Постанова

від 25.02.2009 по справі 10/35-08-2113

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/35-08-2113

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 лютого 2009 р.                                                                                    № 10/35-08-2113  

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді      Малетича М.М. (доповідач),

суддів:                             Вовка І.В.,

                                        Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юстал” на рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2008р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2008р. у справі № 10/35-08-2113 за позовом Приватного підприємства “Маранта плюс” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юстал”, третя особа: Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, про стягнення 13 253,54 грн.,

за участю представників:

позивача: не з'явились,

відповідача: не з'явились.

В с т а н о в и в :

Приватне підприємство “Маранта плюс” (далі –ПП “Маранта плюс”, Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Юстал” (далі –ТОВ “Юстал”, Відповідач) про стягнення 13 253,54 грн. заборгованості, з яких: 12 432,67 грн. –основного боргу і 820,87 –пені, за договором уступки права вимоги від 05.10.2006р., а також судові витрати по справі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.08.2008р. позов ПП “Маранта плюс” було задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2008р. рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2008р. в частині стягнення 3 772,92 грн., скасовано і в задоволенні позовних вимог в цій частині, відмовлено. В решті, рішення суду залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Сторони не скористались своїм правом на участь у судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 24.07.2003р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі –Представництво, Третя особа) і Відповідачем було укладено договір № 7/61 оренди нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 101,4 кв.м., що знаходиться в м. Одеса за адресою: пров. Світлий, 14.

Відповідно до п. 2.2. договору оренди № 7/61 Відповідач (Орендар) зобов'язувався сплачувати за орендоване ним приміщення орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку № 1 до цього договору, що становить за перший місяць після підписання договору оренди 1 676,61 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції (п. 2.2. договору).

Як стверджує Позивач, Відповідач належним чином не виконував свого зобов'язання щодо здійснення орендної плати за орендоване приміщення, в результаті чого у нього станом на листопад 2005 року виникла заборгованість перед Третьою особою в розмірі 12 432,67 грн.

30.11.2005р. державним нотаріусом третьої Одеської державної  нотконтори був здійснений виконавчий напис, зареєстрований за № 6-81, про стягнення з Відповідача на користь Третьої особи заборгованості по орендній платі згідно договору оренди № 7/61 нежитлового приміщення у сумі 12432,67 грн. та 820,87 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Крім того, 05.10.2006р. між Позивачем та Третьою особою було укладено договір про відступку права вимоги, відповідно до умов якого Третьою особою було передано Позивачу право вимагати у Відповідача (Боржника) сплату грошових коштів в розмірі, відповідно до розрахунку заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 7/61 від 24.07.2003р., а також право на стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов цього договору (п.п. 1.1.-1.3.).

При цьому, згідно п. 2.1. договору від 05.10.2006р. право вимоги, яке відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 12432,67 грн., що становить заборгованість Відповідача по орендній платі за період з 01.12.2004р. по 30.11.2005р. Пеня за основним договором, як йдеться в ньому, становить 820,27 грн.

В подальшому, Позивачем було перераховано Третій особі кошти у розмірі 13253,54 грн. заборгованості, відступленої за договором про відступку права вимоги від 05.10.2006р.

Проте, станом на час розгляду справи в суді Відповідачем не було перераховано суму заборгованості Позивачу, як новому кредитору.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 12 432,67 грн. основного боргу і 820,87 грн. пені по орендній платі за період з 01.12.2004р. по 30.11.2005р., відповідно до договору уступки права вимоги від 05.10.2006р.

Суд першої інстанції встановивши вказані обставини справи, на підставі ст.ст. 517, 518 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП “Маранта плюс” та їх задоволення.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, встановивши, що 17.10.2005р. між Відповідачем і Третьою особою було підписано акт про повернення орендованого майна, у зв'язку із чим, на його думку, договір оренди припинив свою дію, дійшов висновку про зменшення розміру основної заборгованості за жовтень 2005року, а також, з урахуванням приписів ст.ст. 257, 258 ЦК України, про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог, а тому скасував рішення суду першої інстанції про стягнення 3 772,92 грн. та залишив його без змін в решті позову.

Проте, на думку колегії суддів, такі висновки судів апеляційної та першої інстанцій не відповідають в повній мірі обставинам справи, є передчасними і такими, що зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення”, з наступними змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин, викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідають.

Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є неналежним виконанням.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Також, згідно змісту ст. 638 ЦК України та ст. 180 Господарського кодексу України (далі –ГК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В даному випадку, приймаючи рішення про задоволення позову та, посилаючись при цьому на укладений між Відповідачем і Третьою особою у справі договір про уступку права вимоги від 05.10.2006р., суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 38 та 43 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України), не звернув увагу на те, що в даному договорі не було зазначено про момент набрання ним чинності та термін його дії.

Крім того, згідно п. 4.1.договору про уступку права вимоги, Третя особа, повинна була не пізніше 10 днів з моменту набрання чинності цього договору сповістити Відповідача (Боржника), шляхом направлення йому письмового повідомлення, про відступлення права вимоги Позивачу за договором.

У зв'язку із цим, Позивач зобов'язувався виплатити на розрахунковий рахунок Третьої особи кошти в сумі 13 253,54 грн. (п. 4.2.).

Як належний доказ відправки письмового повідомлення Відповідачу про відступлення права вимоги, Третьою особою було долучено до матеріалів справи фіскальний чек № 2785 від 23.10.2006р.

Проте, з останнього не вбачається, що вказане вище письмове повідомлення було відправлено саме на адресу Відповідача.

Також, звертає на себе увагу і те, що згідно платіжного доручення № 32 від 11.10.2006р., яким Позивач підтверджував перерахування ним коштів Третій особі (відповідно до п. 4.2. договору про уступку права вимоги) в розмірі 13 253,54 грн. (в т.ч. –ПДВ в розмірі 2208,92 грн.), така сума була перерахована саме за викуп комунальної власності.

В той же час, як видно з матеріалів справи, 30.11.2005р. державним нотарусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори, відповідно до ст. 87 Закону України “Про нотаріат” був вчинений виконавчий напис про стягнення з ТОВ “Юстал” на користь Представництва у безспірному порядку заборгованості по орендній платі за період з 01.12.2004р. по 30.11.2005р. в сумі 12 432,67 грн. по якому було відкрито виконавче провадження.

Також, суд в повній мірі не з'ясував та не надав належної правової оцінки і доводам Відповідача про те, що орендоване ним приміщення він звільнив та не користується ним ще з липня 2005 року.

Не з'ясувавши вказаних обставин суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про задоволення  позову.

В той же час, зазначені порушення не були усунуті і судом апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції.

Натомість, приймаючи постанову про часткове скасування рішення суду першої інстанції та зменшуючи суму, що належить до стягнення, суд апеляційної інстанції посилався на те, що заборгованість Відповідача перед Позивачем в розмірі 9 480,62 грн., є підтвердженою та обґрунтованою.

За таких обставин, судові рішення, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати  належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від вставленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Юстал” задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 22.08.2008р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2008р. у справі № 10/35-08-2113 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий - суддя                                                          Малетич М.М.

судді:                                                                                    Вовк І.В.

                                                                                             Стратієнко Л.В.