Ухвала

від 18.06.2013 по справі 802/1439/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1439/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства Агрофірма "Комора" до Тростянецької об"єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2013 року приватне підприємство Агрофірма "Комора" (далі -ПП Агрофірма "Комора", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Тростянецька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП Агрофірма "Комора" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №48/22/23107137 від 28.02.2013 р.

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення ПП Агрофірма "Комора" вимог: п.п.135.5.4 п.135.5 статті 135 та п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, шляхом заниження доходів від безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності на суму 161800 грн.; п 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 року, шляхом неправомірного віднесення до складу валових витрат, витрат на придбання товарно- матеріальних цінностей (ТМЦ) в сумі 2066753 грн.; п.192.1 ст. 192 п.198.6, п.198.3 ст.198 та п.201.4 п.201.6 ст.201 Податкового Кодексу України, шляхом безпідставного завищення розміру податкового кредиту на 439837 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки, Тростянецькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 13.03.2013 року №0000022200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 446461грн. з яких: 439837,00 грн. - за основним платежем, 6624грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0000032200 від 13.03.2013 року, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 555118,00 грн. з них: основного платежу в сумі 547 431,00 грн., штрафних (фінансові) санкцій - 7 687,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПП Агрофірма "Комора", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ "Кемріс", по яких не підтверджено право переходу власності на товари від продавця ТОВ "Кемріс" до покупця ПП Агрофірма "Комора". Крім того, позивач безпідставно не включив до доходів звітного періоду доходів від безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ "Кемріс" укладено договір купівлі - продажу насіння №124 від 01.02.2011 року.

Відповідно до п.п.1.2 асортимент товару, його кількість і ціна визначаються за узгодженням сторін в рахунках - фактурах, видаткових накладних, актах, що становлять невід'ємну частину цього договору. Пунктом 2, а саме п.п. 2.1 зазначено, що продавець зобов'язаний поставити товар покупцю за видатковими накладними на товар у місці та на умовах, за узгодженням сторін. Також передбачено місце поставки товару.

На виконання умов даного договору ТОВ "Кемріс" поставило ПП Агрофірма "Комора" ТМЦ (насіння), а позивач включив витрати на їх придбання та суми сплаченого ПДВ в складі ціни на дані товари до податкової звітності.

Придбання вказаних ТМЦ підтверджується, наявними в матеріалах справи, видатковими накладними та податковими накладними.

Факт здійснення поставок та транспортування ТМЦ підтверджується довіреностями на отримання ТМЦ та товарно-транспортних накладних №488497 від 21.02.2011 року, №488500 від 10.02.2011 року, №488499 від 10.02.2011 року, №488498 від 02.02.2011 року, №488496 від 01.02.2011 року, з яких видно, що товар, придбаний у ТОВ "Кемріс", доставлявся автопідприємством ПП ОСОБА_2 до ПП Агрофірма "Комора". А тому є безпідставними доводи відповідача, щодо відсутності документів, по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до перевізника (покупця).

Якість придбаного у ТОВ "Кемріс" товару підтверджують свідоцтва на насіння №46 від 16.03.2011 року, №40 від 01.02.2011 року, №47 від 10.03.2011 року, №44 від 10.02.2011 року, №41 від 01.02.2011 року.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності та реалізація його іншим особам підтверджується актами очистки зерна та податковими накладними.

Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. За п.п. 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( чинний на момент виникнення спірних правовідносин) суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За змістом п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, формування платником податку витрат підприємства та податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні витрат та податкового кредиту.

Доводи відповідача щодо нікчемності вказаного правочину, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтями 204, 205 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки про допущення поршень законодавства суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів є суто суб`єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора та не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здіснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв`язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз`яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини.

Визначаючись щодо наявності у позивача обов'язку включити до складу доходів суми безнадійної заборгованості за зобов'язаннями, по яким минув строк позовної давності у сумі 161800 грн., суд зважає на таке.

Відповідно до п.14.1.11 ст.14 14.1.11 ПК України безнадійною є, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно із п.п. 135.5.4. п.135.5 статті 135 ПК України, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи - є доходами, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Статтею 257 Цивільного кодексу встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Відповідно до матеріалів бухгалтерського обліку станом на 01.01.2010 року у підприємства рахується кредиторська заборгованість на суму 161800 грн. Дана заборгованість, згідно до головна книга за 2004, 2005 роки, виникла за результатами господарських відносин позивача з контрагентами виникли у 2004, 2005 роках в результаті придбання позивачем ТМЦ на підставі усних і письмових договорів. Заборгованість починаючи з 2004, 2005 років висвітлювалась підприємством щороку, зокрема, і станом на 01.01.2010 року.

Обґрунтовуючи правомірність не включення даної заборгованості до складу доходів, позивач вказав, що вона не є безнадійною кредиторською заборгованістю, оскільки за вказаними зобов'язаннями не минув строк позовної давності. Позивач вказує, що у вказаних договорах не було встановлено строку їх виконання, а тому початок перебігу строку позовної давності, в силу статей 261, 530 ЦК України, починається з моменту пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання. Оскільки, вказані вимоги пред'явлені не були, строк давності за вказаними зобов'язаннями не розпочався.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вказаних доводів відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведена вище норма визначає наслідки невизначеності строку виконання зобов'язання і регулює спеціальний порядок виконання зобов'язання, однак не визначає строк його існування, а також граничний строк, коли таке зобов'язання має бути виконане у разі відсутності вимоги кредитора.

Договір як правочин є підставою виникнення договірного зобов'язання, а тому строк існування самої підстави зобов'язання не може бути коротшим строку існування цього зобов'язання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору. В разі закінчення строку дії договору, що передбачав невизначений строк виконання зобов'язання, початок перебігу строку позовної давності слід визначати саме з моменту закінчення строку дії договору. У зв'язку з цим не підлягає застосування норма Цивільного кодексу України про те, що за невизначеності строку виконання зобов'язань цей строк визначається моментом вимоги, а в разі непред'явлення такої вимоги строк позовної давності не розпочинає перебіг.

Внаслідок ненадання позивачем копій договорів на підставі яких виникла вказана заборгованість не можливо було встановити час фактичного виникнення зобов'язань у контрагентів. Однак, вказана кредиторська заборгованість рахувалась в бухгалтерському обліку позивача станом на 01.01.2010 року, що свідчить про фактичне виникнення зобов'язань з 01.01.2010 року.

Таким чином, позивач зобовязаний включити суму відповідної кредиторської заборгованості в декларації про прибуток підприємства до складу валового доходу, тому висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на суму кредиторської заборгованості в сумі 161800 грн. є обґрунтованими, що свідчить про часткову неправомірність вказаних податкових повідомлень-рішень.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Рішення, в якому недійсну частину не можна відокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Разом з тим, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

В даному випадку, враховуючи, неможливість виокремити частину грошового зобов'язання (штрафних санкцій), нарахованого податковим органом за вказане порушення, колегія суддів вважає, що при частковому скасуванні податкові повідомлення-рішення втрачають свою цілісність, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхідності скасування оскаржуваних рішень вцілому.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.