Постанова

від 25.04.2013 по справі 801/3377/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2013 р. 16:46 Справа №801/3377/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., за участю секретаря Бездушної І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хелена"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 посвідчення № НОМЕР_1 договір про надання правової допомоги від 28.03.13р.;

відповідача - не з'явився

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хелена" (далі - позивач, ТОВ «Хелена») звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, Феодосійська ОДПІ АР Крим ДПС)з вимогами з вимогами про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.03.13 № 0000232203 та № 0000242203.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем Податкового Кодексу України.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.04.13р. відкрито провадження по адміністративній справі та закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові, вважає, що висновки відповідача щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток суперечать первинним документам позивача.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях від 22.04.13 б/н (а.с.41).

В судове засідання 25.04.2013 представник відповідача не з'явився, про час та місце судового розгляду сповіщений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Суд, заслухавши думку представника позивача, керуючись ст. 128 КАС України ухвалив продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Хелена», є юридичною особою,зареєстроване 30.11.1994, ідентифікаційний код - 19188549(а.с.11), є платником податків, знаходиться на обліку в Феодосійській ОДПІ з 15.12.1992 під № 360(а.с.12), є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 09.09.06 № 00443506, ІПН - 191885401111 (а.с.12).

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Хелена» з питань дотримання податкового законодавства за жовтень 2012 посадовими особами відповідача було складено Акт від 14.03.2013 № 629/22-3/19188549(далі -Акт перевірки)( 11-23).

Згідно з висновками Акту перевірки відповідачем зафіксовано порушення:

- ст. 134 Податкового Кодексу України в результаті чого завищено валові витрати за 4-й квартал 2012 на загальну суму 5483,00 грн. внаслідок чого занижено до сплати у бюджет податок на прибуток підприємств за 4-й квартал 2012 у сумі 1151,00 грн.

- п.198.2,198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200, п.201.4,п.201.6,п.201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1097,00 грн., у т.ч.: жовтень 2012 - 1097,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати в бюджет у жовтні 2-12 на суму 1097,00 грн.

На підставі Акту перевірки на адресу позивача було направлено податкові повідомлення - рішення (а.с.8-10) від 22.03.2013:

- № 0000232203 щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1151,00грн., та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 287,75 грн.;

- № 0000242203 щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1097,00 грн. та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 274,25грн.

Не погодившись із зазначеними висновками акту, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що при вирішенні цієї справи він керувався положеннями нормативних актів у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 ПК України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 ПК України у разі,- коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог про визнання протиправною перевірки, суд зазначає наступне.

Визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідачем було здійснено у зв'язку з встановленням завищення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, які були сформовано за рахунок:

- Операцій ТОВ «Хелена» з ТОВ «Поліграфсистеми»з придбання офсетних пластин та монтажної основи на загальну суму 5483,32 грн., ПДВ - 1096,66 грн.

Надаючи оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ «Поліграфсистеми» відповідач зазначив в Акті перевірки, що відповідно до Акту від 21.01.2013 № 100/22-217/37514607 «Про неможливість проведення звірки ТОВ «Поліграфсистеми» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «ІСТ-Вест торг» за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, надісланого з ДПІ у Соломянському районі м. Києва ДПС, встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, штату працюючих осіб, відсутність за місцем реєстрації. Крім того, в акті перевірки зазначено, що основний постачальник ТОВ «Поліфграфсистеми» ТОВ «ІСТ-Вест Торг» відсутній за місцем реєстрації, поставки між контрагентами відсутні, у зв'язку з чим органами податкової служби встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робі , послуг) у підприємства -постачальника ТОВ «Поліграфсистеми».(а.с.59-)

Надаючи оцінку доводам відповідача судом було перевірено правильність формування показників податкової звітності позивача.

Відповідно до п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.11р.) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п.138.1,138.2,138.6,138.8 ст. 138 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. 138.2. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже зазначений закон визначає вимоги саме до документів бухгалтерського обліку, а не податкового.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 статті 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

На підтвердження господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Поліграфсистеми» позивачем надано до суду Договір від 05.05.2011 № 010511/07 (а.с.24) , предметом якого є купівля-продаж витратних матеріалів для виробництва поліграфічної продукції, асортимент, кількість і ціна визначаються в рахунках-фактурах, оплата отриманого товару здійснюється в безготівковій формі, умовами поставки є EXW м. Севастополь - склад постачальника відповідно до правил Інкотермс-2000.

Позивачем надано рахунок-фактура № 1667784, накладна від 23.01.2012 №1667784/1, витратна накладна від 23.10.2012 № 485, податкова накладна від 23.10.2012 № 633 щодо придбання монтажної основи ANTISTATIC MOTAGE FOIL 0,175 ммх50м (шир 1120) в кількості 1 рулону, офсетної пластини SFF-YP-S 650х530х0,3 в кількості 1 уп. загальною вартість 6579,98 грн., в т.ч. ПДВ 1096,66б грн. (а.с.29-33).

Оплата придбаного товару була здійснена в безготівковій формі відповідно до платіжного доручення від 23.10.2012 № 793 (а.с.28).

Крім того, підчас судового засідання позивачем надано акт звірки взаєморозрахунків між позивачем та ТОВ «Поліграфсистеми» та копію вантажної декларації № 1519481 «Нічний експрес», довіреність ТОВ «Поліграфсистеми» Васильеву Олегу Леонідовичу на відправку товарно-матеріальних цінностей покупцям через кур'єрські служби та транспортні компанії(а.с.64, 112,14-115) на підтвердження транспортування вантажу.

Використання придбаного товару підтверджено оборотною відомістю по товарно-матеріальним рахункам за 2012 (а.с.68-111) щодо його використання в офсетному виробництві для виготовлення друкарських форм при виготовлені етикеточної продукції.

Суд зазначає, що обсяг обставин, який повинен бути встановлений для визначення відсутності факту здійснення господарської операції, наступний, а саме:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала, тощо).

Суд також зазначає, що відповідачем під час перевірки не досліджувалось та не встановлювалось наявність намірів створювати для себе податкову вигоду у позивача.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає, що у рішенні від 22.01.2009 року по справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), що компанія-заявник (покупець) не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом з пенею (п.71 рішення).

Крім того Європейським судом з прав людини висловлюється думка про те, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника (покупця), що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "ІНТЕРСПЛАВ проти України" (заява № 803/02) від 09.01.2007 року зазначає, що платник податків, який добросовісно придбав товар у особи, яка порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності у тому випадку, коли здійснював реальну господарську операцію і не знав про дефекти правового статусу свого контрагента.

Крім того, у цьому ж рішенні суд зазначає, що можливість притягнути до відповідальності покупця може виникнути лише у разі обізнаності покупця, проте також зазначає, що отримання таких відомостей покупцем є можливим тільки у разі наявності у покупця відповідної компетенції (п. 37, 38 рішення).

Отже з урахування положень рішень цієї судової установи судом робиться висновок про те, що з наявності взаємовідносин між контрагентами не випливає обов'язок будь-якої сторони щодо перевірки дотримання іншою стороною податкової дисципліни.

Судом також встановлено, що товар, що був предметом господарських операцій з ТОВ «Поліграфсистеми», позивачем використаний в межах своєї господарської діяльності.

Відповідач в Акті перевірки посилається на норму ст. 208 Цивільного кодексу України, згідно з якою у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З викладеного вбачається, що позивачем сформовано та внесено до податкової звітності витрати за рахунок господарської операції з ТОВ «Поліграфсистеми» на підставі належних документів бухгалтерського обліку, в яких відображається зміст господарської операції, таким чином у позивача відсутнє завищення валових витрат у періоді, що перевірявся.

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ судом встановлено наступне.

На підтвердження формування податкового кредиту, позивачем до податкового органу були надані податкові накладні, виписані контрагентами, платіжні доручення про перерахування позивачем грошових коштів на рахунки контрагентів за укладеними договорами, а також надані видаткові накладні.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника - ТОВ «Поліграфсистеми» податкової накладної, копія якої долучено до матеріалів справи, яка є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам та Податкового кодексу України.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарської операції та встановлено, що товар від ТОВ «Поліграфсистеми», позивач отримав, що підтверджується видатковою та податковою накладними, сплатив вартість товару, в тому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

Всі первинні документи, що підтверджують здійснення між позивачем та контрагентом вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Натомість відповідачем в Акті перевірки не надано належної оцінки первинним документам позивача, акти про неможливість проведення зустрічних звірок по контаргентам не є належним доказом відсутності реального виконання господарських операцій між вказаними особами та позивачем.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд також враховує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків, що відображено в бухгалтерському обліку платника податків , що під час судового розгляду було доведено позивачем, а саме наданим документами оприбуткування придбаного товару та його подальше використання в господарські діяльності.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового Кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд вважає, необґрунтованими висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту за період, що перевірявся.

За таких обставин суд вважає неправомірним нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, і як наслідок - штрафних(фінансових) санкцій.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи повне задоволення адміністративного позову, суд вважає за можливим стягнути на користь позивача з Державного бюджету України 114,71 грн. судових витрат, сплата яких підтверджено відповідною квитанцією.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

В судовому засіданні 25.04.13р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАС України повний текст постанови виготовлено 30.04.13р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 № 0000232203 щодо визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1151,00грн., та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 287,75 грн.; №0000242203 щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1097,00 грн. та штрафних(фінансових) санкцій в розмірі 274,25грн..

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хелена» (ідентифікаційний код 19188549, вул. Земська,6, м. Феодосія, АР Крим, Україна, 98100) судові витрати з Державного бюджету України за рахунок коштів, призначених на утримання Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС у розмірі 114,71 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Котарева Г.М.