Ухвала

від 20.05.2013 по справі 2а-5753/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2013 р. м. Київ К/800/3644/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2012

у справі № 2а-5753/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка. УА»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розетка. УА» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби № 0010152307 від 10.11.2011.

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва була проведена документальна невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка. УА» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Екліпт» за період з 01.05.2011 по 31.05.2011, за результатами якої складено Акт № 1365/23-7/37193071 від 18.10.2011;

- за висновками податкового органу, викладеними в цьому акті перевірки, позивачем в порушення п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України занижено суму ПДВ за травень 2011 року на загальну суму 576 249,00 грн. (що сплачена позивачем у складі вартості товару за господарськими операціями по придбанню товарів у ТОВ «Екліпт»), так як правочин, укладений позивачем з даним контрагентом, є нікчемним, оскільки не спричинив реального настання юридичних наслідків. При цьому, податковий орган виходив з того, що в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.08.2011 № 1189/23-9/37001992 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Екліпт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 відображені факти фіктивності господарської діяльності контрагента позивача;

- за наслідками перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0010152307 від 10.11.2011, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 576 250,00грн. (з яких: 576 249,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем п.198.6 ст.198, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість, на час спірних правовідносин врегульовані Розділом V Податкового кодексу України.

У відповідності до ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, наявні у позивача податкові накладні містять усі реквізити та заповнені згідно наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент укладання договору та видачі податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ та йому було видане відповідне свідоцтво. Крім того, судами встановлено факт реальності вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Екліпт», що підтверджується наявними у справі доказами, та не спростовано відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Щодо посилань податкового органу в акті перевірки на недійсність (нікчемність) правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Екліпт», то судова колегія зазначає наступне.

Згідно п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби визначені контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби. Права органів державної податкової служби при виконанні покладених на них функцій визначені у ст.20 Податкового кодексу України.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України відзначає, що за змістом цих норм органи державної податкової служби, виходячи зі своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані, зокрема, перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, правильність ведення податкового обліку тощо. Жодна норма чинного законодавства не наділяє органи державної податкової служби правом давати правову оцінку договорам, які укладаються між суб'єктами господарювання. Тобто, орган державної податкової служби, який здійснює перевірку платника податку, не уповноважений встановлювати недійсність тих чи інших угод (правочинів) внаслідок дослідження суті цих договорів на предмет їх відповідності нормам чинного цивільного законодавства України.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.12.2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний