Ухвала

від 29.05.2013 по справі 0909/6318/2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №0909/6318/2012

Провадження №22ц/779/1092/2013

Категорія 52

Головуючий у І інстанції Максимюк Р.Ю.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Горблянського Я.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Мельник О.В.

з участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленштен», третя особа ОСОБА_4 про поновлення на роботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленштен» - Гуцуляка Олексія Івановича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_3. Вирішено поновити ОСОБА_3 на посаді водія Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленштен» з 06 листопада 2012 року і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленштен» на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 5004 грн. 48 коп. та 300 грн. моральної шкоди.

Не погодившись з таким рішенням, представник ТзОВ «Ленштен» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що розглядаючи справу, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 157 ЦПК України, за змістом якої суд розглядає справи про поновлення на роботі протягом одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п'ятнадцять днів. Ухвала про відкриття провадження у справі постановлена судом 05 грудня 2012 року, а рішення винесене 22 березня 2013 року.

Апелянт також зазначає, що судом безпідставно зроблено висновок про поважність причин невиходу ОСОБА_3 на роботу 29 жовтня 2012 року у зв'язку з тим, що він виконував обов'язки члена виборчої комісії під час виборів народних депутатів України. Зі слів допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, який виконував обов'язки голови ДВК в с. Велика Кам'янка Коломийського району, позивач ОСОБА_3 працював членом комісії на безоплатній основі. У такому випадку за змістом ст. 119 КЗпП України та ч. 11 ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» за працівником зберігається середній заробіток за час виконання ним обов'язків члена виборчої комісії. Проте, відповідно до ч. 11 ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» звільняються члени виборчої комісії від виконання службових обов'язків за місцем постійної роботи лише на час, необхідний для здійснення обов'язків члена комісії, на підставі письмового повідомлення голови, заступника голови чи секретаря відповідної виборчої комісії про скликання засідання комісії або рішення виборчої комісії про залучення члена комісії до участі в інших заходах, передбачених законом. Такі повідомлення або рішення повинні містити зазначення дати, часу та запланованої тривалості засідання виборчої комісії чи іншого заходу. В порушення наведеної статті закону позивачем 30 жовтня 2012 року директору ТзОВ «Ленштен» було пред'явлено довідку, видану головою ДВК про те, що ОСОБА_3 являється членом дільничної виборчої комісії і 28 та 29 жовтня 2012 року був задіяний у роботі виборчої комісії. Наведене судом не взято до уваги.

Крім того, апелянт вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції базується на припущеннях, що нібито керівництву ТзОВ «Ленштен» було відомо про місцезнаходження ОСОБА_3 29 жовтня 2012 року, що суперечить вимогам п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», а також ст. 32 Конституції України.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати.

У засідання апеляційного суду апелянт та третя особа на стороні відповідача не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності нез'явившихся сторін.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, рішення суду першої інстанції вважав законним і обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_3 працював у відповідача ТзОВ «Ленштен» водієм. Згідно наказу №19 від 06.11.2012 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_3» (а.с. 3) позивач з 06 листопада 2012 року звільнений з роботи у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 в частині його поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, будучи членом дільничної виборчої комісії 28 та 29 жовтня 2012 року був задіяний у роботі комісії, тому відповідно до ч. 8 ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» він не може бути звільнений з роботи з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків на виборчій дільниці, а згідно ч. 11 ст. 36 вказаного закону на нього поширюються гарантії і компенсації, передбачені законодавством для працівників на час виконання ними державних або громадських обов'язків у робочий час. Оскільки причиною невиходу ОСОБА_3 29 жовтня 2012 року на роботу є виконання ним обов'язків члена виборчої комісії, то така причина є поважною та не може вважатися прогулом в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що 29 жовтня 2012 року ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці у ТзОВ «Ленштен», де він працював водієм.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, а саме: довідки, виданої Дільничною виборчою комісією №260360 з виборів народних депутатів України (а.с. 4), ОСОБА_3 дійсно являвся членом дільничної виборчої комісії і 28 та 29 жовтня 2012 року був задіяний у роботі виборчої комісії. Згідно протоколу дільничної виборчої комісії про підрахунок голосів виборців на звичайній виборчій дільниці від 29 жовтня 2012 року (а.с. 48-49), такий підписаний головою, заступником голови, секретарем та членами дільничної виборчої комісії, серед підписів яких значиться підпис ОСОБА_3

Факт виконання ОСОБА_3 29 жовтня 2012 року обов'язків члена дільничної виборчої комісії також підтверджений в судовому засіданні суду першої інстанції показаннями свідка ОСОБА_7

Згідно ч. 8 ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» член комісії не може бути звільнений з роботи, переведений на нижчу посаду з підстав, пов'язаних із виконанням його обов'язків у виборчій комісії.

Відповідно до ч. 11 цієї ж статті Закону на час безпосереднього виконання обов'язків члена виборчої комісії (участь у засіданнях комісії, інших заходах на виконання цього Закону чи рішень комісії) на кожного члена виборчої комісії поширюються гарантії і компенсації, передбачені законодавством для працівників на час виконання ними державних або громадських обов'язків у робочий час. Члени виборчої комісії звільняються від виконання службових обов'язків за місцем постійної роботи на час, необхідний для здійснення обов'язків члена комісії, на підставі письмового повідомлення голови, заступника голови чи секретаря відповідної виборчої комісії про скликання засідання комісії або рішення виборчої комісії про залучення члена комісії до участі в інших заходах, передбачених цим Законом. Такі повідомлення або рішення повинні містити зазначення дати, часу та запланованої тривалості засідання виборчої комісії чи іншого заходу.

Всупереч наведених положень позивачем не дотримано порядку звільнення від виконання службових обов'язків за місцем постійної роботи на час, необхідний для здійснення обов'язків члена комісії. Однак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те, що виконання ОСОБА_3 обов'язків члена виборчої комісії та його відсутність у зв'язку з цим на робочому місці не може вважатися прогулом в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про поновлення ОСОБА_3 на посаді водія ТзОВ «Ленштен» з 06 листопада 2012 року, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про підставність позову в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 5004 грн. 48 коп. При цьому судом першої інстанції правильно застосовано положення ч.ч. 1 та 2 ст. 235 КЗпП України, відповідно до яких у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки в судовому засіданні знайшло своє підтвердження порушення прав ОСОБА_3 як працівника, а розмір визначеної судом першої інстанції моральної шкоди в сумі 300 грн. відповідає розміру спричиненої йому моральної шкоди та вимогам розумності, то рішення суду першої інстанції в наведеній частині є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ленштен» - Гуцуляка Олексія Івановича відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Горейко М.Д.

Судді: Горблянський Я.Д.

Ковалюк Я.Ю.