Постанова

від 20.05.2013 по справі 819/1117/13-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/1117/13-a

"20" травня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Баранюка А.З.

при секретарі Дудар М.В.

за участю:

представника позивача - Буняка Я.В.;

представника відповідача - Панішко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу

за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 104

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, надалі позивач, звернулося до суду з адміністративним позовом до Обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 104, надалі відповідач, про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не сплатив адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом в розмірі 52932,93 грн., а також пені в розмірі 31,77 грн.

В судовому засіданні представник позивача додатково пояснив, що відповідач не інформував центр зайнятості за формою 3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила в задоволенні позову відмовити та пояснила, що відповідач є закладом охорони здоров'я в якому в основному мають працювати працівники з фармацевтичною освітою, а саме провізори та фармацевти. За інформацією Заліщицького районного центру зайнятості інваліди за такими спеціальностями для працевлаштування до центру не звертались, також зазначила, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інваліда, яке потребує вищої медичної освіти. Заліщицький районний центр зайнятості не направляв інвалідів з такими спеціальностями для працевлаштування в аптеці, оскільки не було звернень від інвалідів за такою спеціальністю.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши докази по справі, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з наявного в матеріалах звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ) за 2012 рік, середньооблікова чисельність його штатних працівників облікового складу за рік складає 15 осіб, тобто відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить: 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Частиною 3 ст. 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інвалідів за спеціальністю "фармація", тобто фармацевта чи провізора, про що було проінформовано центр зайнятості не у передбаченій законом формі звіту 3-ПН.

Пунктом 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.10.2011 № 723 визначено, що аптека це - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ та організацій лікарськими засобами шляхом здійснення роздрібної торгівлі.

Згідно ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до п. 1 розділу "Професіонали в галузі фармації" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78. Охорона здоров'я), затверджених та впроваджених в дію наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 р. № 117 провізор повинен мати повну вищу освіту (спеціаліст, магістр) за напрямом підготовки «Фармація», спеціальністю «Фармація». Спеціалізацію за фахом «Провізор загального профілю» (інтернатура, курси спеціалізації) та сертифікат провізора-спеціаліста.

Згідно із п. 43 розділу "Фахівці" фармацевт повинен мати неповну вищу освіту (молодший спеціаліст) або базову вищу освіту (бакалавр) за напрямом підготовки «Фармація», спеціальністю «Фармація».

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакансій), яку повинні подавати підприємства, установи, організації відповідно до положень ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення».

Таким чином, основною формою інформування підприємством, установою, організацією, незалежно від форм власності, щодо наявності у них вільного робочого місця (вакантної посади) для працевлаштування інваліда є затверджена форма звітності - форма № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Судом встановлено, що відповідачем протягом 2012 року не подавалися «Звіти про наявність вакансій» (форма 3-ПН), чим недотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», натомість за період з 16.02.2012 року по 31.12.2012 року на адресу Заліщицького районного центру зайнятості відповідачем тричі направлялися листи із повідомлення про кількість вакантних місць для працевлаштування інвалідів за спеціальністю фармація (фармацевт або провізор), що підтверджується листами центру зайнятості від 16.02.2012 р. за №03/155, від 27.07.2012 р. за №06/500 та від 14.03.2013 р. за №06/251.

Суд звертає увагу на пояснення представників сторін, що на обліку Заліщицького районного центру зайнятості відсутні інваліди, які б могли працювати за спеціальністю "Фармація" на посадах провізора чи фармацевта.

При цьому суд не бере до уваги пояснення представника позивача, що у штатній структурі відповідача є посади, які не потребують спеціальної медичної освіти і які б могли бути призначені для працевлаштування інвалід, оскільки ці посади не є вакантними.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Пунктом 4.4 рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 року № 07.2-10/2 передбачено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини:

- створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу;

- інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад);

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

Суд звертає увагу на факт неналежного повідомлення відповідачем без надсилання звітів за формою 3-ПН Заліщицького районного центру зайнятості про наявність вакансій для інвалід, однак, як встановлено судом при розгляді справи, відповідач неодноразово повідомляв центр зайнятості про наявні вакансії для інвалідів.

Крім того, за інформацією Заліщицького районного центру зайнятості у 2012 році інваліди за такими спеціальностями для працевлаштування до центру не звертались, а сторонами не заперечувався факт відсутності на обліку інвалідів із необхідною медичною освітою.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу протягом 2012 року не було.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вакансії та потребу у направленні центром зайнятості інвалідів для працевлаштування, а факт повідомлення не у формі звіту 3-ПН не спростовує добросовісності дій відповідача.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Отже, відповідач вживав заходів, передбачених законодавством, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладення на відповідача відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у місцевості за місцем знаходження відповідача інвалідів, які можуть бути працевлаштовані, має узгоджуватися з підставами застосування санкцій, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України.

Таким чином, із врахуванням спеціальних вимог до посади фармацевта чи провізора, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито заходи у 2012 році стосовно створення робочого місця для працевлаштування інвалідів, а позивачем по справі не доведено вчинення ним правопорушення. Крім того, позивачем не надано доказів про направлення інвалідів для працевлаштування чи про відмову відповідача в їх працевлаштуванні.

За наведених обставин, повно і всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх наявними в справі доказами, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідача, надані докази в повній мірі не підтверджують обґрунтованість позовних вимог, а відтак у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 158-167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Обласної комунальної міжлікарняної аптеки № 104 (код ЄДРПОУ 21145458) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 52964,70 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят чотири гривні сімдесят копійок) - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд у порядок і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 24.05.2013 року

Головуючий суддя Баранюк А.З.

копія вірна

Суддя Баранюк А.З.