Постанова

від 20.03.2013 по справі 2а-6364/12/1470

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 березня 2013 року 10:32 Справа № 2а-6364/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомМиколаївського ремонтно-реставраційного підприємства "ЮНВАС", вул.Мирна 15-А, с.Полігон, Жовтневий район, Миколаївська область, 57217; доЖовтневої МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул.Торгова 63-А, Миколаїв, 54050; проскасування податкового повідомлення - рішення від 27.11.2012р. №0000502301; за участю представників :

Від позивача: Морозова Т.Б., довіреність №1/12 від 10.02.12р.;

Від відповідача: Бартошук С.А., довіреність №932/8/10-024 від 26.03.12р.;

Миколаївським ремонтно-реставраційним підприємством "ЮНВАС" (позивач) пред'явлено позов до Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС (відповідач) з вимогою скасувати податкове повідомлення-рішення №0000502301 від 27.11.12р., яким позивачу визначене зобов'язання з ПДВ в сумі 52061,00грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 13015,25грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав наведених у позовній заяві (т.1, а.с. 4-12 ) та додаткових поясненнях (т.2, а.с. 102-105 ).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 27.11.2012р. №0000502301 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка проведена в порядку та у спосіб визначений чинним законодавством України (т.3, а.с. 121-122 ).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -

встановив:

Позивач, Миколаївське ремонтно-реставраційне підприємство "ЮНВАС", зареєстроване Жовтневою РДА 25.09.2008р. та займається будівництвом житлових і нежитлових будівель (т.3, а.с.97-99).

29 жовтня 2012 року, за результатами документальної невиїзної перевірки позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ "Глициния" у грудні 2009р. та ТОВ "Вега-Групп" у грудні 2010р. відповідачем було складено акт №765/22-34010540 (т.1, а.с.15-34), яким, встановлені порушення позивачем пп.7.2.1, 7.2.3 п.72, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість", та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2009р. та грудень 2010р. у сумі 52061,00грн.

27 листопада 2012 року, на підставі акту перевірки, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000502301 (т.1, а.с. 38 ), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 52061,00грн. та штрафну санкцію в сумі 13015,25 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

На підтвердження реальності (товарності) здійснення господарських операцій у періоді що перевірявся позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів.

Так, судом було досліджено наступні докази:

- договір підряду №09 від 04.12.09р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "Глициния" (субпідрядник) про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту дитячого садка та водопроводу у селі М.Ларино (т.1, а.с.41-46);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту дитячого садка та водопроводу у селі М.Ларино (т.1, а.с.49-75, 87-93);

- акти приймання виконаних підрядних робіт (т.1, а.с.76-86);

- податкова накладна від 22.12.09р. (а.с.94, т.1);

- договір підряду №08 від 04.12.09р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "Глициния" (субпідрядник) про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту гральних майданчиків дошкільного учбового закладу в селі М.Ларино (т.1, а.с.95-100);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту гральних майданчиків дошкільного учбового закладу в селі М.Ларино, акти приймання виконаних підрядних робіт, податкова накладна (т.1, а.с.102-177);

- договір підряду №7 від 22.12.09р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "Глициния" (субпідрядник) про виконання комплексу субпідрядних робіт щодо капітального ремонту дошкільного учбового закладу в селі М.Ларино (т.1, а.с.178-183);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту дошкільного учбового закладу в селі М.Ларино, акти приймання виконаних підрядних робіт, податкова накладна тощо(т.1, а.с.185-252, т.2, а.с.1-2);

- договір субпідряду №45 від 01.12.2010р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "ВЕГА-ГРУПП" (субпідрядник) про виконання робіт щодо капітального ремонту покрівлі Щербанівського Будинку культури Вознесенського району Миколаївській області (т.2, а.с.3-8);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту покрівлі Щербанівського Будинку культури Вознесенського району Миколаївській обл., акти приймання виконаних підрядних робіт, дефектні акти, податкові накладні (т.2, а.с.9-71);

- договір субпідряду №46 від 01.12.2010р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "ВЕГА-ГРУПП" (субпідрядник) про виконання робіт щодо капітального ремонту даху районної дитячої центральної бібліотеки м.Н.Одеса Н.Одеського р-ну Миколаївській обл. (т.2, а.с.72-77);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо капітального ремонту даху районної дитячої центральної бібліотеки м.Н.Одеса Н.Одеського р-ну Миколаївській обл., акти приймання виконаних робіт, дефектні акти, податкові накладні (т.2, а.с.79-127);

- договір субпідряду №47 від 01.12.2010р. укладений між позивачем (генпідрядник) та ТОВ "ВЕГА-ГРУПП" (субпідрядник) про виконання робіт щодо реконструкції будівлі дошкільного навчального закладу в с.Миколаївка, Веселинівського р-ну Миколаївській обл. (т.2, а.с.128-133);

- проектно - кошторисна документація про виконання субпідрядних робіт щодо реконструкції будівлі дошкільного навчального закладу в с.Миколаївка, акти приймання виконаних робіт, дефектні акти, податкові накладні (т.2, а.с.135-200. т.3. а.с.1-52);

- розрахункові документи та банківські витяги (т.3, а.с.53-60, 65-73); - податкові декларації з ПДВ, реєстри отриманих та виданих податкових накладних (т.3, а.с.61-64, 74-79).

Крім того, судом було встановлено. що вищезазначені договори укладались позивачем з метою виконання робіт за договорами генпідряду, а саме з Михайло-Ларинською сільською радою на капітальний ремонт дошкільного закладу (договір №07 від 02.12.09р. на загальну суму 21922,80грн., в т.ч. ПДВ - 3653,80грн.; договір №08 від 02.12.09р. на загальну суму 10000,00грн., в т.ч. ПДВ - 1666,67грн.; договір №14 від 22.44.09р. на суму 71050,00грн., в т.ч. ПДВ - 11841,00грн).

Також позивачем були укладені договори генпідряду:

- із Щербанівською сільською радою Вознесенського району - договір №71 від 02.09.10р. на здійснення ремонту будинку культури на суму 258088,80грн., ПДВ - 43014,00грн.;

- із Новоодеською райдержадміністрацією - договір №45 від 20.08.10р. на здійснення ремонту даху дитячої центральної бібліотеки на суму 251664,00грн., в т.ч. ПДВ - 41499,00грн.;

- з Миколаївською сільською радою Веселинівського району - договір №26 від 16.12.09р. на суму 557517,20 грн., в т.ч. ПДВ -92 981,20грн.

З метою виконання зобов'язань за вказаними вище договорами позивачем було укладено договори субпідряду №45, №46, №47 (які укладались 01.12.10р.) з субпідрядником ТОВ "Вега-Групп", останнє зобов'язалось виконати певні ремонтні роботи.

Таким чином, факт реального виконання вищезазначених робіт підтверджується вказаними документами та фактом відсутності будь - яких претензій з боку замовників робіт (доказів про інше відповідачем суду не надано).

Суд не приймає в якості належних доказів посилання відповідача на можливе порушення податкового законодавства з боку контрагентів безпосередніх партнерів позивача.

Суд також зазначає, що позивач та його безпосередні контрагенти (ТОВ "Глициния" та ТОВ "Вега-групп", які виконували субпідрядні роботи та виписали податкові накладні) були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій. Щодо них відсутні будь - які рішення судів (вироки) про визнання угод недійсними або притягнення до відповідальності їх посадових осіб (доказів про інше відповідачем суду не надано).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі виконання робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суми ПДВ у розмірі 10604,00грн. та 41457,00грн. були віднесені позивачем до складу податкового кредиту відповідно за грудень 2009р. та грудень 2010р. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Глициния" та ТОВ "Вега-Групп". На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ "Глициния" та ТОВ "Вега-Групп" були зареєстровані платниками ПДВ відповідно до чинного законодавства і мали право на складання податкових накладних.

Таким чином, сума ПДВ у загальному розмірі 52061,00грн. віднесена позивачем до податкового кредиту у грудні 2009р. та грудні 2010р., підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України №165 від 30.05.97р.

На підставі зазначених доказів, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів (ТОВ "Глициния" та ТОВ "Вега-групп") є реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної діяльності суб'єктів господарювання.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно з ч.5 ст.12 ЦК України, добросовісність набувача майна (робіт, послуг) презюмується.

Пункт 18 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України надає перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок: такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування землею, як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами;

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, оспорювані правочини між позивачем та його контрагентами не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, вироків суду та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Проаналізувавши зміст наданих відповідачем доказів (акт перевірки тощо) суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагентів є необґрунтованим, оскільки відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 ЦКУ є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Обґрунтованим, на думку суду, є також посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним контрагентом або інших неправомірних дій з боку позивача.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011р. у справі №К-12509/08, постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. по справі К/9991/50772/12 (т.3, а.с.106-111).

Таким чином, прийняте на підставі Акту перевірки відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Жовтневої МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 27.11.2012р. №0000502301, яким Миколаївському ремонтно-реставраційному підприємству "ЮНВАС" визначене зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 52061грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 13015,25грн.

3. Присудити на користь Миколаївського ремонтно-реставраційного підприємства "ЮНВАС" (код ЄДРПОУ 34010540) судові витрати у розмірі 650грн. 80коп. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Жовтневої МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.

Вступну та резолютивну частини постанови

складено в нарадчій кімнаті і проголошено

в присутності представників сторін 20.03.13р.

Повний текст постанови складено та підписано 25.03.13р.