Ухвала

від 03.06.2013 по справі 2а-11507/12/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" червня 2013 р. м. Київ К/800/14937/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників позивача Міліруд Є.О.

відповідача Калініної О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Українсько-Російсько-Американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013

у справі №2а-11507/12/2070

за позовом Українсько-Російсько-Американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 позов Українсько-Російсько-Американського ТОВ - підприємства «Спец» задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м.Харкові ДПС №0000570041 від 04.10.2012 на суму ПДВ 953820 грн. та штрафними санкціями в розмірі 113867 грн. та №0000580041 від 04.10.2012 на суму податку на прибуток в розмірі 1749225 грн. та штрафними санкціями в розмірі 66318 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питань дотримання позивачем податкового законодавства по податку на прибуток за період 2010-2011 р.р. та податку на додану вартість за період грудень 2011 року про правовим відносинам з ТОВ «Монт-Сервіс» та за період червень, липень, серпень 2011 року по правовим відносинам з ТОВ «Ект-Сервіс», за результатами якої складений акт перевірки №422/41-018/05837085 від 21.09.2012.

За висновками акта перевірки укладені позивачем з ТОВ «Монт-Сервіс» та ТОВ «Екст-Серсіс» угоди не мали реального характеру, у зв'язку з чим порушено вимоги пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.3, 198.4 ст.198, п.201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість за період грудень 2010 року - вересень 2011 року у сумі 953820,00 грн.; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на 728787,00 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000570041 від 04.10.2012, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1067687,00 грн., у т.ч. 953820,00 грн. основного платежу та 113867,00 грн. штрафні (фінансові) санкції, та №0000580041 від 04.10.2012, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1815543,00 грн., у т.ч. 1749225,00 грн. основного платежу та 66318,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

У періоді, що перевірявся, спірні правовідносини регулювалися положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» у відповідній редакції та положеннями Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Положеннями підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні вимоги містить Податковий кодекс України. Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до приписів підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що матеріалами справи підтверджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Монт-Сервіс» (продавець) був укладений договір поставки №011110/08 від 01.01.2011, предметом якого є поставка товару, а саме програмної продукції виробництва корпорації Microsoft, перелік товару узгоджений сторонами у додатку №1 до договору від 01.01.2011.

На підтвердження факту виконання зазначеної угоди позивачем надано копії належним чином оформлених податкових накладних, зазначений товар оприбуткований позивачем, що підтверджено відповідними приходними ордерами, оплата проведена шляхом безготівкового розрахунку, згідно з наданими виписками банківської установи, використання позивачем придбаної продукції у господарській діяльності документально підтверджено, відображено в довідці про використання товарно-матеріальних цінностей постачальника ТОВ «Монт-Сервіс» за період з 01.12.2010 по 30.09.2011.

20.10.2010 між позивачем та ТОВ «Ект-Сервіс» (продавець) був укладений договір №77, предметом якого була поставка товару, перелік якого узгоджувався шляхом направлення позивачем на адресу продавця заявок. За даним договором позивачем здійснено придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме комплектуючих виробів та оргтехніки, вивіз яких здійснено самим позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, товарно-транспортними накладними, отриманий товар оприбутковано згідно прибуткових ордерів, оплата проведена позивачем шляхом безготівкового розрахунку, згідно з платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи. ТОВ «Ект-Сервіс» виписано на адресу позивача податкові накладні, оформлені з дотриманням встановлених вимог. Використання позивачем придбаної продукції у господарській діяльності документально підтверджено, відображено в довідці про використання товарно-матеріальних цінностей постачальника ТОВ «Ект-Сервіс».

Крім того, факт реального придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей за вищезазначеними договорами визнавався відповідачем, що знайшло відображення в акті, згідно якого під час проведення перевірки встановлено, що товар, придбаний позивачем у ТОВ «Монт-Сервіс» було отримано позивачем та оприбутковано, стосовно товарів, отриманих позивачем від ТОВ «Ект-Сервіс», то актом перевірки зафіксовано наявність вказаних товарів в місцях зберігання позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податковим органом не було доведено правомірності збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача підтверджені належними бухгалтерськими та податковими документами, у зв'язку з чим позивач правомірно включив до валових витрат вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, а податок на додану вартість, сплачений у складі цієї вартості, до податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не доведено, що укладені позивачем з зазначеними відповідачем контрагентами договори є нікчемними. На час укладення та виконання договорів контрагенти позивача були зареєстровані в ЄДРПОУ, тобто були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю. Обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, зокрема, обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарювання, відповідачем не наведено.

Судом першої інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру, які підтримані судом апеляційної інстанції, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони засновані на припущеннях, що суперечить ст.159 КАС України.

Не підтвердження декларування податкових зобов'язань постачальниками безпосередніх контрагентів позивача в ланцюгу, з якими у позивача відсутні взаємовідносини, не може бути підставою для донарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість

За загальним правилом, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Українсько-Російсько-Американського товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства «СПЕЦ» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 залишити в силі.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Л.І.Бившева

Н.Г.Пилипчук