Постанова

від 23.05.2013 по справі 802/1439/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

23 травня 2013 р. Справа № 802/1439/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мельника Віктора Сергійовича

позивача: Ріпенко В.М.,

представника позивача: Глазунової Л.М.,

представника відповідача: Гуменюк О.І., Ріпи Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства Агрофірма "Комора"

до: Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось приватне підприємство Агрофірма «Комора» (надалі позивач, ПП Агрофірма «Комора») з адміністративним позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (надалі відповідач, Тростянецька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо порушень п . 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п. 5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року №283/97-ВР, п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135 та п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755 в результаті чого занижено значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 2066753 грн., крім того занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 161 800 грн., у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 516 689 грн. та за 4 квартал 2012 року в сумі 30 742 грн., а також порушень п.192.1 ст. 192 п.198.6 та п.198.3 ст.198 та п.201.4 п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) щодо безпідставності віднесення до складу податкового кредиту суми податку в загальній суму 439 837 грн.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та додатково пояснили, що кредиторська заборгованість на суму 161800 грн. не є безнадійною, оскільки фактично по відповідним зобов'язанням строк позовної давності не минув та поставка ТМЦ відбувалась на підставі документів, в яких не визначено строк виконання зобов'язань. Також, представник позивача зазначила, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на придбання насіння та будівельних матеріалів в сумі 2066753 грн., оскільки здійснення господарської операції з ТОВ «Кемріс» підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, та пояснили, що вони не підлягають задоволенню, оскільки перевірка ПП Агрофірма «Комора» відбувалась на підставі та з дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки відображенні в акті перевірки №48/22/23107137 від 28.02.2013 року являються обґрунтовані та законними. Крім того, представником відповідача надано заперечення на адміністративний позов, а в судовому засіданні ревізор інспектор, яка проводила перевірку додатково зазначила, що під час проведення перевірки було встановлено, що станом на 01.01.2010 року по документам бухгалтерського обліку, зокрема головній книзі та оборотній відомості та іншим, рахується кредиторська заборгованість в сумі 161800 грн., яка у ІV кварталі 2012 року має бути включена позивачем до податкової декларації, розділ інші доходи, а саме: доходи від безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності. А фінансово-господарські взаємовідносини між ПП Агрофірма «Комора» та ТОВ «Кемріс» носять характер не чинного правочину та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

В лютому 2013 року посадовими особами Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП Агрофірма «Комора» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

В ході проведення перевірки перевіряючими встановлено порушення ПП Агрофірма «Комора» п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст. 135, п.192.1 ст. 192 п.198.6, п.198.3 ст.198 та п.201.4 п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України, п . 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 та пп.5.3.9 п. 5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств" у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 516 689 грн. та за 4 квартал 2012 року в сумі 30 742 грн., а також безпідставно віднесення ПП Агрофірма «Комора» до складу податкового кредиту суми податку в загальній сумі 439 837 грн.

За результатами проведеної перевірки Тростянецькою ОДПІ складено акт перевірки №48/22/23107137 від 28.02.2013 року (а.с. 15-68).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення - рішення форми "Р" № 0000022200 від 13.03.2013 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 446 461,00 грн. з них: основного платежу в сумі 439 837,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 6 624,00 грн. (а.с.10), та № 0000032200 від 13.03.2013 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 555 118,00 грн. з них: основного платежу в сумі 547 431,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 7 687,00 грн. (а.с.11).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000032200 від 13.03.2013 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 555 118,00 грн. з них: основного платежу в сумі 547 431,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 7 687,00 грн. суд виходить з наступного.

Підставою для прийняття вказаного рішення, згідно акту перевірки, були порушення позивачем п.п.135.5.4 п.135.5 статті 135 та п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а саме, заниження підприємством доходів від безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності у сумі 161800 грн., та порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року, а саме, зайве віднесення до складу валових витрат, витрати на придбання насіння та будматеріали, по яких не підтверджено право переходу власності на товари від продавця ТОВ «Кемріс» до покупця ПП Агрофрма «Комора» в сумі 2066753 грн.

Щодо заниження позивачем доходів від безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності у сумі 161800 грн., суд зазначає таке.

Так, перевіркою відображеного показника за 2010, 2011, 2012 роки на підставі таких документів: журнали-ордера, обігово-сальдові відомості по рахункам № 311 «Поточні рахунки в національній валюті» № 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», № 719 «Інші доходи від операційної діяльності», виписки банку та первинні документи - встановлено заниження задекларованих ПП Агрофірма «Комора» показників у рядку 03 Декларації «інші доходи» в сумі 161800 грн.

Проте, позивач не погоджується з таким висновком податкового органу, посилаючись на те, що ним неправильно застосовано поняття позовної давності. Натомість, позивач посилається на те, що згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, на думку позивача, дата виникнення обов'язку здійснити кінцевий розрахунок залежить від дати пред'явлення вимоги його контрагентом, а враховуючи те, що господарські операції між позивачем та контрагентами відбулись ще у 2004, 2005 роках, письмові договори, по яким на підприємстві не збереглися, та враховуючи те, що до цього часу вимоги про оплату заборгованості контрагентами не висувалися, а відтак-перебіг позовної давності ще не розпочався.

Проте, з зазначеними доводами позивача суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно п.п.14.1.11. п.14.1 статті 14 Податкового кодексу, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до п.п. 135.5.4. п.135.5 статті 135 Податкового кодексу, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи - є доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Статтею 257 Цивільного кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Як вбачається зі статті 526 Цивільного кодексу, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведена вище норма визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов'язання і регулює спеціальний порядок виконання зобов'язання, однак не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов'язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора.

Договір як правочин є підставою виникнення договірного зобов'язання, а тому строк існування самої підстави зобов'язання не може бути коротшим строку існування цього зобов'язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору.

Таким чином, в разі закінчення строку дії договору, що передбачав невизначений строк виконання зобов'язання, початок перебігу строку позовної давності слід визначати саме з моменту закінчення строку дії договору. У зв'язку з цим не підлягає застосування норма Цивільного кодексу України про те, що за невизначеності строку виконання зобов'язань цей строк визначається моментом вимоги, а в разі непред'явлення такої вимоги строк позовної давності не розпочинає перебіг.

Зазначена позиція наводиться в Постанові Верховного Суду України від 10 листопада 2009 року, якою було скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2009 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Як випливає з акту перевірки та відповідно до матеріалів бухгалтерського обліку станом на 01.01.2010 року у підприємства рахується кредиторська заборгованість на суму 161800 грн.

Крім того, в судовому засіданні були досліджені головна книга за 2004, 2005 роки та оборотна відомість по 685 рахунку за 2004, 2005 роки, з яких видно, що зазначені господарські відносини з контрагентами виникли у 2004, 2005 роках в результаті придбання позивачем ТМЦ на підставі усних та письмових договорів, які представник позивача не надала на вимогу суду. Відповідна заборгованість починаючи з 2004, 2005 років висвітлювалась підприємством щороку, зокрема, і станом на 01.01.2010 року, що не заперечувалось представником позивача.

Враховуючи відповідні обставини та те, що в судовому засіданні не можливо було встановити час фактичного виникнення зобов'язань у контрагентів, проте враховуючи, що вказана кредиторська заборгованість рахувалась в бухгалтерському обліку позивача станом на 01.01.2010 року, що свідчить про фактичне виникнення зобов'язань з 01.01.2010 року.

Таким чином, на думку суду відповідно до ст. 135 Податкового кодексу України позивач повинен включити суму відповідної кредиторської заборгованості в декларації про прибуток підприємства до складу валового доходу, тому висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму кредиторської заборгованості в сумі 161800 грн. є правомірними.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року, зокрема, зайвого віднесення ПП Агрофірма «Комора» до складу валових витрат, витрат на придбання насіння та будівельних матеріалів в сумі 2066753 грн., оскільки не підтверджено право переходу власності на товари від продавця ТОВ «Кемріс» до позивача, то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За п.п. 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"( чинний на момент виникнення спірних правовідносин) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 зазначеного Закону (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування платником податку витрат підприємства допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також використання отриманих за договором поставки товарів у власній господарській діяльності.

Надаючи оцінку господарським операціям позивача із вказаним контрагентом судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Кемріс» укладено договір купівлі - продажу насіння №124 від 01.02.2011 року.

Відповідно до п.п.1.2 асортимент товару, його кількість і ціна визначаються за узгодженням сторін в рахунках - фактурах, видаткових накладних, актах, що становлять невід'ємну частину цього договору. Пунктом 2, а саме п.п. 2.1 зазначено, що продавець зобов'язаний поставити товар покупцю за видатковими накладними на товар у місці та на умовах, за узгодженням сторін. Також зазначено, що місце поставки товару здійснюється за адресою: Вінницька область, Тростянецький район, смт. Тростянець, вул. Наконечного, 15.

Придбання товарно - матеріальних цінностей підтверджується первинними документами та документами бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними, зокрема від 04.03.2011 року та іншими, які містяться в матеріалах справи, податковими накладними від 04.03.2011 року та іншими, що знаходяться в матеріалах справи (а.с.69-95).

Окремо суд звертає увагу на доводи представника відповідача, що в ході проведення перевірки згідно наданих документів, не виявлено документи, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до перевізника (покупця).

Так, п. 4 договору купівлі - продажу насіння №124 від 01.02.2011 року передбачені умови та строки поставки, а п.п. 4.1 зазначено, що поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлень покупця.

Крім того, на підтвердження поставки товару, представником позивача надано копії товарно - транспортних накладних №488497 від 21.02.2011 року, №488500 від 10.02.2011 року, №488499 від 10.02.2011 року, №488498 від 02.02.2011 року, №488496 від 01.02.2011 року, з яких видно, що товар, придбаний у ТОВ «Кемріс», доставлявся автопідприємством ПП ОСОБА_5 до ПП Агрофірма «Комора».

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-Х1V зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 3.2 статті 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з вимогами Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операцій, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Також, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 наведеного Положення.

Крім того, відповідно до пункту 2.1 статті 2 Положення, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на послуги повинні оформлятись відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої послуги.

На думку суду, первинні документи, зокрема, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, відповідно до вимог чинного законодавства, є належними, допустимими та достовірними доказами, які документально підтверджують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п.7.2 договору купівлі - продажу насіння від 01.02.2011 року підтвердженням якості товару з боку продавця є сертифікат якості (відповідності), встановленого зразка, на кожну партію товару, який видається на підставі аналізів спеціалізованих контрольно - насіннєвих лабораторій. Так, в матеріалах справи містяться свідоцтва на насіння №46 від 16.03.2011 року, №40 від 01.02.2011 року, №47 від 10.03.2011 року, №44 від 10.02.2011 року, №41 від 01.02.2011 року, виданих ТОВ «Кемріс», які підтверджують, що придбаний товар ПП Агрофірма «Комора» відповідає вимогам якості (а.с.156-161).

Крім того, пунктом 8 вищезазначеного договору купівлі продажу насіння передбачені умови приймання товару, а п.п. 8.4 зазначено, що перехід право власності на товар відбувається в момент підписання сторонами видаткової накладної на товар. Так, в матеріалах справи містяться видаткові накладні, які підтверджують придбання товару у ТОВ «Кемріс»та перехід право власності на придбаний товар.

Також, в судовому засіданні досліджені податкові накладні, зокрема №2 від 10.02.2011 року, та податкові накладні, зокрема №02 від 10.02.2011 року, які підтверджують реалізацію ПП Агрофірма «Комора» придбаних ТМЦ у ТОВ «Кемріс» (а.с.97-151).

Щодо висновків, Тростянецької ОДПІ викладених у акт перевірки №48/22/23107137 від 28.02.2013 (а.с.27) про нечинність правочину суд звертає увагу на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу, щодо визначення правочину, укладеного між ТОВ «Кемріс» та ПП Агрофірма «Комора» як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Разом з тим, при прийнятті рішення суд враховує позицію Вищого адміністративного суду, викладену в інформаційному листі № 742/11/13-11 від 06.05.2011р., в якому зазначено, що умовою для визнання недійсним правочинну, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Отже, з наданих позивачем доказів видно, що господарська операція з придбання насіння відбулась з метою настання реальних правових наслідків, оскільки матеріалами справи підтверджується, що товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, а договір виконано сторонами в повному обсязі.

Разом з тим, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

З урахуванням встановлених у справі обставин, констатуючи помилкове нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в розрізі господарської операції з ПП «Кемріс» суд не може визнати протиправним оскаржуване рішення податкового органу в якійсь сумі та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Зважаючи на позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваного рішення, надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000032200 від 13.03. 2013 року підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку господарським операціям та нарахування податкового кредиту позивача із вказаним контрагентом, суд бере до уваги, що відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В силу п.201.6. ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

При цьому, п.201.7 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що обов'язковою підставою для визначення податкового кредиту по податку на додану вартість є наявність податкових та видаткових накладних, оформлених із дотриманням чинного законодавства.

Таким чином, суд вважає безпідставним посилання відповідача на безтоварність господарської операції з ПП «Кемріс», оскільки, як зазначалося вище, матеріали справи містять видаткові накладні, податкові накладні та інші документи бухгалтерського обліку, які у своїй сукупності підтверджують рух товарів у період, який перевірявся, між позивачем та контрагентом та зміну майнового стану сторін господарського зобов'язання.

Тому, суд приходить до висновку про неправомірність посилань відповідача, викладених в акті перевірки щодо безтоварності господарських операцій в частині посилань на відсутність намірів сторін по Договору щодо настання реальних наслідків.

Щодо формування податкового кредиту по безнадійній кредиторській заборгованості, то суд погоджується з висновками податкового органу виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується представником позивача, що при формуванні податкового кредиту позивачем до податкової декларації включено суму - 26486 грн. податку на додану вартість по ТМЦ, які придбав позивач, проте за придбаний товар не розрахувався, при цьому суму кредиторської заборгованості не включив до валових доходів, а саме: інші доходи, доходи від безнадійної заборгованості.

Як вже зазначалось вище, судом встановлено, що позивачем в порушення вимог ст. 14, 135 Податкового кодексу України занижено доходи від безнадійної заборгованості, за зобов'язаннями по яким минув строк позовної давності, в сумі 161800 грн., тому суд погоджується з висновками податкового органу, що податковий кредит, сформований по відповідній безнадійній заборгованості, підлягає коригуванню.

Отже, здійснивши системний аналіз діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та наданих у справу доказів суд погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0000022200 від 13.03.2013 року в частині коригування податкового кредиту, сформованого по безнадійній кредиторській заборгованості, проте категорично не погоджується з висновками податкового органу в частині формування податкового кредиту по господарській операції позивача та ПП «Кемріс».

Разом з тим, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення.

Зважаючи на позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваного рішення, надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000022200 від 13.03. 2013 року підлягає скасуванню.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі даного акту та застосування штрафних санкцій.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, встановленим у справі, підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами, дослідженими у судовому засіданні за участю присутніх учасників процесу, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000032200 від 13.03.2013 року та № 0000022200 від 13.03.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства Агрофірма "Комора" (24300, Вінницька область, смт. Тростянець, вул. Наконечного, 15, код ЄДРПОУ 23107137, р/р 26008060231160 в КБ "Приватбанк" м. Вінниця, МФО 302689) судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна