Постанова

від 03.03.2009 по справі 5/120-10/77-3/154-6/29

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

5/120-10/77-3/154-6/29

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 березня 2009 р.                                                                                    № 5/120-10/77-3/154-6/29  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу релігійної громади Української автокефальної православної церкви, с. Делева Тлумацького району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УАПЦ)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2008

зі справи  № 5/120-10/77-3/154-6/29

за позовом релігійної громади Української греко-католицької церкви, с. Делева Тлумацького району Івано-Франківської області (далі –релігійна громада УГКЦ)

до релігійної громади УАПЦ

про визнання права спільної сумісної власності.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача –Шкварчука І.І., Шовгенюка І.Д., Мандар Г.Й.,                     Павликівської Г.М.

відповідача –Сліпко В.М., Грицака М.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово. Змінювалися й позовні вимоги у справі.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2006 зі справи № 5/120 за позовом про визнання права власності на недобудоване нерухоме майно (культову споруду) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2005 з цієї справи було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 11.05.2006 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У новому розгляді справа одержала номер 5/120-10/77.

У цій справі позовні вимоги було змінено та їх заявлено про визнання за релігійною громадою УГКЦ права власності спільної сумісної власності з релігійною громадою УАПЦ на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева Тлумацького району.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2007 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.09.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2006 з даної справи було скасовано, а справу вдруге передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 19.04.2007 відмовлено в порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У повторному новому розгляді справа одержала номер                              5/120-10/77-3/154.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.02.2008 рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.08.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2007 з даної справи скасовано та останню передано на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Верховного Суду України від 08.05.2008 відмовлено в порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У третьому новому розгляді справа одержала номер 5/120-10/77-3/154-6/29.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2008 (колегія суддів у складі: Грица Ю.І. –головуючий, судді Булка В.І. і Деделюк Б.В.) позов задоволено; визнано право спільної сумісної власності релігійної громади УГКЦ разом з релігійною громадою УАПЦ на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в селі Делева Тлумацького району; з релігійної громади УАПЦ стягнуто на користь релігійної громади УГКЦ судові витрати зі сплати державного мита в сумі 42, 50 грн. і послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 59 грн. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на приписи, зокрема, статті 124 Конституції України, Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації в Україні”, статті 195 Господарського кодексу України, статей 11, 328, 331, 335, 355, 358, 386, 509, 512-514, 516 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) виходив з обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України релігійна громада УАПЦ просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду з даної справи скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу з посиланням на положення статей 11, 509, 513 ЦК України мотивовано неправильною і неповною оцінкою місцевим господарським судом обставин справи та доказів у ній.

У відзиві на касаційну скаргу релігійна громада УГКЦ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, і просить залишити це рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 28.01.1992 № 10 було зареєстровано статут релігійної громади УГКЦ, про що свідчать відповідний статут і свідоцтво про реєстрацію статуту (т. 1, а. с. 8 - 17);

- рішенням названого облвиконкому від 17.09.1991 № 170 релігійній громаді УАПЦ передано в безоплатне користування культову споруду в с. Делева Тлумацького району;

- згідно з архівною довідкою від 12.05.2005 № 317 (т. 1, а. с. 18) зазначена культова споруда –це дерев'яна церква Введення Пресвятої Діви Марії, що збудована в 1853 році і була власністю греко-католицької громади;

- рішенням ХІ сесії Делівської сільської ради від 29.01.1998 “Про надання дозволу на будівництво церкви на старому місці церковній громаді “Введенської” церкви с. Делева” надано дозвіл релігійній громаді с. Делева на будівництво церкви “на старому місці” (т. 1, а. с. 28); з тексту цього рішення вбачається, що його було прийнято стосовно релігійної громади села, без зазначення про конфесійну приналежність громади, якій сільрада вирішила надати дозвіл на будівництво нової церкви;

- на час прийняття згаданого рішення від 29.01.1998 в с. Делева були належним чином зареєстровані, мали статус юридичної особи дві релігійні громади –УАПЦ і УГКЦ, про що свідчать рішення виконавчого комітету Івано-Франківської обласної ради від 17.09.1991 № 169, яким зареєстровано статут релігійної громади УАПЦ та рішення цього ж виконавчого комітету від 28.01.1992 № 10, яким зареєстровано статут релігійної громади УГКЦ;

- будівництво було розпочато в 1998 році без зібраної та погодженої належним чином проектної документації, що підтверджується висновками комісії Тлумацької райдержадміністрації від 02.08.2005, створеної на виконання вимог суду для вивчення питання щодо проведення будівництва культової споруди в с. Делева (т. 1, а. с. 104), довідкою Делівської сільської ради від 01.08.2005 № 58 (т. 1, а. с. 109);

- дозвіл на виконання будівельних робіт від 16.05.2005 № 45 було одержано та виготовлення проектної документації на будівництво нової церкви здійснено релігійною громадою УАПЦ після того, як будівництво нової церкви “практично було завершеним”;

- згідно із зазначеним висновком комісії Тлумацької райдержадміністрації, поясненнями представників релігійних громад у судовому засіданні будівельні роботи із спорудження нової церкви від початку її будівництва проводилися господарським способом, силами релігійних громад УАПЦ і УГКЦ, без залучення будівельних організацій; доказом є наявні в матеріалах справи розписки віруючих обох релігійних громад про їх трудову і матеріальну участь у будівництві (т. 2);

- у матеріалах справи наявні списки віруючих релігійної громади УГКЦ, які протягом 1996 –2005 років здавали кошти на будівництво храму з метою набуття права власності на храм (т. 2, а. с. 147 - 158); про те, що зазначені громадяни є мешканцями с. Делева, свідчать завірені депутатами сільради підписи членів релігійної громади УГКЦ, а також довідка Делевської сільської ради від 29.07.2005 № 56 (т. 2, а. с. 160). Згідно з цими списками парафіян релігійної громади УГКЦ останні вносили кошти для придбання бляхи, вікон, цегли, цементу, а згідно з розписками “вірних УГКЦ” вони брали трудову участь у будівництві;

- з наявних у справі накладних, касових квитанцій, квитанцій до прибуткових касових ордерів та товарних чеків вбачається, що “УГКЦ в           с. Делева” придбавалися будівельні матеріали для будівництва (цемент, лист оцинкований, дверні балки, щебінь мармуровий декоративний, плитка керамічна тощо) та здійснювалася оплата за придбаний товар;

- релігійна громада УГКЦ не заперечує участь відповідача в будівництві церкви; про таку участь свідчать також первинні бухгалтерські документи релігійної громади УАПЦ с. Делева;

- парафіянами релігійної громади УГКЦ подано суду значну кількість договорів про відступлення права вимоги (т. 4, а. с. 43 - 131), відповідно до умов яких кожний зокрема віруючий названої релігійної громади відступив останній як юридичній особі право вимоги визнання за релігійною громадою УГКЦ спільної сумісної власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева;

- за змістом пункту 1 цих договорів первісний кредитор (член релігійної громади УГКЦ) відступає, а новий кредитор (релігійна громада УГКЦ) набуває право вимоги, належне первісному кредиторові. Права вимоги новий кредитор набуває за таким зобов'язанням: визнання боржником – релігійною громадою УАПЦ за ним права спільної сумісної власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, використані в процесі будівництва церкви Введення Пресвятої Діви Марії в с. Делева;

- дане зобов'язання виникло на підставі юридичного факту, об'єктом якого є дії сторін –спільне будівництво церкви на підставі усної домовленості сторін та вчинення ними дій, які підтверджують їхні домовленості, а юридичний зміст зобов'язання складають вимоги кредитора і заборгованість боржника.

Відповідно до приписів статті 331 ЦК України:

- право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна);

- до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно із статтею 355 ЦК України:

- майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності;

- право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

За приписами статті 368 названого Кодексу:

- спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю;

- суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Статтями 512 –514 і 516 ЦК України передбачено, що:

- кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

- правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові;

- до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом;

- заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги стосуються заперечення обставин, установлених судом першої інстанції, та спростування здійсненої ним оцінки доказів у справі. Однак згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас скаржником не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення місцевим господарським судом передбачених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.

Судом першої інстанції виконано вказівки касаційної інстанції, що містилися, зокрема, в її згаданій постанові з даної справи від 12.02.2008.

Відтак наведені у скарзі доводи не свідчать про наявність тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування оскаржуваного судового рішення.

Судом першої інстанції у рішенні допущеного описку: в мотивувальній частині останнього зазначено (т. 6, а. с. 47) статтю 335 ЦК України, хоча з подальшого змісту рішення вбачається, що в даному разі йдеться про статтю 355 цього Кодексу. Втім, відповідна описка може бути виправлена самим місцевим господарським судом у порядку статті 89 ГПК України.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2008 зі справи № 5/120-10/77-3/154-6/29 залишити без змін, а касаційну скаргу релігійної громади Української автокефальної православної церкви –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов