиного податку), зобов'язані виконувати норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, установлений Законом N 875   ( 875-12 ), а в разі його невиконання - сплачувати штрафні санкції до обласних відділень Фонду соціального захисту інвалідів у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) "Про затвердження Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

          Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ), відносяться до категорії адміністративно-господарських санкцій. Згідно з частиною 1 статті 238 ГК  за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

          Враховуючи вищезазначене, суд дійшов  висновку про помилковість доводів відповідача про необхідність звільнення його від сплати штрафних санкцій на підставі припису статті 6 Указу Президента України від 03.07.98 N 727/98 ( 727/98 ) «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», оскільки штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону ( 875-12 ), є видом адміністративно-господарських санкцій, а  не видом обов'язкового платежу чи загальнообов'язкового державного соціального страхування.

          Відповідно до приписів ст.218 ГК України, підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

   В матеріалах справи докази створення робочих місць у кількості відповідно до встановленого нормативу  та надання інформації про наявність такої вакансії згідно вимог пунктів 3, 5 Положення № 314 відсутні.  Тобто відповідач не довів , що належне виконання ним передбаченого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зобов'язання щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Таким                   чином,  відповідач наявність порушення вимог вищезазначеного Закону  з його боку не спростував, відсутності своєї вини не довів.

          Згідно із вимогами ст.250 ГК України: адміністративно-господарські  санкції  можуть    бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня  виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

          Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав  від позивача „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р.” (форма 10-ПІ річна) 31.01.06 р. ( про що свідчить відповідний штамп за вх.№ 03-02/3264 ); штрафні санкції в розмірі 4 821,05 грн. позивач повинен був сплатити самостійно в строк до 15.04.06 р. Тобто про порушення відповідачем встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності позивач дізнався 16.04.06 р. З позовом до відповідача позивач звернувся 05.10.06 р. –тобто в межах строку .встановленого ст.250 ГК України.

          Враховуючи вищезазначене ,позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд вважає обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. З тих же підстав суд вважає заперечення відповідача , викладені у запереченнях на позов, та в судовому засіданні 07.12.06 р. безпідставними. Та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

          На підставі вищезазначеного, керуючись Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;ст.ст.218,250 ГК України; ст.ст. 159-163 КАС України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.Позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Зубний лікар» (49010,  м. Дніпропетровськ, вул. Лабораторна, 93; пот./рах.№260043553490100 в ДОД АППБ «Аваль», МФО 305653, код ЄДРПОУ 25014859 ) на користь позивача - Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000,                м. Дніпропетровськ, пр. К.Маркса, 60, к.18; пот./рах. № 31211230600005 в  банку   УДКУ в Дніпропетровській обл., МФО 805012, код ЄДРПОУ 25005978): 4 821,05 грн. -  штрафних санкцій .

          Ця постанова може бути оскаржена в порядку розділу ІV КАС України та набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАСУ.

Суддя                                                                                                                     О.Ю.Васильєв