Постанова

від 23.04.2013 по справі 801/3127/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 квітня 2013 р. (14:21) Справа №801/3127/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

секретар судового засідання Устінова І.В.,

за участю представника позивача Чернишевської Г.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Підприємства «Елетта»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.03.2013 р. № 0002961501 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 48 985 грн.; № 0000161504 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 868,75 грн. в тому числі: за основним платежем на суму 9 495 грн., за штрафними санкціями - 2 373,75 грн.; № 0000151504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 302 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню. Позивач вказує, що відповідач, в ході перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та валових витрат через встановлення взаємовідносин з контрагентом, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та надав пояснення по суті спору.

Відповідач заперечення на позов до суду не надіслав, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про місце, час та день його проведення був повідомлений належним чином (а.с. 81-83), про причини неявки суд не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обв'язки. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, приймаючи до уваги розумні строки розгляду справи, визначені КАС України, пояснення позивача, суд вважає за можливе розглянути позовну заяву на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Підприємство «Елетта» є юридичною особою (код за ЄДРПОУ 24026814), зареєстрованою виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 17.01.1996 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію юридичної особи серії № 434586 (а.с.70), довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 683639 від 10.10.2012 р (а.с. 71).

Таким чином, судом встановлено, що позивач являється суб'єктом господарювання, зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Суд зазначає, що підприємство «Елетта» взято на облік як платника податків з 24.10.1996 за № 4646 в ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС (а.с.69). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 03.07.1997 року № 00845219 (а.с.68), виданого Державною податковою адміністрацією в Київському районі м. Сімферополя, являється платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 240268101284).

В період з 19.02.2013 року по 25.02.2013 року ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 35096833) за лютий 2010 року, за результатами якої складений акт від 04.03.2013 № 1409/15.4/24026814 (а.с.17-27).

Згідно з висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення:

· пп.5.1, пп.5.2.1 п.5.2; п.5.3.9. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 48 985 грн., у тому числі по періодах: 1 квартал 2010 - 48 985 грн.;

· п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3; п.п.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 , п.п.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 04.04.1007 р. (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9 495 грн., у тому числі по періодах: лютий 2010 р. - у сумі 9 495 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС винесені податкові повідомлення-рішення від 15.03.2013 р.:

- № 0000161504 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 868,75 грн. в тому числі: за основним платежем на суму 9 495 грн., за штрафними санкціями - 2 373,75 грн. (а.с.28);

- № 0002961501 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 48 985 грн.(а.с.29);

· № 0000151504 щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 302 грн. (а.с.30).

Не погодившись з висновками перевіряючих, підприємство «Елетта» 12.03.2013 року надало заперечення до вказаного акту (а.с.32-36), за наслідками розгляду яких отримано відповідь ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 15.03.2013 № 6313/10/1504 про те, що висновки, відображені в акті від 04.03.2013 № 1409/15.4/24026814, є обґрунтованими (а.с.37-39).

Не погодившись з вищевказаними діями відповідача, підприємство «Елетта» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з вимогою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 15.03.2013 р. № 0002961501, № 0000161504 та № 0000151504.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність прийняття ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС податкових повідомлень-рішень від 15.03.2013 р. № 0002961501, № 0000161504 та № 0000151504, судом встановлено наступне.

02.02.2010 р. між позивачем (Генпідрядник) та ПП «Севелітстрой» (Субпідрядник) було укладено договір № 38 (а.с.40), відповідно до п. 1.1 якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується виконати роботи з ремонту системи електронного заземлення АТС по вул. Ульянових в м. Керч. Загальна сума договору склала 60 600,00 грн.

До матеріалів справи залучено документи ПП «Севелітстрой» щодо господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, - ліцензія серії АВ № 458268 (а.с.55-56), дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки (а.с.58).

Згідно умовам даного договору у лютому 2010 року ПП «Севелітстрой» виконані роботи на загальну суму 58 782,00 грн., що підтверджується:

· договірною ціною ( а.с.41);

· локальним кошторисом № 2-1-1 (а.с.42-43);

· підсумковою відомістю ресурсів (а.с.44-45);

· довідкою про вартість виконаних робіт за лютий 2010 року (а.с.46);

· акт приймання виконаних робіт за лютий 2010 року (а.с.47-48);

· підсумковою відомістю ресурсів (видатки - за фактом) (а.с.49-50).

ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 35096833» на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з Підприємством «Елетта» була виписана податкова накладна № 110 від 15.02.2010 р. на суму 58 782,00 грн. , у т.ч. : без ПДВ 48 985,00 грн. , ПДВ - 9 797,00 грн. (а.с.29).

За виконані роботи позивачем на користь ПП «Севелітстрой» було сплачено 58 782,00 грн., що підтверджується фіскальними чеками: № 2712 від 02.03.2010 на суму 10 000 грн.; № 2722 від 03.03.2010 на суму 10 000 грн.; № 2732 від 04.03.2010 на суму 10 000 грн.; № 2740 від 05.03.2010 на суму 10 000 грн.; № 2747 від 09.03.2010 на суму 10 000 грн.; № 2756 від 10.03.2010 на суму 8 782 грн. (а.с.52-54).

Суд , виходячи з акту перевірки, звертає увагу, що відповідачем не встановлено порушень при виконанні зобов'язань по укладеному договору між позивачем та контрагентом, зокрема таких як відсутності фактичного виконання робіт (послуг) та не проведення розрахунків.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон № 996).

Згідно зі ст. 1 Закону № 996 бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Пунктом 2 ст. 3 вказаного Закону передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 передбачає, що "первинні документи" - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з п. 3 ст. 9 Закону № 996 інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що вище вказана податкова накладна № 110 від 15.02.2010 р. містить всі необхідні реквізити, передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р., з наступними змінами і доповненнями.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів допущених порушень при оформленні даної податкової накладної вказаним вище контрагентом позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем у лютому 2010 року, суд перевіряє їх відповідність Закону України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та Закону України " «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями, які втратили чинність з 01.01.2011 року, однак, підлягають застосуванню до зазначених спірних правовідносин.

Питання щодо дії нормативно-правових актів у часі розглядалося Конституційним Судом України в Рішеннях №1-зп від 13.05.1997, №1-рп/99 від 09.02.1999 та №3-рп/20014 від 05.04.2001, у яких зазначено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до п.5.1.ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94- ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР(зі змінами та доповненнями), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Пунктом 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії. Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність об'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разу, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Отже, необхідною умовою ведення господарської діяльності є здійснення господарських операцій (як прибуткових, так і збиткових), тобто дій або подій, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

В пункті 5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94- ВР в редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР(зі змінами та доповненнями) зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Тобто, до складу витрат відносяться витрати, що підтверджені первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, у зв'язку з чим позивач мав право формувати валові витрати з урахуванням сум, витрачених на придбання в ПП «Пан Буд» дизельного пального.

З урахуванням вказаних вище обставин, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано до складу валових витрат було віднесено суму в розмірі 48 985, 00 грн.

Суд також зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що підприємство «Елетта» (код за ЄДРПОУ 24026814) задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий 2010 року у сумі 11 860 грн.

В ході проведення перевірки донарахування ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС податкового зобов'язання з ПДВ Підприємству «Елетта» відбулося у зв'язку з виключенням зі складу податкового кредиту позивача суми ПДВ - 9 797,00 грн., сплаченої у складі вартості виконаних ПП «Севелітстрой» будівельно-ремонтних робіт в лютому 2010 року.

Закон України «Про податок на додану вартість» " № 168/97-ВР від 04.04.1007 р. (із змінами та доповненнями), який діяв на час виникнення спірних відносин, визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкової накладної, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманої податкової накладної, яка, відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

В свою чергу, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.2 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

При цьому, в силу п. 9.8 ст. 9 даного Закону реєстрація діє до дати її анулювання.

З матеріалів справи вбачається, що на час здійснення підприємством «Елетта» господарських операцій з ПП «Севелітстрой» останнє було зареєстроване платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом № 100164137, виданим 05.02.2009 року ДПІ у м. Сімферополі Державної податкової адміністрації України (а.с.57).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи - контрагента Позивача ПП «Севелітстрой» на момент укладення угод з Позивачем.

В акті перевірки також відсутні посилання на внесення до Єдиного державного реєстру такого запису, а навпаки вказано ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України контрагента позивача ПП «Севелітстрой» -35096833, який привласнюються внаслідок реєстрації юридичної особи у єдиному державному реєстрі.

З аналізу укладеного між позивачем та контрагентами договору (а.с.40), вбачається, що ПП «Севелітстрой» має необхідні реквізити.

Отже, контрагент позивача, як юридична особа, був наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, що також підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 718480 від 18.12.2008 року (а.с.60) та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 012195 від 08.09.2009 р. (а.с.61), мав, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р., з наступними змінами і доповненнями, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Перелік обов'язків платника податків, передбачений діючим законодавством, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, перевіряти місцезнаходження контрагента, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, суд вважає, що суми податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом відображені позивачем у податковій декларації з ПДВ та розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за лютий 2010 р. на суму 9 797,00 грн. правомірно та обґрунтовано.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на дані комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем (АІС «Аудит», АРМ «Бест звіт», АІС «Реєстр платників податків», АІС «Облік податків і платежів», пошуково-довідкової системи ЦБД ДПА України, «Сстема автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» та отриманого акту «Про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «Севелітстрой» (код за ЄДРПОУ 35096833 від 06.04.2012 року № 28/22/35096833 з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року», то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, акт перевірки контрагента позивача, а також комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається Відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного позивачем з ПП «Севелітстрой» договору підряду на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до законодавства України державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями самостійно, в позасудовому порядку визначати нікчемними правочини й дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише законами України.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Таким чином, суд вважає, що ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ПП «Севелітстрой» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

З урахуванням зазначених вище обставин, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було зменшено підприємству «Елетта» від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 48 985 грн. , збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11 868, 75 грн. ( у т.ч. за основним платежем - 9 495,00 грн., за штрафними санкціями - 2 373,75 грн.). а також неправомірно зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 302 грн.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення - рішення не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, а тому податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АРК ДПС від 15.03.2013 № 0000161504 , № 0002961501 та № 0000151504 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 611,56 грн., здійснення сплати якого документально підтверджено квитанцією від 25.03.2013 року. (т. 1 а.с.2).

Під час судового засідання, яке відбулось 23.04.2013 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 29.04.2013 року.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 15.03.2013 р. № 0002961501, № 0000161504, № 0000151504.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства «Елетта» (АР Крим, м. Сімферополь, пр.. Елеваторний, б.4; ЄДРПОУ 24026814) 611,56 грн. судового збору, шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Кузнякова С.Ю.