Постанова

від 21.05.2013 по справі 801/4348/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2013 р. (11:23) Справа №801/4348/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Дубініної А.Є., представників сторін:

від позивача - Акімова Г.С.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0007441502 від 09.04.2013р., № 0007541502 від 10.04.2013р. та № 0005851501 від 10.04.2013р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача щодо невірного формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з тим, що діяльність контрагентів позивача, а саме ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» була направлена на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах, не ґрунтуються на нормах податкового та цивільного законодавства. Позивач зауважує, що господарські операції з придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» мають реальний характер, отримання, оприбуткування товарів та їх використання в оподаткованих операціях підтверджується первинними бухгалтерськими документами, тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.04.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, місце та дату судового засідання повідомлений належним чином.

На адресу суду в обґрунтування правової позиції представник відповідача надіслав письмове заперечення на адміністративний позов, відповідно до якого проти задоволення адміністративного позову заперечував, зазначивши, що в ході проведеної перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, що й стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 34835711) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 27.12.2006 р.

Відповідно до довідки АА № 683166 від 25.09.2012р. основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, оптова торгівля хімічними продуктами (КВЕД 46.75), діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (КВЕД 46.49).

Судом встановлено, що позивач зареєстрований в податковому органу платником податків та зборів, в тому числі є платником податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Посадовими особами податкового органу була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» за період з 01.10.2009р. по 31.12.2010р.

За результатами перевірки був складений акт № 1846/15.2/34835711 від 27.03.2013 р. (далі акт перевірки).

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0007441502 від 09.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн.,

- № 0007541502 від 10.04.2013р. про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн.

- № 0005851501 від 10.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн.

Сума донарахування зобов'язань з податку на прибуток визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ "Карбохім Україна" п.5.1. ст.5, п.п. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зі змінами та доповненнями, а саме у зв'язку з завищенням валових витрат позивачем за перевіряємий період на суму 222515 грн. внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим».

Сума донарахування зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість визначена податковим органом внаслідок порушення ТОВ "Карбохім Україна" пп. 7.4.1 пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, по операціям з придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», в результаті чого занижене ПДВ на загальну суму 34098 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність донарахування податкових зобов'язань та нарахування штрафних (фінансових) санкцій і було встановлено наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень - рішень № 0005851501 від 10.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, валові витрати по операціям з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» були сформовані позивачем у 2010р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток підприємств» набрав чинності з 01.04.2011 року.

Відповідно до пп. 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону №334 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України "Про систему оподаткування" полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З 01.04.2011р. порядок формування валових витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, встановлений ІІІ розділом Податкового кодексу України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону №996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що ТОВ "Карбохім Україна" до валових витрат у 2010р. включені витрати по операціям з придбання товарів у контрагентів - ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим».

За даними податкового органу, завищення валових витрат у розмірі 222515 грн., пов'язане з тим, що ТОВ "Карбохім Україна" необґрунтовано включило до їх складу витрати на придбання робіт у контрагентів ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.

Сутність порушень, полягає в тому, що на думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ТОВ "Карбохім Україна" по взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» суд вказує на наступне.

З акту перевірки вбачається,що витрати у сумі 33930 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» були віднесені позивачем до складу валових витрат у 4 кварталі 2009 р.

Відповідно до п.102.1. ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що витрати, які були понесені позивачем по взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у 4 кварталі 2009р. на загальну суму 33930 грн. (вартість без ПДВ) не повинні досліджуватись у межах названої адміністративної справи, як такі, що вишли за межі дії п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки, виходячи з наведених норм законодавства, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Крім того, суд зазначає, що при винесені податкового повідомлення-рішення (при розрахунку грошових зобов'язань з податку на прибуток) податковий орган також не приймав до уваги витрати понесені позивачем по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у 4 квартал 2009р., у зв'язку з тим, що платник податку (позивач) звільнений від сплати грошового зобов'язання за 4 квартал 2009р. після закінчення граничного строку сплати, а саме 1095 днів (як це передбачено нормами Податкового кодексу України).

А відтак, враховуючи вище зазначене, суд вважає за необхідне дослідити витрати в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах у розмірі 188585 грн. (222515 - 33930), які були включені платником податків до складу валових витрат по взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим».

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ТОВ "Карбохім Україна" по взаємовідносинах з ПП «Айкон Крим», судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 01.10.2009 р. між ПП «Айкон Крим», в особі директора ОСОБА_3 та ТОВ «Карбохім Україна», в особі генерального директора ОСОБА_2 укладений договір поставки № 69, за яким постачальник передає, а покупець приймає та оплачує продукцію по номенклатурі та в кількості, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов зазначеного договору ПП «Айкон Крим» поставило на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 2 від 11.01.2010р. на загальну суму 21721,92 грн. у тому числі ПДВ 3620,32 грн. (вартість без ПДВ 18101,60 грн.), № 173 від 03.03.2010р. на загальну суму 23227,50 грн. у тому числі ПДВ 3871,25 грн. (вартість без ПДВ 19356,25 грн.), № 240 від 01.04.2010р. на загальну суму 23472,00 грн. у тому числі ПДВ 3912,00 грн. (вартість без ПДВ 19560,00 грн.), № 358 від 23.04.2010р. на загальну суму 9028,80 грн. у тому числі ПДВ 1504,80 грн. (вартість без ПДВ 7524,00 грн.), № 458 від 20.05.2010р. на загальну суму 29119,96 грн. у тому числі ПДВ 4853,33 грн. (вартість без ПДВ 24266,63 грн.) Загалом було поставлено товарно-матеріальних цінностей на суму 106570,20 грн., у тому числі ПДВ 17761,70 грн.(вартість без ПДВ 88808,50 грн.)

Судом встановлено, що ТОВ "Карбохім Україна" повністю сплатило ПП «Айкон Крим» грошові кошти у сумі 106570,20 грн., у тому числі ПДВ 17761,70 грн., що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна" за 19.01.2010р., 26.02.2010р., 18.03.2010р., 28.04.2010р., 20.05.2010р. та 01.09.2010р., які залучені до матеріалів справи.

У журналах-ордерах по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ТОВ "Карбохім Україна" за 2010р. операції з оприбуткування товарів, отриманих ПП «Айкон Крим», відображені на загальну суму 106570,20 грн.

А відтак, за датою оприбуткування платником податку товарів/частково за датою списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, відповідно до приписів п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, позивач включив до складу валових витрат у перевіряємому періоді суму у розмірі 88808,50 грн.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат ТОВ "Карбохім Україна" по взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой», судом встановлено наступне.

Так, 01.06.2010 р. між ПП «Севелітстрой», в особі директора ОСОБА_4 та ТОВ «Карбохім Україна», в особі генерального директора ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу № 434, за яким постачальник передає, а покупець приймає та оплачує товарно-матеріальні цінності по номенклатурі та в кількості, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Судом встановлено, що 22.06.2010 року ТОВ "Карбохім Україна" перерахувало ПП «Севелітстрой» в безготівковій формі грошові кошти у сумі 24450,00 грн., у т.ч. ПДВ 4075,00 грн., з призначенням платежу «оплата по рахунку № 718 від 22.06.2010 р. в т. ч ПДВ 20% - 4075,00 грн.», що підтверджується випискою банку за 22.06.2010 р., у зв'язку з чим, по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до вимог підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 у позивача виникло право на формування валових витрат за 2 квартал 2010 року у сумі 20375,00 грн.

Відповідно, 22.06.2010 року по даті отримання коштів ПП «Севелітстрой» виникли зобов'язання щодо формування об'єкту оподаткування податку на прибуток у 2 кварталі 2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Севелітстрой» поставило на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 801 від 15.07.2010р. на загальну суму 23005,43 грн. у тому числі ПДВ 3834,24 грн. (вартість без ПДВ 19171,19 грн.), № 978 від 10.08.2010р. на загальну суму 820,08 грн. у тому числі ПДВ 136,68 грн. (вартість без ПДВ 683,40 грн.), № 1013 від 11.08.2010р. на загальну суму 8632,68 грн. у тому числі ПДВ 1438,78 грн. (вартість без ПДВ 7193,90 грн.), № 1233 від 03.09.2010р. на загальну суму 37141,87 грн. у тому числі ПДВ 6190,31 грн. (вартість без ПДВ 30951,56 грн.), № 1251 від 07.09.2010р. на загальну суму 5961,20 грн. у тому числі ПДВ 993,53 грн. (вартість без ПДВ 4967,67 грн.), № 1506 від 08.10.2010р. на загальну суму 24249,62 грн. у тому числі ПДВ 4041,60 грн. (вартість без ПДВ 20208,02 грн.), № 1995 від 08.12.2010р. на загальну суму 18480,00 грн. у тому числі ПДВ 3080,00 грн. (вартість без ПДВ 15400,00 грн.). Загалом було поставлено товарно-матеріальних цінностей на суму 118290,90 грн.(вартість без ПДВ 98575,75 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ "Карбохім Україна" повністю сплатило ПП «Севелітстрой» грошові кошти у сумі 118290,90 грн., за поставлені товарно-матеріальні цінності, що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна" за 22.06.2010р., 27.10.2010р., 24.12.2010р., 20.05.2010р. та 01.09.2010р. актами взаєморозрахунку однорідних вимог від 30.09.2010р. та 30.12.2010р., які залучені до матеріалів справи.

У журналах-ордерах по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками" ТОВ "Карбохім Україна" за 2010р. операції з оприбуткування товарів, отриманих від ПП «Севелітстрой», відображені на загальну суму 118290,90 грн.

Таким чином, за датою оприбуткування платником податку товарів (частково - по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів), відповідно до приписів п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, позивач включив до складу валових витрат у перевіряємому періоді суму у розмірі 98575,75 грн., а саме: суму у розмірі 20375,00 грн. - 2 квартал 2010р., суму у розмірі 78200,75 грн. - 3,4 квартал 2010р.

Досліджуючи взаємозв'язок отриманих товарів від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» з господарською діяльністю позивача та їх використання в оподаткованих операціях, судом встановлене наступне.

Пунктом 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334 встановлено, що «Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має матеріально-технічні можливості, а саме складські приміщення, для зберігання придбаних будівельних матеріалів, що підтверджується наступним.

Так, позивачем було укладено договір оренди частині навісу № 1 від 01.01.2010р., відповідно до якого Орендодавець (ВАТ «Сільгосптехніка») передає у тимчасове платне користування частину навісу, який находиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Рубцова, 44 загальною площею 20 кв.м., а орендар (ТОВ "Карбохім Україна") приймає його в оренду.

А відтак, суд робить висновок, що ТОВ "Карбохім Україна", враховуючи сукупну кількість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», мав матеріально-технічні ресурси, а саме складські приміщення, для їх зберігання та використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, оптова торгівля хімічними продуктами (КВЕД 46.75), діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (КВЕД 46.49).

Судом встановлено, що ТОВ "Карбохім Україна" (Постачальник) було укладено ряд договорів поставки:

- договір поставки № 184 від 13.08.2010р., відповідно до якого Продавець (ТОВ "Карбохім Україна") зобов'язується передати Покупцю (КРП «ПП ВКХ м. Сімферополя») товарно-матеріальні цінності, а саме техпластину ТМКЩ 2мм, а покупець прийняти та сплатити прийняти та сплатити зазначений товар;

- договір поставки № 203 від 30.08.2010р., відповідно до якого Продавець (ТОВ "Карбохім Україна") зобов'язується передати Покупцю (КРП «ПП ВКХ м. Сімферополя») товарно-матеріальні цінності, а саме канат смоляний д50, а покупець прийняти та сплатити прийняти та сплатити зазначений товар.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ "Карбохім Україна" були поставлені товарно-матеріальні цінності (придбані у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим»), які зазначені в договорах з КРП «ПП ВКХ м. Сімферополя», що підтверджується наступними податковими накладними: 4 від 28.04.2010р., № 8 від 17.08.2010р., № 9 від 31.08.2010р.

Крім того, на підставі усних домовленостей з ВАТ «Мотор Січ», КРП «ПП ВКХ м. Сакі», ПКФ «РЕН», ВАТ «Дніпрошина», ТОВ "Карбохім Україна" були поставлені товарно-матеріальні цінності (придбані у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим»), що підтверджується наступними податковими накладними: № 1 від 14.01.2010р., № 2 від 23.02.2010р., № 3 від 12.03.2010р., № 5,6 від 03.06.2010р., № 7 від 17.03.2010р., № 10 від 07.09.2010р., № 12 від 10.06.2010р., № 15 від 19.10.2010р., № 22 від 22.12.2010р.

Загалом, ТОВ "Карбохім Україна" реалізовано товарно-матеріальних цінностей , отриманих від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» зазначеним суб'єктам господарювання на загальну суму 232627,51 грн. у тому числі ПДВ 35657,52 грн.

Аналізуючи ціну за якою були придбані товарно-матеріальні цінності у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», з ціною за якою вони були реалізовані іншим суб'єктам господарювання, суд робить висновок, що ціна реалізації вища за ціну придбання, що свідчить про ділову мету господарських операцій з придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим».

Крім того, суд зазначає, що при дослідженні наданих декларацій з податку на додану вартість, зобов'язання, які виникли у позивача у зв'язку з виконанням вказаних операцій по реалізації отриманого від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» товару, були відображені в документах податкової звітності платника податків - позивача у справі.

Отже вчинені господарські операції між ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» та позивачем призвели до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі, в тому числі, зобов'язання по формуванню об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість.

Як вбачається з висновків акту перевірки, розрахунків до податкового повідомлення - рішення та акту перевірки, податковим органом по контрагентам ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» було виключено валових витрат на загальну суму 188585 грн., проте, в порушення ст. 72 КАС України, ані в акті перевірки, ані представником податкового органу під час розгляду справи не було надано будь-яких пояснень або обґрунтувань с приводу виключення саме суми у розмірі 188585 грн. зі складу валових витрат позивача по взаємовідносинам з контрагентами ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у перевіряємому періоді 2010р.

В обґрунтування позовних вимог та на підтвердження правомірності формування валових витрат у перевіряємому періоді 2010р. позивачем були надані первинні бухгалтерські документи по усім операціям, які мали місце у вказаному періоді по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» на загальну суму валових витрат у розмірі 187384,22 грн.

А відтак, враховуючи види економічної діяльності за КВЕД, приймаючи до уваги, що валові витрати у сумі 187384,22 грн. підтверджуються первинними бухгалтерськими документами позивача та пов'язані з веденням господарської діяльністю останнього (понесені витрати спрямовані на виконання господарських операцій з наступною реалізацією отриманих від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» товарів), вказані витрати є валовими витратами у розумінні приписів п. 5.1. ст. 5 Закону №334.

У зв'язку з чим, вказані витрати у сумі 187384,22 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених позивачем у перевіряємому періоді.

Таким чином, суд зазначає, що ТОВ "Карбохім Україна" виконані усі умови, передбачені Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", для віднесення до валових витрат, витрат, пов'язаних з придбанням товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» на суму 187384,22 грн. (вартість без ПДВ), оскільки за результатами вказаних витрат отриманий дохід.

За таких умов, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів податкового органу про те, що витрати за вказаними господарськими операціями не пов'язані зі здійсненням підприємством господарської діяльності.

А відтак, позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму у розмірі 187384,22 грн., у зв'язку з чим, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн. є протиправним.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0007441502 від 09.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., суд зазначає наступне.

В ході розгляду справи судом було перевірено правомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, а також правомірність збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями та було встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий кредит по операціям з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» був сформований позивачем у 2010р., отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій під час формування позивачем податкового кредиту у 2010 року були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168).

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Вона складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Вимоги до порядку оформлення податкової накладної перелічені у п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168, а саме: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи

або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на

додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної

особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.3.4 ст. 3 наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997р. «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, із змінами, що діяли у дослідженому періоді, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

За висновками акту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі в АР Крим Державної податкової служби № 1846/15.2/34835711 від 27.03.2013 р. ТОВ "Карбохім Україна" безпідставно нарахувало податковий кредит з ПДВ по операціям з придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у розмірі 34098 грн.

Сутність порушень, полягає в тому, що на думку податкового органу діяльність контрагентів позивача, а саме ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди своїм контрагентам без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах.

У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту в сумі 34098 грн.

Досліджуючи надані документи первинного та бухгалтерського обліку позивача в розрізі контрагентів, суд зважає на наступне.

Як вбачається з акту перевірки податковим органом не приймався до уваги податковий кредит, який сформований позивачем по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у січні 2010р.

Відповідно до п.102.1. ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що податковий кредит, який був сформований позивачем по взаємовідносин з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у січні 2010р. не повинен досліджуватись у межах названої адміністративної справи, як такий, що вийшов за межі дії п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, оскільки, виходячи з наведених норм законодавства, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання.

Крім того, суд зазначає, що при винесені податкового повідомлення-рішення (при розрахунку грошових зобов'язань з податку на додану вартість) податковий орган також не приймав до уваги податковий кредит сформований позивачем по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» у січні 2010р., у зв'язку з тим, що платник податку (позивач) звільнений від сплати грошового зобов'язання за січень 2010р. після закінчення граничного строку сплати, а саме 1095 днів (як це передбачено нормами Податкового кодексу України).

По епізоду формування податкового кредиту ТОВ "Карбохім Україна" по взаємовідносинах з ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой», судом встановлено наступне.

Як було зазначено вище, між позивачем ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» були укладені ряд договорів: договір поставки № 69 від 01.10.2009р. (з ПП «Айкон Крим») та договір купівлі - продажу № 434 від 01.06.2010 р. (ПП «Севелітстрой»).

На виконання умов зазначеного договору ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» поставили на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 173 від 03.03.2010р. на загальну суму 23227,50 грн. у тому числі ПДВ 3871,25 грн. (вартість без ПДВ 19356,25 грн.), № 240 від 01.04.2010р. на загальну суму 23472,00 грн. у тому числі ПДВ 3912,00 грн. (вартість без ПДВ 19560,00 грн.), № 358 від 23.04.2010р. на загальну суму 9028,80 грн. у тому числі ПДВ 1504,80 грн. (вартість без ПДВ 7524,00 грн.), № 458 від 20.05.2010р. на загальну суму 29119,96 грн. у тому числі ПДВ 4853,33 грн. (вартість без ПДВ 24266,63 грн.), № 801 від 15.07.2010р. на загальну суму 23005,43 грн. у тому числі ПДВ 3834,24 грн. (вартість без ПДВ 19171,19 грн.), № 978 від 10.08.2010р. на загальну суму 820,08 грн. у тому числі ПДВ 136,68 грн. (вартість без ПДВ 683,40 грн.), № 1013 від 11.08.2010р. на загальну суму 8632,68 грн. у тому числі ПДВ 1438,78 грн. (вартість без ПДВ 7193,90 грн.), № 1233 від 03.09.2010р. на загальну суму 37141,87 грн. у тому числі ПДВ 6190,31 грн. (вартість без ПДВ 30951,56 грн.), № 1251 від 07.09.2010р. на загальну суму 5961,20 грн. у тому числі ПДВ 993,53 грн. (вартість без ПДВ 4967,67 грн.), № 1506 від 08.10.2010р. на загальну суму 24249,62 грн. у тому числі ПДВ 4041,60 грн. (вартість без ПДВ 20208,02 грн.), № 1995 від 08.12.2010р. на загальну суму 18480,00 грн. у тому числі ПДВ 3080,00 грн. (вартість без ПДВ 15400,00 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ "Карбохім Україна" повністю сплатило ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» грошові кошти за отримані товарно-матеріальні цінності, що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна" за 19.01.2010р., 26.02.2010р., 18.03.2010р., 28.04.2010р., 20.05.2010р., 01.09.2010р., 22.06.2010р., 27.10.2010р., 24.12.2010р., 20.05.2010р. та 01.09.2010р., актами взаєморозрахунку однорідних вимог від 30.09.2010р. та 30.12.2010р., які залучені до матеріалів справи.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» виписали позивачу податкові накладні: № 96 від 23.02.2010р. на суму ПДВ 4075,00 грн., № 200 від 18.03.2010р. на суму ПДВ 3871,25 грн., № 358 від 23.04.2010р. на суму ПДВ 1504,80 грн., № 458 від 20.05.2010р. на суму ПДВ 4690,33 грн., № 594 від 22.06.2010р. на суму ПДВ 4075,00 грн., № 978 від 10.08.2010р. на суму 820,08 грн., у тому числі ПДВ 136,68 грн., № 1013 від 11.08.2010р. на суму 8632,68 грн., у тому числі ПДВ 1438,78 грн., № 1233 від 03.09.2010р. на суму 37141,87 грн., у тому числі ПДВ 6190,31 грн., № 1251 від 07.09.2010р. на суму 5961,20 грн., у тому числі ПДВ 993,53 грн., № 1506 від 08.10.2010р. на суму 24249,62 грн., у тому числі ПДВ 4041,60 грн., № 1995 від 08.12.2010р. на суму 18480,00 грн., у тому числі ПДВ 3080,00 грн., які відображені позивачем у розділі І «Отримані податкові накладні» реєстрів податкових накладних за відповідні звітні періоди 2010р. Загалом було виписано податкових накладних на суму ПДВ 34097,29 грн.

У зв'язку з чим, по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(частково - по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону №168 у ТОВ "Карбохім Україна" виникло право на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» на суму 34097,29 грн. у перевіряємому періоді 2010р.

Судом встановлено, що постачальники - ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мали право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як були зареєстровані платниками ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальники позивача є зареєстрованими суб'єктами господарювання - юридичними особами згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Матеріали справи свідчать, що податкові накладні, які стали підставою для нарахування податкового кредиту у звітному періоді 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» містять усі обов'язкові реквізити, передбачені п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону №168.

При досліджені сум податкового кредиту, сформованого ТОВ «Карбохім Україна» по взаємовідносинах з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» судом встановлено, що господарські операції з вказаним контрагентом відповідають діяльності за КВЄД відповідно до правовстановлюючих документів товариства, отримані товари були реалізовані іншим суб'єктам господарювання та увійшли до вартості прямих витрат, що підтверджується видатковими та податковими накладними, отже вчинені господарські операції пов'язані з господарською діяльністю позивача, вчинені в межах оподаткованих операціях платника податків - позивача у справі, що підтверджується матеріалами справи.

За результатом вказаних операцій позивачем нараховані податкові зобов'язання з ПДВ, які були відображені в документах податкової звітності позивача. У зв'язку з чим, вчинені господарські операції з придбання товарів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» призвели до зміни у структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі.

А відтак, ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання товарів від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим».

У зв'язку з чим, податковий кредит у сумі ПДВ 34097,29 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правомірно віднесений позивачем до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді 2010р.

Перевіряючи правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0007541502 від 10.04.2013р. про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з висновків акту перевірки податковим органом зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у червні 2010р.

Матеріали справи свідчать про те, що податковий орган зробив висновок щодо завищення платником податків розміру від'ємного значення суми ПДВ у червні 2010р. (п. 23 декларації з ПДВ за червень 2010р.) на 710,00 грн. в наслідок того, що у попередньому податковому періоді, травні 2010р., позивачем не правомірно був сформований податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» на суму 4690 грн. за відсутністю факту виконання господарських операцій на час формування від'ємного значення суми податку на додану вартість у перевіряємому періоді.

Проте, доказами, наявними в матеріалах справи, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем від'ємного значення суми податку на додану вартість у червні 2010р. у розмірі 710 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сформоване позивачем від'ємне значення суми ПДВ у травні 2010р. у розмірі 710,00 грн. - це різниця між сумою податкового зобов'язання у розмірі 3980 грн. та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у розмірі 4690 грн.

Як було зазначено вище, при дослідженні сум податкового кредиту сформованого позивачем по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» у травні 2010р. у розмірі 4690 грн. судом встановлено, що податковий кредит сформований правомірно, до складу податкового кредиту увійшли суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів у ПП «Айкон Крим», що підтверджено належним чином оформленою податковою накладною № 458 від 20.05.2010р. на суму ПДВ 4690,33 грн., видатковою накладною та подальшим використанням отриманого від ПП «Айкон Крим» товару в господарській діяльності позивача (реалізація з метою отримання прибутку).

Таким чином, враховуючи, що податковий кредит у розмірі 4690 грн. по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» у травні 2010р. сформований правомірно, то суд робить висновок, що від'ємне значення суми ПДВ у травні 2010р. у розмірі 710,00 грн. (різниця між сумою податкового зобов'язання у розмірі 3980 грн. та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у розмірі 4690 грн.) сформоване відповідно до вимог чинного законодавства.

У зв'язку з чим, суд вважає необґрунтованими висновки податкового органу щодо завищення позивачем залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду у червні 2010р. у розмірі 710,00 грн. (п. 23 декларації з ПДВ за червень 2010р.)

А відтак, зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн. є протиправним.

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з Фірмою «Капітель-Плюс» правочинів, то суд вказує на наступне.

Суд зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Закону №334 є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку, позивачем та ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» булі вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

А відтак, зазначене свідчить про те, що господарська операція між позивачем та його постачальником була спрямована на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарської операції, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд зазначає, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд зауважує, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», на які платник податків посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту на суму та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем спростовані не були.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, хто не був постачальником товару. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011р.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини, у праві "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами хисту права власності.

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи, суд зауважує, що матеріали кримінальної справи, використані податковим органом під час перевірки, не є належними та допустимими доказами в адміністративному судочинстві у розумінні приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також зазначає, що за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання товарів від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» (зокрема доказів отримання товарів від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання товарів саме від ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Крім того, відсутність ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» за місцезнаходженням, а також відсутність у них достатніх трудових ресурсів, машин, механізмів та обладнання, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом неможливості здійснювати ними господарських операцій з продажу товарів: адже необхідні необоротні активи могли бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах підряду з СПД-ФО, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила) і т.п. (аналогічна думка викладена ВАСУ в Ухвалі від 01.03.2012 р. по справі №К/9991/76143/11, від 08.12.2011 р. по справі №К/9991/50633/11).

Більш того, у ТОВ "Карбохім Україна" відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту та інших необоротних активів ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим», а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту та валових витрат ТОВ "Карбохім Україна" від наявності вказаних параметрів у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 р. по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 р. по справі №К-26345/10, від 19.04.2012 р. по справі № К/9991/11054/12).

Суд вказує, що ВАСУ в Ухвалі від 16.05.2012 р. по справі №К-9991/6724/12 дотримується наступної думки: «Посилання податкового органу на факт відсутності постачальника за його місцезнаходженням, свідчить лише про порушення даною юридичною особою законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб'єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов'язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб».

ВАСУ в Ухвалі від 30.10.2012 р. по справі №К-28070/10 викладає наступну думку: «Витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків».

Більш того, суд звертає увагу податкового органу, що факт відсутності підприємства за юридичною адресою був встановлений під час проведення перевірки, ані під час вчинення господарських операцій, які стали підставою для формування податкового кредиту та об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн. та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн., знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

А відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0007441502 від 09.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., № 0007541502 від 10.04.2013р. про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн., № 0005851501 від 10.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн., прийняті з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України, та є протиправними.

У зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи до уваги, що позивачем невірно визначені позовні вимоги про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, замість визнання їх протиправними та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає за можливим відповідно до ст. 11 КАС України вийти за межи позивних вимог та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС № 0007441502 від 09.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., № 0007541502 від 10.04.2013р. про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн., № 0005851501 від 10.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Зазначена позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року № 2135/11/13-11.

Під час судового засідання, яке відбулось 21.05.2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 24.05.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0007441502 від 09.04.2013р., № 0007541502 від 10.04.2013р. та № 0005851501 від 10.04.2013р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 34835711) 1022,68 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна