Ухвала

від 22.10.2013 по справі 801/4348/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/4348/13-а

22.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/4348/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Тоскіна Г.Л. ) від 21.05.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" (вул. Рубцова, 44, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про скасування податкових повідомлень-рішень,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0007441502 від 09.04.2013р., № 0007541502 від 10.04.2013р. та № 0005851501 від 10.04.2013; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Карбохім Україна" (ідентифікаційний номер юридичної особи - 34835711) 1022,68 грн. судового збору шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник апеляційної скарги зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною, при її винесенні судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджені та з'ясовані всі обставини справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 22.10.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем 09.04.2013 та 10.04.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення № 0007441502 від 09.04.2013р. про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., № 0007541502 про зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн.; № 0005851501 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн.

Підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 27.03.2013 № 1846/15.2/34835711 документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» за період з 01.10.2009р. по 31.12.2010р.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п.5.1. ст.5, п.п. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зі змінами та доповненнями, пп. 7.4.1 пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 01.10.2009 р. між ПП «Айкон Крим» та ТОВ «Карбохім Україна» укладений договір поставки № 69, за яким постачальник передає, а покупець приймає та оплачує продукцію по номенклатурі та в кількості, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

На виконання умов зазначеного договору ПП «Айкон Крим» поставило на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними а також повністю сплатило грошові кошти, що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна".

01.06.2010 р. між ПП «Севелітстрой». та ТОВ «Карбохім Україна» укладений договір купівлі-продажу № 434, за яким постачальник передає, а покупець приймає та оплачує товарно-матеріальні цінності по номенклатурі та в кількості, визначених у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

22.06.2010 ТОВ "Карбохім Україна" перерахувало ПП «Севелітстрой» в безготівковій формі грошові кошти у сумі 24450,00 грн., у т.ч. ПДВ 4075,00 грн., з призначенням платежу «оплата по рахунку № 718 від 22.06.2010 р. в т. ч ПДВ 20% - 4075,00 грн.», що підтверджується випискою банку за 22.06.2010 р., у зв'язку з чим, по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів відповідно до вимог підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 у позивача виникло право на формування валових витрат за 2 квартал 2010 року у сумі 20375,00 грн.

ПП «Севелітстрой» поставило на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними.

ТОВ "Карбохім Україна" повністю сплатило ПП «Севелітстрой» грошові кошти у сумі 118290,90 грн., за поставлені товарно-матеріальні цінності, що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна" за 22.06.2010р., 27.10.2010р., 24.12.2010р., 20.05.2010р. та 01.09.2010р. актами взаєморозрахунку однорідних вимог від 30.09.2010р. та 30.12.2010р., які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, за датою оприбуткування платником податку товарів (частково - по даті списання коштів з банківського рахунку в оплату товарів), відповідно до приписів п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334, позивач включив до складу валових витрат у перевіряємому періоді суму у розмірі 98575,75 грн., а саме: суму у розмірі 20375,00 грн. - 2 квартал 2010р., суму у розмірі 78200,75 грн. - 3,4 квартал 2010р.

Враховуючи, що позивачем було укладено договір оренди частини навісу № 1 від 01.01.2010р., відповідно до якого Орендодавець (ВАТ «Сільгосптехніка») передає у тимчасове платне користування частину навісу, який находиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Рубцова, 44 загальною площею 20 кв.м., а орендар (ТОВ "Карбохім Україна") приймає його в оренду, ТОВ "Карбохім Україна" мав матеріально-технічні ресурси, а саме складські приміщення, для їх зберігання та використання у власній господарській діяльності.

Оскільки основними видами економічної діяльності підприємства є, зокрема, оптова торгівля хімічними продуктами (КВЕД 46.75), діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами (КВЕД 46.49)., ТОВ "Карбохім Україна" (Постачальник) укладено ряд договорів поставки, а саме: договір поставки № 184 від 13.08.2010; договір поставки № 203 від 30.08.2010 ТОВ "Карбохім Україна" були поставлені товарно-матеріальні цінності (придбані у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим»), які зазначені в договорах з КРП «ПП ВКХ м. Сімферополя», що підтверджується наступними податковими накладними: 4 від 28.04.2010р., № 8 від 17.08.2010р., № 9 від 31.08.2010р.

Крім того, на підставі усних домовленостей з ВАТ «Мотор Січ», КРП «ПП ВКХ м. Сакі», ПКФ «РЕН», ВАТ «Дніпрошина», ТОВ "Карбохім Україна" були поставлені товарно-матеріальні цінності (придбані у ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим»), що підтверджується наступними податковими накладними: № 1 від 14.01.2010р., № 2 від 23.02.2010р., № 3 від 12.03.2010р., № 5,6 від 03.06.2010р., № 7 від 17.03.2010р., № 10 від 07.09.2010р., № 12 від 10.06.2010р., № 15 від 19.10.2010р., № 22 від 22.12.2010р.

Отже вчинені господарські операції між ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» та позивачем призвели до зміни в структурі активів та зобов'язань платника податків - позивача у справі, в тому числі, зобов'язання по формуванню об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №334/94-ВР (надалі Закон №334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані витрати у сумі 187384,22 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, понесених позивачем у перевіряємому періоді.

Щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (надалі Закон №168), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону №168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону №168 зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна, визначені у підпункті 7.2.1.пункту 7.2. статті 7 Закону №168 .

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За висновками акту перевірки податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність, спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу.

Колегією суддів ретельно досліджено ряд договорів, укладених між позивачем ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой», а саме: договір поставки № 69 від 01.10.2009р. (з ПП «Айкон Крим») та договір купівлі - продажу № 434 від 01.06.2010 р. (ПП «Севелітстрой»).

На виконання умов зазначених договорів ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» поставили на користь позивача товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними.

ТОВ "Карбохім Україна" повністю сплатило ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» грошові кошти за отримані товарно-матеріальні цінності, що підтверджується виписками по особовому рахунку ТОВ "Карбохім Україна" за 19.01.2010р., 26.02.2010р., 18.03.2010р., 28.04.2010р., 20.05.2010р., 01.09.2010р., 22.06.2010р., 27.10.2010р., 24.12.2010р., 20.05.2010р. та 01.09.2010р., актами взаєморозрахунку однорідних вимог від 30.09.2010р. та 30.12.2010р., які залучені до матеріалів справи.

За датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» виписали позивачу податкові накладні.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції встановлено, що постачальники - ПП «Айкон Крим» та ПП «Севелітстрой» відповідно до п.п.7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону №168 мали право виписки податкових накладних станом на час їх складання, так як були зареєстровані платниками ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua).

Крім того, постачальники позивача є зареєстрованими суб'єктами господарювання - юридичними особами згідно даних офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua).

Таким чином, податковий кредит у сумі ПДВ 34097,29 грн. по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правомірно віднесений позивачем до складу податкового кредиту у перевіряємому періоді 2010р.

Щодо зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн., судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з висновків акту перевірки, податковий орган зробив висновок щодо завищення платником податків розміру від'ємного значення суми ПДВ у червні 2010р. (п. 23 декларації з ПДВ за червень 2010р.) на 710,00 грн. в наслідок того, що у попередньому податковому періоді, травні 2010р., позивачем не правомірно був сформований податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» на суму 4690 грн. за відсутністю факту виконання господарських операцій на час формування від'ємного значення суми податку на додану вартість у перевіряємому періоді.

Як вбачається з матеріалів справи, сформоване позивачем від'ємне значення суми ПДВ у травні 2010р. у розмірі 710,00 грн. - це різниця між сумою податкового зобов'язання у розмірі 3980 грн. та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у розмірі 4690 грн.

Як було зазначено вище, при дослідженні сум податкового кредиту сформованого позивачем по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» у травні 2010р. у розмірі 4690 грн. судом встановлено, що податковий кредит сформований правомірно, до складу податкового кредиту увійшли суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів у ПП «Айкон Крим», що підтверджено належним чином оформленою податковою накладною № 458 від 20.05.2010р. на суму ПДВ 4690,33 грн., видатковою накладною та подальшим використанням отриманого від ПП «Айкон Крим» товару в господарській діяльності позивача (реалізація з метою отримання прибутку).

Оскільки податковий кредит у розмірі 4690 грн. по взаємовідносинам з ПП «Айкон Крим» у травні 2010р. сформований правомірно, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що від'ємне значення суми ПДВ у травні 2010р. у розмірі 710,00 грн. (різниця між сумою податкового зобов'язання у розмірі 3980 грн. та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду у розмірі 4690 грн.) сформоване відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином, зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн. є протиправним.

Щодо посилань податкового органу на нікчемність укладених позивачем з Фірмою «Капітель-Плюс» правочинів, колегія суддів зазначає.

В даному випадку, позивачем та ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» були вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за договорами була здійсненна позивачем повністю.

Викладене спростовує висновок відповідача, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.

Ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, відповідачем не наведено.

В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ПП «Севелітстрой» та ПП «Айкон Крим» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 42622,50 грн., у тому числі за основним платежем - 34098,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 8524,50 грн., зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 710,00 грн., у тому числі за червень 2010р. у сумі 710,00 грн. та збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 58935,00 грн., у тому числі за основним платежем - 47148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 11787,00 грн., знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, позовні вимоги правомірно задоволені судом першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 у справі № 801/4348/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.05.13 у справі № 801/4348/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко