Постанова

від 28.05.2013 по справі 826/5061/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2013 року 10:48 № 826/5061/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземним капіталом "Шаллер-Київ" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.12.2012 №0001042230,

№0001052230 та №0001062230

за участю представників сторін:

від позивача : Желтовський В.М.

від відповідача: Жукова В.І.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28.05.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземним капіталом "Шаллер-Київ", звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва №0001042230 від 12.12.2012 р. з податку на прибуток підприємств, №0001052230 від 12.12.2012 р. та №0001062230 від 12.12.2012 р. з податку на додану вартість.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем продано товар (роботи, послуги) особам, які не сплачували податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємства.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

По-перше. В частині щодо завищення собівартості товарів на суму 784 655,00 грн. та заниження інших доходів на суму 923 123, 00 грн. з одночасним завищенням доходів від реалізації товарів на суму 923 123,00 грн., суд зазначає наступне.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземним капіталом "Шаллер-Київ", з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011р. по 30.06.2012 р. За результатами якої складено акт перевірки від 23.11.2012 р. №969/2302/30183690 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 198.3 ст.198 п.201.10 ст.201 Податкового Кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р. зі змінами та доповненнями та підлягає сплаті на загальну суму 19942 грн., в т.ч. за листопад 2011 на 9711 грн., за грудень 2011 на 5002 грн., в березні 2012 на 3183 грн., в квітні 2012 на 2046 грн., та зменшено від'ємне значення (ряд.19 Декларації) в червні 2012 на 4797 грн.; п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.176.2 ст.176 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ із змінами та доповненнями в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7838,13 грн.; п.п 2.8 п.2, п.п3.5 п.3, п.п.7.24 п.7 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління національного банку України № 637 від 15.12.2004р., встановлено пере ліміт залишку готівки в касі в розмірі 3655, 99 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001042230 від 12.12.2012 р. за платежем податок на прибуток, яким визначена сума грошового зобов'язання у розмірі 374650,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 62146,50 грн., податкове повідомлення-рішення № 0001052230 від 12.12.2012 р. за платежем податок на додану вартість, яким визначена сума грошового зобов'язання у розмірі 19942,00 грн. та штрафними санкціями в розмірі 2614,50 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001062230 від 12.12.2012 р. за платежем податок на додану вартість, яким визначена сума завищення від'ємного значення ПДВ у розмірі 4797,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивач звернувся зі скаргами до ДПС у м. Києві, за результатом розгляду скарг ДПС у м. Києві було прийнято Рішення № 1636/10/12-1-03 від 18.02.13 р. в резулятивній частині залишено скарги без задоволення, повідомлення-рішення № 0001042230 від 12.12.2012 р. та № 0001062230 від 12.12.2012 р. без змін, а у повідомленні-рішенні № 0001052230 від 12.12.2012 р. збільшено розмір штрафних санкцій на 7356,50 грн., за скоєні порушення, що не увійшли до періоду з 1 січня по 30 червня 2011 року.

Позивач не погодився з Рішенням ДПС у м. Києві та подав повторну Скаргу до ДПС України за результатом розгляду скарги ДПС України було прийнято Рішення № 3877/6/10-2115 від 11.03.13 р. в якому зазначено, в резулятивній частині залишила скарги без задоволення, повідомлення-рішення (з урахуванням збільшеного ДПА м. Києва розміру штрафних санкцій) - без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та ТОВ «Агростройперспектива» (Замовник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №040/2011 від 31.05.2011 р.

Також, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та ТОВ «ХАЛ» (Замовник), з іншого боку, було укладено Договір поставки № 066/2011 від 11.10.2011 р.

Крім того, між Позивачем (Постачальник), з одного боку, та ТОВ «Торон Плюс» (Замовник), з іншого боку, було укладено Договір поставки № 068/2011 від 17.10.2011 р.

В п.п. 1.1 - 3.1 Договорів зазначено наступне: «Поставщик обязуется поставить, а Покупатель принять и оплатить пищевые добавки и специи для пищевой промышленности (далее-Товар), в порядке и на условиях, оговоренных в настоящем Договоре и в соответствующих документах на отпуск товара, на каждую поставку (счет, накладная и др.).

Наименование, ассортимент, количество, стоимость поставляемого товара определяются Сторонами в соответствующих документах на отпуск товара, которые оформляются отдельно на каждую поставку.

Документа на отпуск товара оформляются в письменном виде и удостоверяются подписями уполномоченных представителей Сторон.

Поставка товара производится партиями в соответствии с заявкой Покупателя на условиях ЕХ Work (в интерпретации коммерческих терминов Инкотермс 2000) со склада Продавца.

В случае отправки товара в адрес Покупателя курьерскими службами, наличие факсимильной заявки на поставку товара обязательно.

Цена товара указывается в счете и накладной отдельно на каждую поставку и определяется исходя из цены товара, установленной Поставщиком на момент осуществления поставки товара. Таким образом, счета-фактуры и накладные, выписанные на каждую поставку, являются неотъемлемой частью данного договора.».

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Довіреностями на отримання товарів, видатковими накладними, податковими накладними, транспортними документами, рахунками фактури, банківськими виписками, довідки банку (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач в запереченнях на позовну заяву зазначає наступне: ««Перевіркою відображених показників у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларацій з податку на прибуток за період з 01.10.2011 по 30.06.2012 у загальній сумі 61076330 грн. встановлено, що до даного показника товариством включено собівартість придбаних товарів (пряно-ароматичними сумішами, харчовими добавками для м'ясної промисловості та обладнанням, вимірювальною технікою для харчової промисловості (електронні ваги, обладнання для нарізування, пристрої для етикировки-маркировки, пакувальні машинки, машинки для очищування кишок та інше).

Проведеною перевіркою відображених показників за період з 01.10.2011 по 30.06.2012 на підставі таких документів, як: договори, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, накладні, відомості обліку господарських операцій, головні книги, виписки банку встановлено завищення задекларованих показників у рядку 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» Декларацій з податку на прибуток на загальну суму 784655 грн. в т.ч. за 4 кв. 2011 року в сумі 784655 грн.

До ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС надійшли акти від Очаківської ОДПІ МО ДПС (МИКОЛАЇВСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ) № 84/22/37168841 від 06.11.2012, № 30/22/37168841 від 03.08.2012, від ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська № 206/22- 6/37212062 від 26.07.2012; № 82/23-2/35044256 від 17.01.2012.

Згідно Акту Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ГОВ "ХАЛ", код за ЄДРПОУ 37168841 від 06.11.2012 № 84/22/37168841 встановлено наступне:

взаємовідносини між ТОВ "ХАЛ" (покупець) та ТОВ зі 100% ІК «Шаллер-Київ» (постачальник) в 4 кв. 2011 становили 410983 грн., (без урахування ПДВ).

Згідно Акту Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Торон Плюс", код за ЄДРПОУ 37212062 від 26.07.2012 № 206/22-6/37212062 встановлено наступне: взаємовідносини між ТОВ "Торон Плюс" (покупець) та ТОВ зі 100% ІК «Шаллер-Київ» (постачальник) в 4 кв. 2011 становили 357130 грн., (без урахування ПДВ).

Згідно Акту Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання "ТОВ "АГРОСТРОЙПЕРСПЕКТИВА", код за ЄДРПОУ 35044256 від17.01.2012 № 82/23-2/35044256 встановлено наступне: взаємовідносини між ТОВ "АГРОСТРОЙПЕРСПЕКТИВА" (покупець) та ТОВ зі 100% ІК «Шаллер-Київ» (постачальник) в 4 кв. 2011 становили 155010 грн., (без урахування ПДВ).

В вище зазначених актах встановлено що правочини, здійснені вказаними підприємствами з контрагентами-покупцями також є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і є «нікчемними», а самі господарські операції по придбанню товарно-матеріальних цінностей носять безтоварний характер.

Отже, за результатами аналізу наявних в інспекції інформаційних баз (АРМ "ТАХ", АРМ "Звіт", АІС "ОР", АІС "РПП" та "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України"), актів перевірки встановлено, що ТОВ "ХАЛ", код за ЄДРПОУ 37168841, ТОВ "Торон Плюс", код за ЄДРПОУ 37212062 та ТОВ "АГРОСТРОЙПЕРСПЕКТИВА", код за ЄДРПОУ 35044256 відображені в податковій звітності (податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2011). Правові взаємовідносини з вищезазначеними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.».

Таким чином, Відповідачем зроблено висновок, що господарські зобов'язання за договорами, укладеними між Позивачем та його контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагентів Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств під час укладання та виконання договорів (ТОВ «ХАЛ» - анульовано свідоцтво платника ПДВ - 16.03.2012р., а остання поставка Товару відбулася 25.11.2011 р. (за 4 місяці до анулювання свідоцтва); ТОВ «Торон Плюс» - анульовано свідоцтво платника ПДВ - 06.06.2012р., а остання поставка Товару відбулася 27.03.2012 р. (за 3 місяці до анулювання свідоцтва); ТОВ «АГРОСТРОЙПЕРСПЕКТИВА» - анульовано свідоцтво платника ПДВ - 10.10.2011р., а остання поставка Товару відбулася 10.10.2011 р. (анулювання свідоцтва за заявою Платника податку).

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржений договір сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази, на підставі яких Позивачем було сформовані дані податкового обліку та докази придбання товару та облікування їх, а саме: підтвердження факту ввезення товару на митну територію України - контракти на імпорт товару, вантажно-митні декларації з відмітками митних органів, міжнародні товаротранспортні накладні СМR і т.д.; договір оренди складу для обробки, навантаження та розвантаження Товару.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться переконливі докази того, що Позивачем було здійснено реалізацію ввезених товарів контрагентам ТОВ «ХАЛ», ТОВ «Торон Плюс» та ТОВ «Агростройперспектива», на загальну суму 923123 грн. без ПДВ у 4 кварталі 2011 року, розрахунок за продані товари вказаними контрагентами проведений у повному обсязі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Товариства, а тому відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу сума реалізації без ПДВ була достовірно відображена Позивачем у складі доходів від реалізації товарів.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо визнання протиправних дій в частині щодо завищення собівартості товарів на суму 784 655,00 грн. та заниження інших доходів на суму 923 123, 00 грн. з одночасним завищенням доходів від реалізації товарів на суму 923 123,00 грн., підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Постанова ВАСУ 14.11.2012 р. №К/9991/50772/12, Ухвалах ВАСУ від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

По-друге. В частині щодо порушення вимог п.п. 140.1.7 п.140.1 ст.140 Податкового кодексу України Позивачем, а саме завищено задекларовані показники у рядку 06.2 «Адміністративні витрати» декларацій з податку на прибуток на загальну суму 896104,75 грн. в т.ч. за 4 кв. 2011 в сумі 303851,91 грн., за 1 кв. 2012 в сумі 273825,49 грн., за 2 кв. 2012 в сумі 318427,35 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що двома основними видами діяльності ТОВ «Шаллер-Київ» є а) продаж широкого асортименту якісних технологічних смакоароматичих добавок та спецій та б) продаж виробничої техніки для м'ясопереробки.

Позивачем надано наступні пояснення: «Щодо продажу технологічних домішок - Позивач пояснив перевіряючим сутність таких домішок - це суміші звичайних прянощів, хімічних компонентів та допоміжних речовин, що використовуються виключно у виробництві за конкретними Державними Стандартами (ГОСТ чи ДСТУ), або технічними умовами / інструкціями (ТУ чи ТІ). Власником таких нормативних документів є їх розробник - Позивач (окрім одиничних випадків, коли саме розроблення документації проводилось на замовлення окремих підприємств - контрагентів Позивача). Самі виробники м'ясної продукції не можуть виробити продукцію без відповідних зареєстрованих ТУ та ТІ, оскільки вона пов'язана з виробництвом продуктів харчування. Під час перевірки перевіряючим також було надано для ознайомлення інформаційне видання Позивача щодо таких технологічних сумішей де вказано загальний порядок їх використання.

Клієнтами Позивача є виключно м'ясопереробні підприємства та великі мережі супермаркетів, які мають власні м'ясопереробні потужності - саме вони і несуть відповідальність за свій готовий продукт. Отже, якщо співробітники Позивача, що є дипломованими спеціалістами - технологами харчової промисловості - не ознайомлять покупців як з самим Товаром - домішками, так і з технологічною документацією, не проведуть дегустаційну виробку продукції - ми просто не зможемо продати такі спеції (чи розширити їх асортимент) оскільки м'ясопереробні підприємства не зможуть їх використати у виробництві. Крім того, Позивач на потреби споживачів - покупців спецій, самостійно розроблює рецептури спецій та реєстрацію ТУ/ТІ на продукцію, для запровадження виробництва унікальних продуктів, яких немає у інших виробників м'ясної продукції.».

Наказом № 4-В від 01.04.2011 р. Позивач затвердив Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон.

Згідно з посадовими інструкціями технологів Позивача, до їх обов'язків належить: вивчення потреб споживачів в асортименті, якості застосованої сировини, перспектив зміни попиту; ознайомлення існуючих клієнтів та потенційних споживачів з продукцією шляхом проведення презентацій, виробок та дегустацій; організація та розроблення нових рецептур та технологій приготування страв та виробів з урахуванням спецій та добавок, що пропонуються Товариством; розробка норм відходів та витрат у процесі обробки нових видів сировини; контроль за додержанням технології приготування.

З метою виконання своїх посадових обов'язків щодо представлення нових видів продукції та їх демонстрації безпосередньо у технологічному процесі, технологи направляються у відрядження за місцезнаходженням виробників м'ясної продукції.

Згідно з вказаною Інструкцією, визначено, що у разі виробничої потреби, оформлюється наказ про відрядження та працівнику надається посвідчення про відрядження, на підставі яких і здійснюється направлення у відрядження та здійснюється відшкодування витрат.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що згідно з Інструкцією будь-яке відрядження починається з 1) прийняттям Генеральним директором Позивача рішення про необхідність відрядження, 2) прийняттям Генеральним директором Позивача рішення про особу спеціаліста, що направляється у відрядження, 3) Головним бухгалтером Позивача приймається рішення щодо розміру авансування відрядження.

Таким чином у кожному наказі на відрядження, керівником Товариства чітко зазначається мета відрядження та місце до якого скеровується працівник Товариства, після закінчення відрядження, працівники готують авансові звіти з підтверджуючими документами про перебування працівника на виробничих потужностях того чи іншого виробника м'ясопереробної галузі.

В матеріалах справи містяться докази направлення Позивачем своїх співробітників у відрядження, як передбачено в Інструкції Позивача (оригінали досліджені в судовому засіданні, копії залучено до матеріалів справи).

У відповідності до пп. 140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат. Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Не дозволяється включати до складу витрат на харчування вартість алкогольних напоїв і тютюнових виробів, суми "чайових", за винятком випадків, коли суми таких "чайових" включаються до рахунку згідно із законами країни перебування, а також плату за видовищні заходи. До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не вище 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження. Кабінетом Міністрів України окремо визначаються граничні норми добових для відрядження членів екіпажів суден/інших транспортних засобів або суми, що спрямовуються на харчування таких членів екіпажів замість добових, якщо такі судна (інші транспортні засоби): провадять комерційну, промислову, науково-пошукову чи риболовецьку діяльність за межами територіальних вод України; виконують міжнародні рейси для провадження навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату за межами повітряного або митного кордону України; використовуються для проведення аварійно-рятувальних та пошуково-рятувальних робіт за межами митного кордону або територіальних вод України. Суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, визначаються Кабінетом Міністрів України. Сума добових для таких категорій фізичних осіб не може перевищувати суму, встановлену абзацом четвертим цього підпункту. Сума добових визначається в разі відрядження: у межах України та країн, в'їзд громадян України на територію яких не потребує наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами; до країн, в'їзд громадян України на територію яких здійснюється за наявності візи (дозволу на в'їзд), - згідно з наказом про відрядження та відмітками уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в закордонному паспорті або документі, що його замінює. За відсутності зазначених відповідних підтвердних документів, наказу або відміток уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України в паспорті або документі, що його замінює сума добових не включається до складу витрат платника податку. Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку. Якщо згідно із законами країни відрядження або країн, територією яких здійснюється транзитний рух до країни відрядження, обов'язково необхідно здійснити страхування життя або здоров'я відрядженої особи чи її цивільної відповідальності (у разі використання транспортних засобів), то витрати на таке страхування включаються до складу витрат платника податку, що відряджає таку особу. За запитом представника органу державної податкової служби платник податку забезпечує за власний рахунок переклад підтвердних документів, виданих іноземною мовою.

Крім того, Листом ДПС України від 06.03.2012 р. N 3268/5/15-1416 зазначено наступне: «Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку.

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства) (п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 N 59 (далі - Інструкція)).

Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (п. 5 Інструкції).

Керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати. Указані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства (п. 6 Інструкції).

Підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України. У разі відрядження за кордон підтвердні документи, що засвідчують вартість понесених за кордоном у зв'язку з таким відрядженням витрат, оформлюються згідно із законодавством відповідної держави (п. 15 Інструкції).

Виходячи з викладеного вище, підприємство може відносити до складу витрат витрати, понесені відрядженою особою: на оплату користування послугами камери схову, послугами платного залу очікування, на оплату послуг сервісних центрів з придбання квитків для відрядження, витрати на сплату комісійних зборів, що утримуються перевізником при поверненні проїзного документа у разі рішення про скасування відрядження, якщо наказом (розпорядженням) керівника підприємства не передбачено обмежень щодо цих витрат.».

Суд не погоджується з доводами Відповідача про те, що саме на Керівника даного підприємства покладено обов'язки щодо ведення переговорів під час відрядження та представлення продукції Товариства, оскільки Керівник Товариства не позбавлений права своїм Наказом скерувати у відрядження посадову особу для ведення переговорів зі сторонами (Товариствами, фізичними особами), діяльність якої збігається з діяльністю Товариства.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, Суд приходить до висновку, що Позивачем надано Суду переконливі докази того, що ним було правомірно віднесено до валових витрат витрати, пов'язані з відрядженнями як керівника Товариства, так і співробітників, які перебувають у трудових відносинах з Товариством, оскільки законодавством чітко не встановлено та не обмежено коло осіб, які можуть скеровуватись у відрядження.

Згідно п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України.

Таким чином, з вищезазначених норм законів, Суд приходить до висновку, що оплата вартості готельних рахунків (фіскальні чеки) та залізничних квитків (що друкуються залізницею на бланках суворої звітності) які містять у собі суми ПДВ, є витратами пов'язаними із витратами на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з Позивачем в межах фактичних витрат таких осіб на проїзд, як до місця відрядження так і назад та оплатою вартості проживання таких осіб у готелях, що відповідає вимогам Податкового законодавства.

З аналізу матеріалів справи та норм законів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0001042230 від 12.12.2012 р. з податку на прибуток підприємств, №0001052230 від 12.12.2012 р. та №0001062230 від 12.12.2012 р. з податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог повністю.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва №0001042230 від 12.12.2012 р. з податку на прибуток підприємств, №0001052230 від 12.12.2012 р. та №0001062230 від 12.12.2012 р. з податку на додану вартість.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук